Історичні аналогії
IQ

Історичні аналогії

Історії, які нікого не навчили

Назар Кісь, 19 травня 1905 0

Майже всі люблять історичні аналогії, хоча й розуміють, що вони неточні та не надаються для прогнозів. Але ж приємно, коли твоїми «попередниками» є Юлій Цезар чи Александр Великий. Амбітні українські політики читають Макіавеллі і пробують приміряти на себе той солодкий тягар влади. Але ж існує багато інших біографій (перемішаних, як і годиться, з казками і домислами). Вони менш популярні, але більше пасують до конкретних реалій часу.

У 1830 році «волею народу королем французів» став Луї Філіп – родич Бурбонів, який до того служив у революційній армії. На цьому його суперечливість не закінчувалася, преса писала, що він вів буржуазний спосіб життя за часів монархічної Реставрації. Такий собі нонконформіст-бунтар. Та й саме формулювання «король волею народу» звучало незвично. Як і те, що він став королем в результаті революції. І хоча сам себе Луї Філіп називав «королем-громадянином», популярнішими стали твердження на зразок «король-буржуа» чи «король біржовиків та банкірів».

Як для свого часу, він поставив високу планку: дружив з банкірами, а не з аристократами, відмовився від багатьох звичних церемоній. Надавав перевагу звичайному капелюху і парасольці, такий собі варіант «кортежі нах…, поїду на велосипеді» XIX століття.

Спочатку це панібратство і відмова від пишних ритуалів та монархічних атрибутів сприймалися позитивно. Як і спілкування зі всілякими банкірами. Треба розуміти, що банкіри на той час не вважалися респектабельними державниками, як зараз. Їхній статус можна радше порівняти з високооплачуваними акторами та медіа-менеджерами, коли гроші і зв’язки є, а пієтету нема.

Те саме, повільно але неухильно, відбулося з образом «демократичного, молодого і сучасного» Луї Філіпа – аристократи сприймали його як паяца, народ – як багатія, банкіри – як собі подібного. А коли, як стверджували злі язики, банкір Ротшильд прилюдно зробив монархові зауваження за запізнення, стало пізно щось змінювати. Тому 1848 року, під час заворушень у Парижі, Луї Філіп погодився на зміну урядового кабінету, а цей крок сприйняли як слабкість. Зречення від трону відбулося швидко, навіть без призначення наступника.

Біографія іншого відомого француза – Жозефа Фуше, теж змушує згадати про когось сучасного. Під час Великої французької революції він належав спочатку до поміркованого табору, потім переметнувся до радикального, жорстоко придушував контрреволюційні заколоти в провінції і голосував за страту короля. Вчасно взяв участь у перевороті на користь інших поміркованих і, здається, аж тоді знайшов нарешті себе: став за часів Директорії міністром поліції. Згодом, так само вчасно, підтримав переворот Наполеона Бонапарта, тому залишився міністром поліції, додатково створивши систему політичної розвідки і шпигунства.

Наполеон за кілька років міністерство ліквідував, але незамінний Жозеф Фуше і надалі неформально виконував роль начальника таємної поліції, навіть розкривав антинаполеонівські змови. Коли міністерство відновили, Фуше отримав титул герцога. Після чого вирішив взяти участь у змові проти Наполеона, але був викритий та відправлений у відставку.

Після краху Наполеона Фуше виявився гарячим прихильником Бурбонів, під час «Ста днів» Наполеона – знову став його міністром. Після другого зречення Наполеона займався підготовкою другої реставрації Бурбонів, вже як очільник Виконавчої комісії Тимчасового уряду.

Знову став міністром поліції, але під тиском роялістів «царевбивцю» понизили до посла в Дрездені. І тільки після того, як було прийнято закон про вигнання «царевбивць» з країни, Жозеф Фуше втратив державну посаду і прийняв австрійське підданство.

Крім королів та міністрів, були в історії фігури меншого масштабу, але від того не менш цікаві. Наприклад, правителі Флоренції з родини Медичі. Збагатившись на фінансових операціях, вони не могли вважатися (навіть в Італії тих часів) «еталонними» аристократами. Банківська справа, хоч і приносила великі доходи, вважалася недостойним заняттям, щось як зараз виготовляти сигарети чи алкоголь. Тому вони всіляко підтримували мистецтво. Дуже популярна справа, як сьогодні футбол. Лоренцо Медичі навіть створив та підтримував навчальні майстерні для молодих художників.

Схожість всіх персонажів з українськими сучасниками, звісно, чистісінький збіг і плід фантазії.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук