Королі – голі. Народ – босий

Ще одним героєм нашого часу, став суддя Зварич, якого бачили то в Парижі, то в Карачі, то в Версачі. Зварича запустили на орбіту у вигляді димової завіси, за якою відбувається щось цікавіше, ніж просто посівання копійками.

Вічний полігон, якою є територія України, зрозуміло, що олвейсно потребує гарячих героїв з редбульними крильцями. Або - ще теплих персонажів, які намагаються дотягнутись до бородатих небес. Згідно усіх канонів порядної історіографії, на кожен героїчний метр має бути свій антагоністичний дециметр з хвостиком.

Як відомо, герої виникають із небуття у найбільш екстремальні моменти людського життя. Економічна криза, під якою потрохи загинається Україна, явила на хвилі цайтгайсту рафінований скрімінг від френда усіх наколотих мандаринок - товариша Юри Романенка, який вирішив заклаксонити собою злочинну українську владу.

Карикатурність його рекламного слогану виявилася в тому, що вирізки з британського сленгу спікають про неприємне для навколишньої атмосфери значення слова «клаксонити». Романенко, як глибокоосвічений чєл, що видно з параметрів його текстів, можливо знав, що одним зі значень слова «клаксонити» є звичайне українське слово «пукати».

Можливо, десь там в глибині своєї душі він здогадувався про штиняюче значення такої акції, яка мала б піпікатись під саунди піонерів ню-рейву британців Klaxons. Але мода на ню-рейв загнулась швидше, ніж слава про ню досягнула далеких континентів, той фінішна пісенька тут буде про смерть всесвітньовідомих героїв.

Віртуальний клаксонатор отримав свої задокументовані хвилини слави, до якої так прагнуть усі вуличні скандрулики, і був забанений на заслужений відпочинок, до наступної фаст-флудної ситуації.

Ще одним героєм нашого часу, якого викинули на колізей всенародного осуду, став суддя Зварич, якого бачили то в Парижі, то в Карачі, то в Версачі. Зварича запустили на орбіту у вигляді димової завіси з цапиними ріжками, за якою відбувається щось набагато цікавіше, ніж розцитоване посівання позолоченими копійками.

Хто стоїть за запуском цього чуда природи, чому Матіоса (який, схоже, є найбільшим розповсюджувачем тиражів книг своєї сестри на всіх вертикалях і горизонталях влади) так швиденько відправили у більш хлібну Одесу, і хто ще з органних цуцундриків попалився на прихованій відеозйомці - стане, напевне, відомо тільки після відкриття архівів Лі Харві Освальда.

Ну а поки що легенда про Зварича успішно виконує казкову роль скурвленої качечки на всіх екранах, шпальтах та інтерфейсах.

Наступним героєм фаст-флудної історії України може бути наївний Сєня Яценюк, який хоче своєю діамантовою рукою врятувати увесь світ від нападу форс-мажорних кіндерсюрпризів. Іншим героєм обов'язково має стати конституційний пасічник, який сильніше за бджолину матку любить бакси. І любить так сильно, що організовує такі замутки на санчатах придворного стельмаха, що гурт Ґринджоли за допомоги самого Томенка не попадає навіть на дитяче Євробачення. Юлька - зі своєю пургенною манічкою президентства - довічно сидітиме в топах народного геройства, враховуючи матріархальні традиції українського суспільства.

За усім цим димовушним шлейфом фейків, міфів та легенд непомітно тільки головного героя цієї країни, оголошеного таким ідеологічною машинкою помаранчевої команди в часи Майдану - самого героїчного народу. І найсвятіше вірить у героїзм свого народу сам Ющенко, який ніяк не може уявити, що інетне прохання «забратись нафіг з країни» йому можуть писати українці, а не якісь російські айпішники.

Майданних легенд більше не має, їх замінила календарна дата Голодомору. Королі - голі. Народ - босий.

Найбільш актуальною проблемою сучасності є інкольна неможливість проведення кордонів між уявним і реальним. Тому, любий друже, будь обережний, як радить доктор Хаус із відомої пісні, а якщо ти дівчинка - то будь обережна.

Тому тут і звучать сигнальні сирени Mr. Oizo з обіцяного в 4-му абзаці треку «Bruce Willis Is Dead» (www.youtube.com/watch?v=VYGhORdYEz0).