Інформаційні бульбашки для політиків
IQ

Інформаційні бульбашки для політиків

Якби в Людовіка XIV був фейсбук…

Назар Кісь, 13 травня 1342 0

Французький король Людовік XIV, він же Король-Сонце, відомий своєю необмеженою владою і палацом Версаль. Виховані в радянській парадигмі люди вважають, що Версаль був наслідком цієї самої необмеженої влади, а отже свідчив про деградацію короля та всього правлячого класу. Простіше кажучи, з жиру бісилися.

Справді, нормальним життя у Версалі назвати важко. Поважні аристократи – верхівка влади, замість займатися державними справами чи господарством у своїх провінційних маєтках, брали участь у безглуздих церемоніях. Церемонія пробудження, церемонія вдягання халата, церемонія гоління і надягання перуки, церемонія взування і далі в тому ж дусі. Присутні на заходах – найкращі люди країни, в яких іноді випадав шанс щось сказати самому королю, але переважно вони інтригували між собою. Ідіотизм, як сказали б сучасні нормальні громадяни.

Але справа в тому, що палац був не наслідком влади, а її інструментом. Способом нав’язати свою волю оточенню і контролювати його. Король знав не з підручників історії, що таке змови і повстання. І вирішив, що аристократ, який допомагає йому вдягати панчохи, не матиме часу організовувати незадоволених десь у провінції. А оскільки весь палацовий комплекс – це один великий аристократичний гуртожиток, то одні потенційні бунтівники стежитимуть за іншими. І боротимуться за право подати ту саму панчоху.

І це, між іншим, дуже нагадує те, як влаштований український політичний фейсбук-простір. Українські політики, свідомо чи ні, вибудували собі власні «версальчики» на популярній соціальній (яка іронія) платформі. Діяч готує їжу чи їсть фаст-фуд (проста людина), діяч ділиться прекрасним (має чуття стилю, вміє побачити), діяч читає (вміє), займається спортом (здоровий), проводить час зі сім’єю (молодець), весь час на роботі (ще раз молодець), допомагає нужденним (тричі молодець), селфі з іншими діячами (не така вже і проста людина). І все це супроводжується «лайками», улесливими коментарями, щирою вдячністю за добрі справи великої «фейсбук-свити». Цукерберг дав теперішнім «людовікам» можливість перевірити, хто вподобав світлину, хто не полінувався написати щось приємне, а хто занадто самостійний і викликає підозри. Зі свого «версальчика» дуже легко вигнати неугодних – забанити.

Кажуть, що в Людовіка XIV була цікава манера ухвалювати рішення. Він щось ніби ненароком згадував чи міркував про щось вголос, при цьому було незрозуміло, як він до цього ставиться. Відтак придворні все це пристрасно обговорювали, ділилися на два табори, відшліфовували аргументи і намагалися якось це донести королю. Але це не головний етап. Король слухав, ніяк не реагував, а через деякий час весь Версаль взнавав, як воно буде насправді. І це було, на думку придворних, найкраще рішення з усіх можливих. Для достойників розпочинався головний етап «роботи» – похвалити рішення монарха і донести свою думку до більшої кількості оточення.

Дуже часто неможливо зрозуміти, як політик ставиться до фундаментальних речей. До ринку землі, легалізації ігрового бізнесу, лібералізації обігу зброї, рівня втручання держави в життя людини чи економічних суб’єктів. Твердження політиків з таких питань плутані, нелогічні, переповнені якимись «але» чи «народ не готовий». А їхні реальні вчинки взагалі ніяк не корелюються з активністю сторінки в соціальній мережі. Але на свиту це ніяк не впливає, свита в захваті коментує і клепає сердечка поверх своїх же хвалебних подяк. Більшість лідерів громадської думки (себто «ломів», якщо використовувати кальку з російської) насправді не продукують ніяких свіжих думок, сенсів чи ідей, а займаються банальною інтерпретацією. Як французькі аристократи, вони розповідають, чому рішення Людовіка таке розумне і правильне. А ближче до виборів: чому наш кандидат – «ляля», а опонент – «кака».

Як ми знаємо з історії, система працювала добре, але недовго. І то лише в руках автора, сильного і вольового Людовіка XIV. Далі пішли збої та гільйотина. Можна говорити про «інформаційну бульбашку» та «відірваність від простого народу». Бо сюжети, де можновладці ніби «їдять, як люди» на заправці чи ходять по якихось базарах – це типові «села з милими пейзанами» Марії-Антуанетти. Але сьогодні, за бажання, за допомогою того-таки фейсбуку, легко з’ясувати, що не все так райдужно навколо, навіть не виходячи з кімнати. Не треба нікуди їхати, щоб цю «бульбашку» розірвати (інша справа – що не хочеться).

Проблема в безмежному підлабузництві (яке ще люблять прикрасити казками про «одна команда» і «він наш негідник»). І вірі в те, що люди, «загартовані» підкилимними інтригами і вмінням причарувати «патрона», зможуть вирішувати справжні виклики. А воно ж так не працює…

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук