Кіно і Львів

Кіно не робиться для того, щоб втерти комусь носа, чи, ще гірше, щоб повипендрюватись перед камерами із замріяним поглядом у височінь. Кіно робиться від того, що з’являється нестримне бажання в серці його зробити, і все.

То що ж криється за цим всеоб'ємним і гучним словом кінофестиваль, що воно включає в себе, чому і для чого відбувається, яку мету хоче досягнути? Будь-який показ кількох добротних фільмів тепер сміливо ним йменують, навіть не задумуючись про те, що далеко не всі смертні заслуговують отак просто ввійти до цього світу обраних, лише назвавши подію мізерного масштабу кінофестивалем і відіславши інформацію про це в деякі голослівні медіа.

Невеликий лікбез

Перш за все, розберемося з термінами: фестиваль - (франц. festival, від лат. festivus - веселий) - огляд професійного або самодіяльного музичного, театрального мистецтва, кіномистецтва; кіно - це проекція закарбованого на плівці фільму з кінопроекторної установки в темному залі на білий екран для присутніх глядачів.

Це щорічна подія, яка, згідно своєї концепції і чітко обраної спрямованості, збирає найкращі фільми, запрошує гостей і пропонує цікаву і насичену програму для бажаючих побачити щось рідкісне і особливе. Глядачі приходять не попити пива - для них честь потрапити на заходи фестивалю високого рівня і побачити першими те, чим буде жити і що буде обговорювати весь світ наступний рік, а то й два.

Кожен фестиваль має штат: це люди, які щодня приходять на роботу і Працюють. Вони не приходять розважатись, а роблять відповідальну роботу, те, за чим, можливо, іноземні гості судитимуть про їх країну, адже рівень організації заходів і особистий відповідальний підхід до поставленого завдання - це дуже показовий зріз того, що відбувається у всіх причетних до мистецтва ділянках. Кількаденний фестиваль - це результат круглорічної роботи.

Кожен фестиваль прагне привезти хоча б одну-дві зірки, молодих і багатообіцяючих, щоб потім хвалитись, мовляв, «це ми їх вивели в люди і дали поштовх в кар'єрі». Прийнято також давати почесну нагороду визнаному метру за вагомий внесок в певну галузь кіноіндустрії. Також не обходиться на пересічних хороших фестивалях без щонайменше двох-трьох прем'єр, національних або світових. Адже рівень фестивалю автоматично виростає, коли вдається показати довгоочікуваний всіма фільм, а ще краще, коли організатори заздалегідь вгадують, що цей фільм у всіх планах успішний і в майбутньому буде знаковий.

Щодо побічних, але не менш важливих речей. Будь-який фестиваль, який себе поважає, а не відмиває спонсорські гроші, готує тираж буклетів з інформацією про фільми і біографії режисерів, також брошури з корисними посиланнями і контактами (студій, продюсерів, фондів, кінофорумів, та інших дружніх фестивалів зі всього світу).

Спеціальні фахівці субтитрують фільми за монтажними листами, які надсилаються разом з диском. Переважно на екрані фільм іде з субтитрами двома мовами: англійською і мовою країни, де відбувається захід.

Це, звичайно, ідеальний варіант, але в нашому світі знецінених вартостей і хитрих самозванців та профанаторів знаходиться місце і для недолугих збіговиськ, які тільки маскуються під високоелітарну подію, а насправді лише обманюють своїми гучними заявами наївних і необізнаних обивателів. А в кінці виходить пшик. І таких прикладів є вже досить.

Мої висловлення можуть бути занадто різкими, але, мабуть, всім варто було б припинити видушувати з себе сором'язливі усмішки, перестати махати на все рукою, а замислитись над тим, що імідж міста Львова і навіть України може бути під загрозою. Репутація зараз й так не найкраща.

Кіно не робиться для того, щоб втерти комусь носа, чи, ще гірше, щоб повипендрюватись перед камерами із замріяним поглядом у височінь. Кіно робиться від того, що з'являється нестримне бажання в серці його зробити, і все. Те саме й кінофестиваль. Амбіції важливі, як і в будь-якій справі, але ворожнеча угрупувань з несумісними інтересами - це якось несерйозно, хай кожен робить те, що вважає за потрібне.

Подорожуючи фестивалями і спілкуючись з іноземними колегами, я прийшла до висновку зробити в кінці листопада скромний маленький фестиваль - показ короткометражних фільмів, які назбирались в мене за той час. Це фільми, які режисери хочуть привезти до нас і показати, вони запитують, куди надіслати в Україну диск, у вас є якийсь пристойний фестиваль, чи кінофорум?

Називати існуючі підозрілі акції я не наважувалась, а поки тільки переписувала фільми або просила мені їх надіслати поштою, фільми, які постійно так чи інакше привертають увагу, бо так влаштоване життя людини, для якої це основна або єдина діяльність: якомога більше шукати, дивитись і аналізувати, те, що є достойним і новаторським, а сміття навколо багато завжди.

«Молодість»

Фестиваль «Молодість» зараз вихваляється тим, що привезе Кустуріцу. Що розшифровується дослівно так: горілчаний бренд дав круглу суму на фестиваль і всесвітньо відомий Емір приїде отримати свій гонорар за приїзд, от і все. Адже не «Молодість» відкрила Кустуріцу, і, взагалі, кого вони хочуть ним вразити? Та принаймні це краще, ніж Депардьє, який єдиний приїздив в нашу глухомань декілька років поспіль, з якого дива, невідомо.

За кордоном «Молодість» вважається милим таким собі фестивальчиком, де організатори закуповують побільше маріхуани і влаштовують для гостей розваги на кораблі, щоб у тих залишилось позитивне враження від України. А іноземним гостям просто смішно від невиправданої помпезності «Молодості». Це єдиний фестиваль у світі, на урочистому закритті якого стоїть на сцені стіл з вазою квітів і всі переможці, вийшовши за призами, змушені сидіти за тим столом, не знаючи куди подітись від ніякової незграбної мізансцени.

«Контакт»

Три роки проіснував міжнародний фестиваль документального кіно «Контакт», який робили ті ж самі люди з «Молодості», але на гроші Олександра Роднянського. Таким чином відомий телепродюсер хотів вшанувати пам'ять своєї матері Лариси Роднянської, яка на студії «Контакт» дала змогу з'явитися на світ десяткам українських документальних фільмів. В залі щороку сиділо менше ста людей, і великого розголосу та популярності фестиваль не набув, хоча програма фільмів була відібрана дуже сильна.

Малі фестивалі

Зараз з'являється все більше маленьких фестивалів, які ні на що не претендують, але становлять певний інтерес для зацікавлених осіб. Це «Кінофронт» у Києві (https://kinofront.nm.ru/ треш-кіно, організатори У.П.В.), «Куб» в Івано-Франківську (https://cube.if.ua/), подібні локальні покази відбуваються в багатьох містах. Все зроблено виключно на ентузіазмі, без бюджету, без міжнародних прем'єр.

Анімаційний фестиваль «Крок», недавній міжнародний фестиваль у Севастополі, Харківський міжнародний правозахисний фестиваль «Сходи» («Cтупени»), Київські дні документального кіно про права людини - це все заходи, які регулярно відбуваються, але нічим особливим нікого не дивують, а збирають вузьке коло причетних до кіно людей.

Та що б там не було, кіно- і відеофестивалів різних ґатунків має бути багато. В Канаді їх близько 70, у Франції, Італії та Іспанії приблизно така ж кількість, у Німеччині - 80, в Англії - 160, а в США майже 270... Звичайно, не всі вони акредитовані FIAPF та іншими організаціями світових масштабів, які слідкують за тим, щоб фестивалі відповідали загальноприйнятим нормам проведення заходів. Та це й не важливо, оскільки повинні відбуватись різні культурні події на будь-який смак: фестивалі з фільмами, знятими за сто доларів, знятими студентами, знятими на 8, 16 або 35 міліметрів, знятими на цифрові камери і мобільні телефони, знятими жінками, знятими без слів, знятими під водою, знятими для дітей, знятими вночі, знятими в горах, знятими про захист навколишнього середовища і знятими про захист прав геїв, словом, фільми для всіх і кожного.

Будь-яку акцію треба починати з точно сформованою концепцією, фестиваль - це не фільми, які йдуть один за одним в довільному порядку, фестиваль - це цілісність і власне обличчя, відмінне від інших багатьох подібних тусівок!

«Кінолев»

Як можуть поєднуватись в одному місці такі протилежні речі як червоний килимок, урочисті академії, офіціозні відкриття і закриття, фешенебельні готелі для ніким не знаних звьозд і, з іншого боку, утвердження себе як події незалежної, незаангажованої та, частіше за все, наповненої аматорськими потугами і неякісними спробами високопарного висловлення філософських матерій особами, в яких перехідний вік затягнувся трохи надовго?..

Фестиваль «Кінолев», який раптом з'явився і отримав якимось чином значну фінансову підтримку від міського муніципалітету, не відповідав жодним критеріям, яким мав би відповідати фестиваль заявленого високого рівня, і не мав ніяких ознак серйозного дійства. Досі не передбачається навіть показувати фільми в пристойному кінозалі. Про себе організатори сповістили як про четвертий за рахунком кінофест в країні.

Як виявилось, програмки ніякої в цих персон нема, що за фільми будуть - невідомо, відомо тільки, що буде їх багато, та це, мабуть, не так важливо, бо робиться все не заради фільмів, що очевидно.

Бюджет фестивалю близько 700 000 грн, на сайті є пропозиція стати спонсором і дати 125 000 - це дає привілей призначити премію свого імені переможцю у розмірі 5 000 грн. Сам фестиваль нагороджує фільми скляними скульптурами.

Причетні до оргкомітету люди (студентки економічного і прикмату) зробили в відомій соцмережі групу для популяризації свого дітища, і змушені вести сторінку російською через скарги наших земляків, які дослівно звучать так: «по-украински не гундю! ( восточная часть Украины говорит по-русски )», «А можно по русски ??? а то по хохлятскому не понимаю», «Вот и я на хохлятском не бум-бум)»...

Я розумію, що мовний конфлікт тут ні до чого, але ж гідність теж треба мати, і замість того, щоб попросити висловлюватись з трохи більшою повагою до мови, адміністратори групи мило відповідають: «Можно! Язык для нас не проблема!»

Добре, спишемо ці всі недогляди і прорахунки на молодий вік фестивалю. Є чому вчитись і до чого йти.

Тільки ж навіщо сміятись в обличчя своїм іншим потенційним конкурентам, компетентним людям, які ЗА розвиток і проти монополізації. А так і сталося в буквальному розумінні слова, коли моя колега розповідала про плани організації нашого листопадового кінопоказу під час засідання круглого столу в Центрі міської історії кілька тижнів тому. Директор «Кінолева» (і за сумісництвом Музею Ідей) претензійно простягнув дівчині список своїх гостей і опис дійств, які в нього відбудуться. З цього жесту можна зрозуміти, хто береться за справу і з яким меседжем. Найдивніше, що в списку гостей були імена (і навіть десятки імен) найзнаменитіших і найвизначніших нині живих режисерів зі всього світу... Нереально, щоб ці всі люди заявились до Львова невідомо з якою метою, хіба що в сні.

Ми не випадкові перехожі, які набивають собі ціну гучними словами і неперевіреною інформацією. Ми поважаємо глядачів, і не думаємо, що це бидло, яке привалить в сад з екраном хляти вино, сміятися над пласкими жартами, і не розуміти, що тут відбувається. Глядачів і публіку треба поважати, бо вона чекає чогось більшого, ніж швидкоплинна, не дуже продумана і не надто змістовна розвага на декілька вечорів. Публіка хоче знати кіно і розуміти його. Публіка не хоче, щоб її годували обіцянками про приїзд голлівудських суперстарів, вона не настільки дурна, щоб в це повірити, публіка знає, що всі ми проводимо більшу частину життя у Львові, в місті, якого поки що навіть немає на культурній мапі сучасного світу, і ще не скоро воно там з'явиться. У місті, де міська рада дає гроші своїм корєшам, а не достойно заявленим і розписаним проектам, а може дійсно хтось там в Ратуші вірить, що кілька днів у нас буде Свято Кіно?.. Варто трохи відхилити ширму, за якою ховаються далекі люди, яким нічого сказати і нічого показати, окрім неприкритої смішної награної серйозності.

На порядку денному в державі зараз проблеми вітчизняного кіновиробництва, отже вигідно робити навколо свого імені рекламу, пов'язану з чимось сумісним з кіно. Тільки от що виходить. В кіно, як і в будь-якій країні чудес, краси і високих почуттів, не обійшлося без корисливих зайд, які прагнуть просунутись в те, що бачиться їм придатним ґрунтом для паразитування і можливого внесення свого імені в аннали.

Згадується фільм Вуді Аллена «Дрібні шахраї» (Small time crooks). Чоловік і дружина, далекі від мистецтва, американські примітивні споживачі, які мріють про одне - швидко розбагатіти. Поки чоловік пробує пограбувати банк разом з такими ж як і він дружками, дружина починає продавати пиріжки і тістечка, які й сама пече. Солодощі йдуть на ура, потрохи налагоджується виробництво, з'являється власний бізнес, який переростає в одну з найбільш процвітаючих американських корпорацій. Але не забуваймо, герої наші - лишень прості сільські дурники. Якраз дурник ніколи не буде чогось соромитись, чи думати про совість, і оцінювати тверезо свої невисокі здібності. Зате коли з'являються гроші, статус нібито вишуканої людини треба підтримувати, і героїня бере уроки в елегантного джентльмена про історію мистецтва, як поводитись у світському товаристві і таке інше. Це не від внутрішньої потреби, це тому, що соромно за те, ким ти насправді є, а навіть з великими грошима елітою автоматично не стають.

Істина залишається істиною, і розумна людина її завжди розкусить, мавпа залишається мавпою, скільки б вона не кричала про те, що вона така виняткова і крута, її вчинки і плоди дій говорять більше, ніж штучно створений піар.

Наприкінці фільму герої залишаються ні з чим, їх розорили бухгалтери-мексиканці, спритно підтасувавши фінансові дані. Але якщо чомусь судилося бути, то так воно й буде, і кожен досягне своєї мети, незважаючи на перепони.

Найбільш щирий суддя на фестивалі - це не журі, а глядач.

Найбільш емоційні реакції в глядача - від побачених образів і розказаних у фільмах історій, а не від почутих пліток для нагнітання атмосфери навколо фестивалю.

Глядач або встає і йде геть, або сидить на показі до кінця, пропустивши останнє метро, забувши подзвонити мамі, мерзнучи в холодному залі, байдуже, чи була рекламна кампанія в фестивалю чи її не було, від реклами фільми не стають кращими. Та подивившись хороші фільми, люди стають розумніші і добріші, вони цього чекають і саме для них треба працювати і вести пошуки, а не для розкрутки свого бренду.

Фото зі сайту prokultura.com.ua