Форум видавців: споживацький звіт

Після офіційної частини було afterparty на Ринку, 10. Так і хочеться написати «аффтар-паті», бо авторів (хоч чого-небудь) там було близько половини. В принципі, то не мало значення, бо п’яні автори нічим не відрізняються від п’яних пролетарів, хіба що наїдки на їх столі дорожчі.

Цей Форум видавців був ювілейним, а, отже, робився зі ще більшим розмахом, ніж попередні. Форум - це чотири дні, які дали змогу повністю переселитися в якусь іншу реальність. Люди відпрошувалися з роботи, тікали в п'ятницю з університетів, аби лиш тільки туди потрапити. Невже так всі люблять книжки?..

Головна риса Форуму - майже всі його відвідувачі досить начитані (або якраз в процесі «начитування») люди. Акцій було багато, і постійно доводилося бігати від одного кутка центру до іншого, всі ці молоді книгомани заодно мусили ще й грати в спортивні ігри, як-от біг з перешкодами через дороги між акціями чи проштовхування за автографом, а для заспокоєння - годинне зависання в явно йогівській асані десь на презентації, коли вже немає місць. Але давайте про все по порядку.

Відкриття відбулося в четвер в Опері. Традиційно: промови посадовців, читані з папірця, і нагородження найкращих видань цього року. Відкриття б не було чимось особливим, якби не Віктюк, який виступив режисером дійства. Він заодно й собі зробив бенефіс, та й то такий, що про видавців разом з їхнім форумом можна легко було забути. Влаштувавши собі пару виходів, наостанок він вивів на сцену свиню (оту чорненьку таку, яку на Ринку туристи можуть гладити за гроші), чим звів нанівець усю пафосну атмосферу. Після цього ніхто з присутніх не зміг уже тримати пихату міну.

Після офіційної частини було afterparty на Ринку, 10. Так і хочеться написати «аффтар-паті», бо авторів (хоч чого-небудь), там було близько половини.

В принципі, то не мало значення, бо п'яні автори нічим не відрізняються від п'яних пролетарів, хіба що наїдки на їх столі дорожчі. Музичний супровід на живо забезпечувала група «Шоколад» (джаз-лаундж), яка один сет відіграла сама, а ще один - з ді-джеєм Буратіно. Відіграли не надто цікаво, супровід вечірок - не найкраще поле для артистичних джаз-експериментів, але напрочуд мило і приємно - думаю, їхній альбом матиме комерційний успіх, принаймні через вдалу реалізацію ідеї поєднати джаз і народні мотиви.

Також у четвер можна було помилуватися на двох станіславофеноменовців - Прохаська та Іздрика - на чаті в «Кабінеті». Чи то їхня популярність вже минула, чи то народ не знав, але відвідувачів було негусто. В цей же день в Музеї ідей відкрилася похмура виставка Злати Поніровської «Всі балерини потрапляють до пекла» - роботи на прив'язі, які хотіли б танцювати, та нитка не пускає, хотіли би співати, але сідають батарейки...

Один погляд на програму наступного дня, п'ятниці (як і двох наступних днів), викликав розпач. Встигнути на все бажане було неможливо в принципі. Тому спершу я пішов до «Кабінету» на презентацію Мар'яни Кіяновської, яка представляла свою першу прозову книжку, а далі подався до «Воскресіння», де під супровід мультимедіа свої вірші представляли Горобчук, Коцарєв, Бабкіна і Шувалова (остання має незаперечну перевагу перед іншими - вона вміє читати власні вірші так, щоб їх хотілося слухати). Трохи пізніше у «Воскресінні» же Наталя Ільчук, студентка режисури, представляла свій фільм Bodyless Lovers на вірш Остапа Сливинського. Фільм цікавий, але неоднозначний: попри багато добрих знахідок в окремих кадрах йому варто закинути надмірну стилістичну різношерстість: надто вже багато естетик було намішано, як на відносно короткий 18-хвилинний ролик. Фільм довго не хотів показуватися і глючив апаратурою; за той час Сливинський розважав (або присипляв - кому як) публіку своїми віршами.

Субота почалася з націоналістичної ноти - в «Дзизі» відбувалася презентація документального фільму Юрія Луканова «Три любові Степана Бандери». Ця стрічка була знята ще 10 років тому, а тепер її перевидали на DVD. Презентація була до несподіванки лаконічною: коротка передісторія, демонстрація фільму від початку до кінця... і все. Запитань у публіки не виникло - врешті, фільм був достатньо промовистим і вичерпним.

А далі настав сезон Ірени Карпи. Спочатку в неї був чат все в тому ж «Кабінеті» (особливо потішила публіку її відповідь на питання «Що ти хотіла показати своєю фотосесією в «Плейбої»? - «Гм... що показала, те й хотіла»), а за півгодини - презентація нової книжки «Добло і зло» в Порохівці. Книжка, як то в нас часто буває, до Форуму вийти не встигла, тому Карпа роздавала охочим демоверсію - брошурку з парою оповідань, що увійдуть у книжку. А може, це був несподіваний промо-хід - хтозна. Крім традиційного читання текстів, Ірена порозважала народ (і себе) грою в одягання ляльки - знаєте, це як на картонний силует ляльки навішують такий же картонний одяг. «Модельєри» з публіки отримали якусь китайську електроніку в якості призу від спонсора (якого Ірена принагідно обстібала з ніг до голови), а сама Карпа - уявлення про те, якою її хоче бачити народ. З'ясувалося, що хоче бачити одягненою. Модератором, до речі, був Тарас Прохасько, який одним своїм по-буддійськи спокійним виглядом зрівноважував всю Іренину експресивність.

Далі можна було потрапити, якщо прийти зарані, бо було не протовпитися, на презентацію «Четверга», його «готичного» номеру за редакцією Володимира Вакуленка. Іздрик, здається, не особливо вірив у готичність авторів і текстів, які читали і були читані на презентації, тому крутив на екрані істинно готичний (як видалося йому) фільм Фріца Ланґа «Метрополіс». Перед справді готичними фільмами цей, правда, має перевагу. Він є німим, завдяки чому створює паралельну дійсність для глядачів, які несподівано відчули би на презентації нехіть до поезії. Сам же Іздрик надавав «готичності» атмосфері ще й грою на роялі, а наостанок запросив «батька українського чорного гумору» Винничука, який полякав присутніх черговою оповідкою.

 І, звісно, Ніч поезії, модерована аж до ранку Юрком Кучерявим. Повний інтернаціонал на сцені та сумбур в голові виникли вже після першої години читань - а тривало це все години до 5-ї ранку. Це була психоделіка найвищого сорту: з текстами, музикою і відео, тобто з атакою на всі канали інформації. Класики - початок ночі, за ними - закордонні друзі, а вже під ранок - молодняк. Кльовий поет-герметик швед-шаман із його нойз-проектом, дещо глючний Петро Мідянка (його вірші звучали якось навиворіт). Поети особливою тверезістю і пунктуальністю не відзначалися, тому програма виступу динамічно мінялася. Однак то не вадило, бо охочих почитати було не менше (а до кінця - й більше), ніж слухачів.

На неділю сил після Ночі поезії не стало. Заставив себе тільки сходити на декілька заходів: проект «Хлопчик-дівчинка» (облом всіх часів і народів: виявилося, що на диск, котрий вони продавали протягом усього Форуму, видавець записав не замовлений матеріал, а щось зовсім ліве. З'ясувалося це щойно на презентації), до «Дзиґи», де дуже яскраво виступили в тандемі Марина Больці (Швейцарія) та Ян Бетхер (Німеччина) та на читання по Скайпу, де з технікою також вийшов облом, і тексти відсутніх звучали в записі, звівши цим нанівець всю ідею читання.

Загалом цей Форум представив чи не найбільше спроб поєднати поезію ще з чимось (музикою, відео, тим же Скайпом). І наскільки я можу судити як сторонній спостерігач, ці спроби все-таки невдалі. Невдалі з кількох причин: по-перше, в нас майже немає молодих добрих поетів, які могли б відчути специфічність завдання і створити адекватні вірші саме під таке завдання. По-друге, через сумнівність самого завдання: добра поезія не потребує підсилення мультимедіа, а поганій вони не допоможуть. І, по-третє, самі представлені відеоряди стосувалися читаної поезії так само, як вона до них, тобто ніяк. Можна би було поміняти відеоряди віршами, і враження б від того не змінилося. Ще здивувала всюдисущість і активність наших молодих поетів: не було й дня, щоб вони чогось не читали. Зате всі охочі могли і їх послухати, й на інші акції потрапити.

Також втішила велика кількість «кабінетних» зустрічей (через свою камерну атмосферу вони відзначилися найживішим спілкуванням публіки з авторами) та презентації в «Дзизі» (якось так вийшло, що найцікавіші люди робили найкращі виступи саме там). Не зовсім зрозумілою залишилася величезна кількість спарингів, оскільки великою популярністю вони не користувалися.

Форум був однозначно іншою реальністю, коли перед звичними декораціями міста розігрувалися зовсім інші постановки, ніж зазвичай. Цей карнавал букви мусив відбутися - і добре, що він відбувається у Львові, але, думається, кожен з тих, хто намагався, як я, відвідувати на Форумі побільше всього, по його закінченні зітхнув з полегшенням... і потай почав чекати наступного.

Фото зі сайту hro1.org