Коли до лікаря не через тиждень, а завтра: що змінює Львів

Коли ми сьогодні говоримо: «Львівська поліклініка. Медицина за 24 години», хтось може сприйняти це як просто вдалу комунікаційну формулу. Як красивий слоган, який добре звучить і легко запам’ятовується.

Але для мене це значно більше.

Це спроба дуже просто пояснити, якою має бути міська медицина. Без складних термінів і правильних визначень, а по-людськи: коли ти звернувся – і тобі допомагають. Не через кілька тижнів, не «коли буде вікно», а тоді, коли це справді потрібно. Ми відходимо від моделі «очікування» до моделі «доступності». Пацієнт має отримати фахову пораду або запис на прийом протягом 24 годин.

Я прийшла у гуманітарний блок з економіки у 2023 році – вже в час повномасштабної війни. І чесно скажу: мого розуміння медицини тоді вистачало рівно настільки, як у більшості людей. Є поліклініка, є лікарня, є сімейний лікар – і десь між цим всім треба якось знайти допомогу.

А як це системно працює – знала мало.

Довелося вчитися дуже швидко. Розбиратися, як фінансується медицина, як вибудовується маршрут пацієнта, чому одні рішення даються легко, а інші викликають спротив, страх чи недовіру.

Зрозуміла одну важливу річ: зміни в медицині – це не лише про організацію процесів. Це ще й про ресурси. Бо без цього жодна, навіть найкраща ідея, просто не працює.

Ці зміни не почалися вчора – і точно не народилися за один день

Коли сьогодні говоримо про новий формат роботи поліклінік і про доступ до лікаря впродовж 24 годин, важливо розуміти: це не окреме рішення, яке просто взяли і запустили навесні 2026 року. Насправді це результат кількох років послідовної роботи, аналізу і дуже непростих управлінських рішень.

Фото Романа Балука

Відправною точкою стала медична реформа 2018 року, коли в Україні змінилася сама логіка фінансування галузі. Гроші почали йти не просто на утримання закладу, а за пацієнтом через Національну службу здоров’я України. Це змусило по-новому подивитися на всю систему міської медицини: на фінанси, навантаження, кількість пацієнтів, можливості розвитку кожного закладу.

Фото Романа Балука

Саме тоді у Львові почали стратегічно думати, якою має бути медицина міста через кілька років. З’явилася медична робоча група, почалася глибша аналітика, стало очевидно, що система не може залишатися набором окремих закладів, які працюють кожен сам по собі.

Наступним важливим етапом стало створення територіальних медичних об’єднань. Це було рішення про об’єднання ресурсів, команд і можливостей, щоб медицина міста працювала не фрагментовано, а як цілісна система. Згодом, коли практика показала, що окремі рішення потребують корекції, було ухвалено рішення про розформування Третього медичного об’єднання та його приєднання до інших ТМО. Пізніше місто пішло ще на один важливий крок – інтеграцію поліклінік у структури ТМО. Цей процес ми розпочали, але ще не закінчили. Спершу відбулась інтеграція 1-ої та 6-ої поліклінік, і як показав досвід цього року роботи – рішення було вчасним і правильним. Готуємо завершальні документи, щоб невдовзі наші поліклініки почали працювати спільно, єдино, у системі Територіальних медичних об’єднань.

Фото Романа Балука

І вже тепер ми бачимо наступний етап цього ж процесу – зміну самої логіки роботи амбулаторної ланки.

Тому для мене історія «24 години до лікаря» – це про тяглість. Про реформу, яка визрівала роками і крок за кроком підводила нас до тих рішень, які сьогодні вже відчувають пацієнти.

Фото Романа Балука

Важливо говорити про те, що ми змінюємо не лише графік роботи поліклінік, а й саму їхню суть

Стара поліклініка в уявленні багатьох людей – це тісні коридори, незручна реєстратура, складна навігація, відчуття втоми ще до того, як потрапиш до лікаря. Але якщо ми хочемо сучасну міську медицину, то маємо відійти від цього образу.

Наше завдання сьогодні – щоб поліклініки поступово ставали клініко-діагностичними або лікувально-діагностичними центрами. Тобто такими просторами, де людина може отримати більшість потрібних послуг в одному місці, в нормальних умовах, із чітким маршрутом, без зайвих бар’єрів.

Фото Романа Балука

Дуже показовою тут є історія поліклініки на Мазепи. Кілька років тому довкола неї було багато дискусій, сумнівів, емоцій. Це був один із перших і найскладніших прикладів великої трансформації, бо йшлося не просто про косметичні зміни, а фактично про нове бачення закладу. Будівля була перевантажена, можливості розвитку обмежені, простір давно не відповідав сучасним потребам.

Сьогодні поліклініка на Мазепи – це вже зовсім інший приклад. Тут добудували нові поверхи, розширили площі для відділень, створили сучасні кабінети, нові можливості для лікування і реабілітації. Частину простору використовують для лікування поранених із центру UNBROKEN. І це дуже символічно: заклад, який колись був прикладом складної і болючої реформи, сьогодні сам став взірцем того, як має виглядати сучасна амбулаторна медицина.

Фото Романа Балука

Але важливо й те, що зміни не обмежуються одним великим прикладом. Сьогодні в поліклініках міста оновлюють перші поверхи і вхідні групи, бо саме там починається досвід пацієнта. Замість старих реєстратур з’являються відкриті рецепції, зручні зони очікування, нова навігація, безбар’єрний доступ, простори для ветеранів, кімнати матері і дитини. І це, насправді, не другорядні речі. Прикладом такого простору є 4-та міська поліклініка на Сихові – сучасний безбар’єрний простір з налагодженим сервісом і якісною медичною послугою. Готуємо до відкриття оновлені вхідні холи у 5-й і 3-й міських поліклініках на вул. Виговського, 32 та Повітряній, 99. Бо сучасна медицина – це не лише лікар і обладнання. Це ще й простір, у якому людина почувається гідно.

Чому ці зміни взагалі можливі

Ми часто говоримо про нові графіки, про доступність, про маршрут пацієнта. Але за цим стоїть дуже приземлена і дуже важлива річ – фінансування.

За останні роки місто системно вкладає в медицину, і це вже не поодинокі рішення, а цілеспрямована політика.

Наприклад, лише у 2023 році загальні інвестиції в цю галузь склали понад 623 млн грн. І якщо подивитися глибше, то понад 608 млн із цієї суми – це розвиток територіальних медичних об’єднань: обладнання, реконструкції, створення нових просторів.

Фото Романа Балука

У наступні роки ця динаміка не зупиняється: понад 424 млн грн у 2024 році, понад 429 млн грн у 2025 році.

І що для мене особливо важливо – ці кошти не залишаються десь у звітах. Вони дуже добре відчутні на рівні конкретної людини. У вигляді нового обладнання, відремонтованих приміщень, більш зручних просторів, можливості отримати послугу швидше і в кращих умовах.

Окремо хочу підкреслити: інвестиції йдуть не лише в лікарні, а й у поліклініки. Бо саме первинна ланка – це те місце, де починається контакт людини з системою, а амбулаторний рівень – це та допомога, яка стосується всього населення.

Тому коли ми сьогодні говоримо про «медицину за 24 години», це не вигадана історія і не експеримент на рівному місці. Це рішення, яке стало можливим саме тому, що місто кілька років поспіль системно підтримувало цю галузь.

Чому ми пішли в формат «24 години»

Це рішення не народилося в кабінеті.

Воно виросло з дуже простих речей – розмов із людьми, які ми чули, з історій про те, що до лікаря треба чекати тижнями.

І паралельно – з розуміння, що війна змінила медицину набагато сильніше, ніж здається на перший погляд.

Так, є нові виклики – поранені, реабілітація, протезування. Але поруч із цим є ще щоденна медицина сотень тисяч людей. Тих, кому потрібно здати аналізи, піти до кардіолога, поновити рецепт, отримати довідку, зробити щеплення, звернутися до лікаря у вихідний, бо в будні вони просто не встигають.

Фото Романа Балука

І коли дивишся на це в комплексі, стає зрозуміло: чекати тижнями – це не норма.

Тому ми поставили собі дуже просту ціль: якщо людина звернулася по допомогу, базові речі мають бути організовані протягом 24 годин.

Чи це легко? Ні.

Чи це амбітно? Так.

Чи це потрібно? Сто відсотків – так.

Що показав перший період роботи

За період роботи медичної гарячої лінії з 2 до 17 березня надійшло 362 дзвінки, і 120 звернень були передані в роботу. Це означає, що люди звертаються, ставлять питання, але водночас система їх підхоплює.

Дуже показовим є співвідношення. Наприклад, 13 березня у поліклініках міста надали близько 12 тисяч медичних послуг, а на гарячу лінію було лише 30 дзвінків. Це говорить про просту річ: більшість питань вирішуються безпосередньо в закладах.

Ми також бачимо зростання звернень – приблизно на 20% до сімейних лікарів і на 10% до вузьких спеціалістів. І це логічно: коли система стає доступнішою, люди починають нею користуватися.

Фото Романа Балука

При цьому важливо, що заклади справляються з цим навантаженням. У 4-й поліклініці, наприклад, за перший тиждень провели понад 9 тисяч прийомів. У 5-й значно зменшилася кількість втрачених дзвінків. У 6-й – тисячі записів на прийом.

Тобто попит зростає, але система його витримує.

Коли ми запускали це рішення, скепсис, звісно, був. І це нормально, бо будь-яка зміна в медицині одразу перевіряється не словами, а практикою, і часто супроводжується природним опором. Саме тому я сама ходила в поліклініки, дивилася, як працює рецепція, чи є черги, що кажуть люди і наскільки справді все виглядає так, як ми задумували. Так само і керівники поліклінік час від часу стають поруч із працівниками рецепції, спостерігають за роботою з пацієнтами, слухають, що питають люди, де виникають труднощі і що ще треба підкоригувати.

Чому важливі міські програми

Є ще один момент, про який не завжди говорять в публічному просторі, але який дуже впливає на те, як працюють поліклініки.

Значну частину витрат, які інакше лягли б на плечі самих закладів, покриває місто через окремі програми. І це теж дуже великі суми.

За 2022–2025 роки обсяг таких програм склав понад 327 млн грн.

Фото Романа Балука

Йдеться про речі, які для людей є критично важливими: пільгові медикаменти, інсулінові помпи для дітей, лікування СМА, профілактичні обстеження, забезпечення медичними виробами, підтримку безперебійної роботи закладів.

Що це означає для поліклініки? Дуже просту річ: частину витрат вона не мусить покривати самостійно. А отже – має більше можливостей для організації роботи, для підтримки команди, для розвитку.

І саме це створює основу для тих змін, які ми зараз запускаємо.

Про медиків – окремо

Я дуже свідомо хочу це сказати. Ми можемо скільки завгодно говорити про нові підходи, швидкість і сервіс. Але за всім цим стоять люди. Лікарі, медсестри, реєстратори, працівники кол-центрів.

І якщо ми хочемо, щоб система працювала довше, швидше і краще – ми повинні говорити не лише мовою очікувань, а й мовою підтримки.

Саме тому ми працюємо над рішеннями, які дозволять фінансово підсилити медиків і тих, хто тримає систему щодня.

Бо ентузіазм – це важливо. Але він не може бути єдиною опорою.

Фото Романа Балука

А за кордоном – не так

У багатьох країнах світу швидкий доступ до лікаря вузької спеціалізації не є чимось очевидним. Навпаки, там часто нормою є очікування впродовж тижнів, а інколи й довше. Особливо якщо йдеться не про приватну медицину, а про планову консультацію в межах загальної системи.

Тому коли у Львові ми говоримо про доступ до консультації і базових обстежень упродовж 24 годин, це справді амбітний крок. І він важливий не лише з точки зору зручності. Бо коли людина не чекає тижнями, вона швидше звертається по допомогу, менше виснажується емоційно, вчасніше проходить обстеження і часто не доводить проблему до ускладнень.

Що означає «Львівська поліклініка»

Мені дуже подобається ця назва, бо вона проста і дуже влучна.

Є львівська кава, львівські круасани, львівський трамвай. І мені хочеться, щоб з’явилося ще одне поняття – львівська поліклініка.

Не як будівля і не як табличка.

А як стандарт. Як відчуття, що тут тобі намагаються допомогти. Що тебе почують.

Що маємо зараз

Я бачу систему, яка вчиться працювати по-новому. І це не завжди легко.

Бачу пацієнтів, які поступово звикають до того, що доступ до лікаря можна отримати швидше, ніж раніше. Бачу команди, яким непросто, але які адаптуються і тримають цей процес. Бачу керівників, які вже мислять не в межах однієї поліклініки, а як частина великої міської системи.

Чи все ідеально? Звісно, ні. Чи ще багато роботи попереду? Так.

Бо медицина – це про гідність, людяність і про повагу до часу людини.

Чому Львову вдається?

Я думаю, що відповідь тут не в одному рішенні і не в одному прізвищі. Львову вдається тому, що місто кілька років послідовно перебудовувало систему.

Ми аналізували цифри, дивилися на реальне навантаження, об’єднували заклади, змінювали структуру там, де вона не спрацьовувала, вкладали кошти в ремонти, обладнання і нові простори, підтримували медицину міськими програмами, вчилися працювати в умовах війни і нового навантаження.

І, мабуть, найважливіше – ми весь час ставили в центр не саму систему, а людину. Запитання «чи стане простіше пацієнту». Якщо відповідь була «так», значить у цьому напрямку треба рухатись.

Саме тому ці зміни стали можливими. Не тому, що вони легкі. А тому, що до них ішли довго, свідомо і з розумінням, для чого це місту.

Розвиваємось далі.

Фото Романа Балука