Кримські татари, автономія, популізм, Україна
IQ

Кримські татари, автономія, популізм, Україна

Політики з Києва використовували кримськотатарський народ як безплатного агітатора

Павло Зубʼюк, 30 травня 2017 844 3

День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу минув, тож про цей народ всі дружно забули – до наступної дати. Щоправда, кримським татарам пообіцяли автономію. І не просто автономію, а перетворення АР Крим на Кримськотатарську АР. Про неї і поговоримо.

Про історичні підстави: так, перед війною Крим фактично був автономною республікою для кримських татар. Щоправда, вони тоді становили значно більший відсоток населення півострова, а сама автономна республіка була частиною складної конфедеративної (на папері) держави – СРСР. В СРСР кожен етнос міг мати свою автономію – щоправда, цей етнос можна було без проблем депортувати одним розчерком пера. Ну, або голодом трохи поморити – таке теж практикувалося.

В 1991 році АР Крим було відновлено – але на цей раз не для кримськотатарської меншості, а для російської більшості – що стало проблемою для унітарної України на довгі роки. А потім був 2014 рік і окупація. Щоправда, від довоєнної автономії Україні залишилася північ Арабатської стрілки з кількома селами – її було свого часу передано до складу Херсонської області.

Отже, з історією автономії більш-менш зрозуміло. А що з майбутнім?

Припустімо, вже зараз мешканцям окупованого півострова (більшість з яких – росіяни та українці) кажуть: коли ви повернетесь – головними тут будуть кримські татари. Ну, може, не так – але ж почують вони це з рупорів російської пропаганди, ні? Риторичне запитання: чи буде російська влада заважати «невідомим патріотам», які палитимуть кримськотатарські поселення з криками «не быть вам здесь хозяевами!»?

Уявімо й архітектуру майбутньої автономії. Якщо виборча система не зміниться – то більшість голосів у парламенті отримають представники проросійських партій. Якщо ж запровадити квоту для кримських татар (кажуть про 30%) – то всі зусилля проросійських сил будуть спрямовані на священну боротьбу проти цієї квоти. Це коли Крим буде наш, звісно.

А якщо міжнародним компромісом буде встановлено, що Крим має повернутися в Україну виключно на попередніх умовах без жодної зміни міжетнічних стосунків або навіть з більшими правами для росіян? Таке теж цілком можливо. Що тоді: «ой, вибачте, кримські татари, ми тут вам в Конституції автономію прописали, але не зрослося, ви тримайтесь там, щастя, здоров’я». Так?

І суто теоретичний аспект етнічних квот. Наразі в Україні всі громадяни рівні, незалежно від етнічного походження. Гасло «Нації – квоту 77,8%» чути лише від дуже вже марґінальних етнонаціоналістів. Якщо квоти одержать кримські татари – то чому їх нема в гагаузів Буджака чи у циганів Закарпаття? А подкарпатські русини? Уявляєте – вони теж захочуть квот! А що, механізм вже створено.

Словом, наразі Кримськотатарська АР може існувати лише як сферичний кінь у вакуумі – поки не зіштовхнеться з реальністю у вигляді повернення Криму. Далі вона лише породить перелік запитань, відповідей на які нема.

Навіщо ж узагалі розмови про територіальну автономію кримськотатарської меншості в Криму, який навіть нам не підконтрольний?

З точки зору влади – це така собі обіцянка-цяцянка, яка наразі ні до чого не зобов’язує. Кримські татари їй потрібні лише як антиросійський символ, який можна використати в агітації для «прогресивної громадськості», не більше. Інакше десь в районі Генічеська вже повним ходом тривало б будівництво Кримськотатарського університету – гроші на це можна було б знайти і в ЄС, і в Туреччині, якби бажання. Але ж нема. Навіть вулиць, названих на честь кримських татар, в українських містах не помітно. Навіщо? Це ж не українці, ге?

З точки зору кримських татар – автономія потрібна, бо це ХОЧ ЩОСЬ. Надто довго політики з Києва використовували кримськотатарський народ як безплатного агітатора, забуваючи про нього до наступних виборів. Прописана в Конституції автономія – це хоч якась гарантія того, що з кримськими татарами будуть рахуватися.

Тим часом у Європі є чимало зразків вирішення проблеми, які не передбачають створення додаткових проблем. Наприклад, парламент саамів у Норвеґії: незалежно від того, чи мешкають вони на історичній батьківщині, чи в столиці – кожен саам голосує на виборах в парламент, а сам саамський парламент одержує від уряду держави кошти на розвиток етнічної культури. І це абсолютно не заважає Норвеґії бути унітарною державою, не породжує жодної складної системи етнічних квот у реґіонах.

Але чи є в суспільстві дискусія щодо того, як ми можемо захистити і підтримати кримських татар? Нема! Одні умовні «патріоти» кажуть: дамо кримським татарам автономію (так, ніби це якась подачка) – вони заслужили! (о, так, подачка яку треба заслужити) Інші – також «патріоти» – гнуть протилежну лінію: Україна – для українців! Жодних татарських автономій! Хай валять у свою Туреччину!

А більшості населення до лампочки і автономія, і сам факт існування кримськотатарського етносу з його травмами та проблемами. Тому сподіваюся, що у нашому суспільстві нарешті вдасться почати дискусію з цього приводу. Для початку запропоную деякі кроки, які варто було б зробити нашій владі, ПЕРШ НІЖ розпочинати розмови про автономію.

Про університет я вже казав, правда? Кожному етносу треба, щоб існувала освіта і наука його мовою. Кримськотатарський університет неподалік від меж окупованої АР Крим – це основне, що варто зробити для етносу, фактично зрадженого Україною за всі роки Незалежності.

Визнання кримськотатарського парламенту, призначення його представників у всіх культурно-освітніх міністерствах, виділення йому бюджету.

Створення кримськотатарських поселень неподалік від окупованої АР Крим (так, біженці є, їх чимало!) залучення інвестицій та зниження податків конкретно для цих поселень.

Введення обов’язкових уроків основ кримськотатарської мови та культури в усіх школах України – розумію, що це звучить трохи радикально, але знання кількох основних фраз кримськотатарською, а також основних історичних та культурних фактів про кримських татар навряд чи зашкодять більше, ніж лоґарифми чи хімічні рівняння.

Увіковічнення видатних кримськотатарських діячів у назвах вулиць, площ і парків, у пам’ятниках по всій Україні.

Якщо ж цього буде замало – тоді так, ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ КРИМУ можна буде починати широку суспільну дискусію про створення кримськотатарської територіальної автономії. Із залученням міжнародних фахівців – за принципом «сім разів відмір – один відріж». Наразі ж, як на мене, це більше схоже на популістське шапкозакидацтво і зовсім мало схоже на справжнє вирішення проблеми враженого комуністичним геноцидом етносу. Чи ж не так?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук