«Хочу лише справедливості»
Суспільство

«Хочу лише справедливості»

Боєць батальйону «Львів», який вижив у Дебальцевому, оскаржує своє звільнення через суд

Володимир Рихліцький, 23 листопада 2015 2767 0

34-річний боєць міліцейського добровольчого батальйону «Львів» Ілля Андрушко, якого звільнили зі служби, подав до суду на головне управління тепер уже Національної поліції у Львівській області, бо вважає своє звільнення незаконним. Ілля побував у Дебальцевому в лютому минулого року під час найгарячіших подій, де, за різними даними, загинули від 150 до 250 українських бійців. А звільнили його після поїздки у відносно спокійну Станицю Луганську. З його слів – через суперечки за хліб із керівництвом батальйону. У поліції ж стверджують, що звільнили бійця батальйону «Львів» за те, що систематично пиячив у зоні АТО та зазначають, що це підтвердилося й під час службового розслідування.

«Мені образливо, що після того, як я лишився ще на одну ротацію, як вийшов із «дебальцівського котла» і далі хочу їхати на схід, двоє осіб (командир роти і командир взводу, – ред.) мені спаплюжили репутацію. Я думаю, що суд все ж таки доведе, що вони не праві. Я хочу справедливості. Хочу повернутися у батальйон «Львів», де в мене є багато побратимів, які мене поважають, з якими ми разом виходили з оточення, їли шматок хліба в холоді та пили з однієї чашки. Я й далі хочу їхати на схід і захищати нашу землю, але вважаю, що повинна бути справедливість», – розповів ZAXID.NET під час зустрічі Ілля Андрушко.

До війни 34-річний правоохоронець працював у державному департаменті з питань виконання покарань. Був начальником їдальні у СІЗО, варив їсти засудженим.

«Він був у системі правоохоронних органів з лютого 2002 року, – розповідає ZAXID.NET старший інспектор кадрового забезпечення батальйону «Львів» Василь Гнатюк, гортаючи особову справу. – Але ніде довго не затримувався. Менш, ніж через рік звільнився з патрульно-постової служби за власним бажанням. Потім працював у СІЗО, згодом служив у внутрішніх військах, а минулого року в липні вступив у батальйон «Львів».

«Коли нас почали накривати «градами», ми впали на підлогу і молили Бога, щоб вижити. Це було перше враження про війну»

28 липня минулого року Ілля Андрушко був прийнятий на службу в батальйон «Львів». Приблизно через місяць навчань і тренувань його відправили у Дебальцево Донецької області.

«На початку вересня у Дебальцевому ми потрапили у справжній котел, хоч нам обіцяли, що буде все спокійно і ми будемо на другій чи третій лінії оборони. Нашу групу із 10 людей поставили захищати управління міліції, а пізно ввечері нас почали накривати «градами». Це було моє перше враження про війну, – розповів Андрушко. – Ми не знали, що робити, просто впали на підлогу і молили Бога, щоб вижити. Наступного дня нас знову почали обстрілювати. Після таких днів 14 людей із батальйону одразу ж написали заяви про вихід із батальйону у зв’язку з тим, що морально і психологічно не готові служити у таких умовах. У нас добровольчий батальйон, тому вони одразу ж поїхали додому».

За словами командира взводу, спочатку у добровольчий батальйон «Львів» набирали всіх, хто підходив за фізичними даними, бо був недобір людей, але потроху тих, хто порушував дисципліну, зловживав алкоголем чи не хотів служити, відсіювали.

Андрушко розповів, що наприкінці жовтня командир роти попросив залишитися ще на одну ротацію у зв’язку з тим, що не вистачає людей. «Я був серед тих 17 людей, які залишилися ще на один термін», – наголошує він.

Третя ротація

10 січня Ілля Андрушко разом із товаришами по службі знову поїхав у Дебальцево. Далі боєць батальйону «Львів» розповів, як побачив у місті, яке зараз під контролем терористів, справжню війну.

Коли наступного разу ми прибули у Дебальцево, то побачили зовсім іншу картину: бомбили кожен день. Вночі просто неможливо було витримати. А через кілька днів зникло світло. Не було ні води, ні можливості приготувати їжу на електричній плитці (річ у тім, що 25-тисячне місто досі не газифіковане, – ред.). Вийти назбирати дров – небезпечно, бо лісопосадки заміновані. І холодно, на сході холодніше, ніж у Львові. Мінус 18 – 20 градусів щодня. Пізніше один генератор з’явився, але не було бензину. Палили шпали із залізничних колій, їли «Мівіну», пили чай. Ми так мучилися доти, доки нас не почали обстрілювати «градами», гранатометами. На початку лютого майже вщент розгромили нашу базу, яка була на околиці міста.

«А через кілька днів зникло світло. Не було ні води, ні можливості приготувати їжу на електричній плитці. Вийти назбирати дров – небезпечно, бо лісопосадки заміновані»

У нас не було іншого виходу, як відступити, оскільки важкої техніки не було, лише автомат Калашникова і пістолет Макарова. Ми відступили з околиці міста у центр і наша група із 25 людей приєдналася до батальйону «Артемівськ». У них був і танк і кілька БМП, а також генератори.

Ми усвідомлювали те, що потрапили в кільце. Кожного вечора нам обіцяли, що надійде допомога і ми відіб’ємо наступ.

Ілля Андрушко у зоні АТО

Відхід із Дебальцевого

Я ніколи цей день не забуду, це було 17 лютого. Я зранку був на подвір’ї, де ми проживали. На нас почали наступати чеченці. Відстрілювалися приблизно годину-півтори. Коли будівлі були вже напіврозвалені, наші офіцери зв’язалися із командуванням, і ті наказали відступати за Дебальцево у поле, де дислокувалася 128 бригада. Ми відступали. Хто пішки, хто на автомобілі. Діставшись на місце, я побачив там повний хаос.

Там був батальйон «Артемівськ», 25 Батальйон територіальної оборони «Київська Русь», 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас», 128 бригада і наш батальйон «Львів». І ніхто не знав, що робити, бо ні в кого не було важкого озброєння. Нас обстрілювали приблизно до 4 години ночі. Потім командир 128 бригади наказав відступати і почалася підготовка до відступу.

«Я сидів на броні, всередині якої були військовослужбовці 128 бригади. Ми були живою мішенню»

Наша група із 23 людей – двоє загинули під час відступу – діставалися хто як міг. Хто на танках, хто на БТРах. Я сидів на броні, всередині якої були військовослужбовці 128 бригади. Тобто, ми були як жива мішень. Колонами по 5-6 машин ми виходили із Дебальцевого. Те, що дають офіційні дані, що там загинули 100 чи 200 людей – це брехня. А скільки взяли в полон… Я думаю, що жертвами стали близько тисячі осіб. (Помічник міністра оборони Юрій Бірюков оприлюднив дані, де було сказано, що під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 18 січня по 18 лютого загинули 179 українських військових, 110 військових потрапили в полон, а 81 — зникли безвісти, – ред.) 

«Відхід, як завжди, був не запланований. Люди гинули і ніхто їх не піднімав, бо всі розуміли, що якщо ти зупинишся, то будеш лежати біля нього»

18 лютого ми потрапили в Артемівськ, де зв’язалися із керівництвом зі Львова і нас поселили до бійців батальйону «Артемівськ». Через кілька днів за нами відправили автобус і ми поїхали до Львова.

Четверта ротація

Наприкінці травня під керівництвом інших офіцерів частина батальйону «Львів» поїхала у Станицю Луганську. Там, на відміну від Дебальцевого, було спокійно. За словами Андрушка, наприкінці ротації він почав конфліктувати із командиром взводу та командиром роти через хліб.

«Ми купували хліб за власні гроші. 16 липня я поставив перед фактом командира взводу Тараса Полюгу та командира роти Василя Яцика, що не буду купувати хліб, – розповів Ілля Андрушко. – Спочатку по 50 грн, а потім – по 100. Суть не в грошах, а в тому, що потрібно поважати людей».

Але командир взводу батальйону «Львів» Тарас Полюга розповів, що Ілля Андрушко разом із товаришами по службі Юрієм Гончаренком та Сергієм Любчаком часто зловживав алкоголем. З його слів, ще дорогою у Дебальцево він дозволяв собі випивати чи не на кожній автозаправній станції. Випивав також і в зоні АТО.

«Бійці батальйону «Львів» були залучені в патруль. Усі магазини були попереджені, але їм все одно продавали алкоголь. Є пояснення, яке він сам написав, що він вживав спиртні напої під час служби і є акт, що він у бойових умовах зійшов з поста, нікого не попередивши, у той час, коли всі спали», – розповів ZAXID.NET командир взводу.

За словами Тараса Полюги, 20 червня у Станиці Луганській під час охорони приміщення тимчасової дислокації на посту біля входу в приміщення, де відпочивали бійці батальйону «Львів», Ілля Андрушко залишив пост, не попередивши нікого. Його знайшли у котельні, де він бавився телефоном.

«Там є пояснення, що він вживав алкоголь. Його не звільнили раніше тільки через те, що зі Станиці Луганської до Сєверодонецька, де можна було провести тест на алкоголь – 180 км. Він говорив, що його мав би освідчувати фельдшер, але фельдшер також написав пояснювальну, що він випив розведеного спирту, мовляв він фельдшер і йому можна», – розповів командир.

Сам же Ілля Андрушко такі звинувачення відкидає та показує довідку про те, що не має жодної догани за час служби у батальйоні. Стверджує, що алкоголю під час служби не вживав.

«Якщо я був п’яний, то чому вони не відвезли мене до лікарні на освідчення? У Станиці Луганській за кілометр від нас працювала лікарня, можна було не те що доїхати, а пішки прийти», – обурився звільнений боєць.

Але те, що Андрушко часто випивав у зоні АТО підтверджує і його товариш по службі Дмитро.

«Він стає неадекватною людиною, як вип’є. Він, будучи п’яним, не виконував накази командира, тікав та закривався у своїй кімнаті. Бувало, що у нього товариші забирали зброю через неадекватну поведінку в нетверезому стані», – розповів боєць батальйону «Львів», який служив разом із Андрушком у Дебальцевому.

«Наприкінці серпня я дізнався від колег, що звільнений. Командування нічого не пояснило, лише сказали, що всі папери прийдуть додому»

«У серпні я отримав наказ, що мене звільнили 31 липня через те, що нібито не пройшов іспитового терміну. Я одразу ж написав рапорт на ім’я Загарії (т.в.о. начальника управління Національної поліції у Львівській області, – ред.), щоб той провів службове розслідування. Він, звичайно ж, дав команду провести таке розслідування. Було очікувано, що всередині структури ніхто нічого не буде ламати, тому в середині серпня прийшли результати від особової інспекції, що грубих порушень при звільненні немає. Командиру взводу та командиру роти дали по догані», – наголосив Ілля Андрушко.

Після того він зібрав необхідні документи та звернувся до суду. Разом із Іллею Андрушком до суду звернулися ще два бійці батальйону «Львів» Юрій Гончаренко (фельдшер) та Сергій Любчак, яких також звільнили одним наказом.

Справу розглядають у Львівському окружному адміністративному суді.  Відбулося уже три засідання, останнє ­­– 18 листопада, але слухання вчергове перенесли через відсутність деяких документів.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук