І хто б то думав про людей

У тролейбусі всі попрямували до водія. Він на стукіт в кабінку з написом «Квитки тільки без решти» просто не реагував. У принципі, водій правий: або ти тролейбус ведеш – таки не маршрутка, і «роги» можуть зіскочити чи ще комусь лоба "поцілуєш" – або талони продаєш.

Минулої п’ятниці пасажирів трамваїв та тролейбусів чекала чергова зміна, слава Богу, не підвищення вартості, хоча незабаром треба очікувати й на це, а нова, нібито вдосконалена, система оплати за проїзд в електротранспорті.

В четвер деякі кондуктори, продаючи квитки пасажирам, робили таке оголошення: «Сьогодні в мене останній день роботи, завтра заходьте зі своїми «білетиками» (деякі мешканці міста, але далеко не всі, знаходили повідомлення про нововведення у поштових скриньках). На запитання, де брати «свої білети», жінка вказала на оголошення, в якому зазначалося, що із завтрашнього дня квитки продаватимуть у газетних кіосках та пунктах продажу ЛКП «Львівелектротрансу». Здається, все зрозуміло і проблеми, де купити квиток, немає. Проте, як виявилося, на деяких маршрутах трамваїв і тролейбусів кіосків продажу майже немає. Переконалася в цьому, коли їхала з одного кінця маршруту шостого трамваю (за тимчасовим, на час ремонту дороги біля Оперного театру, маршрутом) в інший. На всьому шляху лише три кіоски. Причому на кінцевій зупинці - на вул. Липинського, де про місця реалізації мали подбати перш за все, - кіоску також не було. Сідаємо в трамвай. Оголошення про зміну системи оплати в цьому вагоні не бачу, і від водія повідомлень у салон не надходило. Йду по талон на проїзд до пані водійової, адже директор «Львівелектротрансу» Андрій Федоренко під час прес-конференції щодо нововведень повідомляв, що певний час «білетики» можна купувати і в них, але лише на зупинках і без решти. Кілька людей пішли по талони за мною. Жінка-водій, незважаючи на те, що жоден з нас не мав на квиток без решти, чемно продала всім талони, і сіла за кермо.

На наступних зупинках нові пасажири, заходячи у вагон, починали шукати очима людину, без якої вже складно було уявити львівський трамвай чи тролейбус - кондуктора. Не знаходячи потрібний об'єкт, питали сусідів по транспорту - де ж ділася пані з квитками? Люди відповідали, що такої від нині немає і по талони треба йди до водія. Зі всіх дверей люди потягнулися за квитками. А пасажирів - це була станція Підзамче, перша, де був кіоск з квитками, щоправда непрацюючий і на протилежній стороні вулиці - найшло достатньо, біля кабінки водія утворилася тиснява. Жінки з великими картатими сумками, по одній в кожній руці, через весь вагон йшли за квитком, розштовхуючи інших. Водій до наступної зупинки обілечувала пасажирів і відраховувала решту, при цьому трамвай їхав значно повільніше, ніж завжди. Певно, ще не пристосувалися водії електротранспорту, як їх «побратими» в маршрутках, лише двома руками одночасно і решту рахувати,  і палити, і каву пити, і керувати, та, маючи також лише два ока, на гроші дивитися, що важливіше, потім на дорогу, ще й у дзеркало заднього виду вишукувати пенсіонера, який таки встиг між іншими пасажирами вскочити у маршрутку і не передає за проїзд. Але все попереду, незабаром концентрація повноважень і касира, і водія на одній людині з них також зробить справжніх професіоналів.

Верталася з вокзалу «одиничкою». Людей набилося, як завжди на вокзалі, і всі без квитків - приїжджі взагалі не чули про якісь нововведення і стояли, очікуючи на кондуктора, поки водій на другій зупинці зробила оголошення про те, що квиточки у неї. Після цього слухняні громадяни почали передавати гроші наперед. В людини, що стояла біля віконечка і була змушена виконувати роботу кондуктора, почалася невелика істерика, гроші все передавали і передавали, а жіночка забула, скільки людей їй дали на квитки. Нічого не залишалося, як попросити тих, хто передавав гроші, підняти руки і називати суму. Потім комусь забракло квиточка і довелося йти з'ясовувати, чи то заєць якийсь присвоїв, чи  водій недорахував.

У тролейбусі №2, яким їхала додому моя коліжанка, ситуація з купівлею квитків склалася так. В єдиному кіоску, який працював після 19.00 біля університету ім. І. Франка, залишилися лише пільгові квитки. У тролейбусі всі попрямували до водія. Він на стукіт в кабінку з написом «Квитки тільки без решти» просто не реагував. У принципі, водій був правий: або ти тролейбус ведеш - таки не маршрутка, і «роги» можуть зіскочити чи ще комусь лоба "поцілуєш" - або талони продаєш. В правильності цього твердження вона переконалася, коли тим же ж номером вже зранку їхала до центру. Квитки водій реалізовував, але виключно без решти, купюри просто повертав,  але при цьому тролейбус дещо хитало в різні боки.

Якщо всі ці зміни вводяться для безпеки та зручності пасажирів, то купили б у Німеччині разом зі вживаними трамваями також вживані автомати для продажу квитків, старі ж компостери повісили? Керівник «Львівелектротрансу» каже, що це вдосконалення - лише перший крок на шляху до того, аби навчити львів'ян бути європейцями, і, як в Європі, купувати проїзні (90% мешканців європейських міст купують місячні проїзні квитки, в нас 90% - разові).

А ще було б добре, якби у Львові, як і в Європі, людина, маючи проїзний, була впевнена, що вона зможе скористатися ним, аби з комфортом заїхати в будь-який куток міста. Але, як каже моя співробітниця, «хто б то думав про людей».