Кримський футбол у міжнародній ізоляції
IQ

Кримський футбол у міжнародній ізоляції

Після анексії Криму Росією футбольне життя на півострові зупинилося

Тарас Малий, 14 липня 2014 943 0

Клуби припиняють існування, перейменовуються та очікують, що вже невдовзі зможуть розпочати виступи під крилом Російського футбольного союзу. Але спортивним питанням передують політичні, а ті спроможні надовго залишити Крим без футболу.

Кримський футбол – заручник геополітики та великих грошей

Ситуація, що склалася з футбольними клубами в Криму, має стати уроком для футбольних функціонерів України. Іншими словами: «З думкою про Донбас». Це історія про те, як не можна вести діалог. А також про те, як, опинившись у ролі заручників геополітичних змін, не допустити процесу відторгнення. Історія футболу знає багато прикладів того, як політичні рішення впливали на справи спортивні і змінювали звичний устрій. Тому досі важко повірити, коли чуєш заяви керівництва Федерації футболу України про те, що не варто вплутувати політику у футбол, мовляв: «ФІФА та УЄФА допоможуть все вирішити. Ніхто не переступить через статут, інакше – санкції». Насправді ситуація складніша.

Колишній прем’єр-міністр Великобританії Тоні Блер свого часу витратив чимало зусиль, щоб переконати тодішнього президента ФІФА Жуана Авеланжа у тому, що Сполучене Королівство стане ідеальним господарем для проведення Чемпіонату світу з футболу 2006 року. За задумом Блера, підготовка до проведення мундіалю мала створити комфортні умови для лейбористської партії, яка прагнула втретє поспіль перемогти на парламентських виборах: спрацювати як відволікаючий чинник для виборців. Однак німці запропонували вигідніші умови й отримали можливість провести міжнародний турнір у себе. Лейбористи таки перемогли на виборах 2005 року, але з помітно гіршим результатом, ніж у попередніх двох перегонах. Ця історія – приклад того, що спорт перетинається з політикою навіть у країнах зі стійкими демократичними традиціями. Що вже говорити про інші держави, які тривалий час були заручниками авторитарного правління.

Авеланжа називають людиною, яка привела у футбол великі гроші і, відповідно, масштабну корупцію. На першому місці у президента ФІФА завжди були особисті домовленості та гроші від спонсорських контрактів. Йому не бракувало одіозних рішень: наприклад, Чемпіонат світу з футболу 1978 року відбувся в Аргентині, якою на той час керувала військова хунта на чолі з президентом Хорхе Рафаелем Віделою. Під час свята футболу на вулиці запросто могли розстріляти людину.

Швейцарець Йозеф Блаттер продовжив справу Авеланжа на посаді очільника ФІФА, привівши у футбол ще більше спонсорів і грошей. Кадри протестів у Бразилії проти проведення мундіалю облетіли увесь світ, але яскраве свято футболу затьмарило бідність та вуличні сутички з поліцією. Окрім того, міжнародна організація опинилася під тиском власних головних спонсорів «Sony» та «Adidas»: британські журналісти звинувачують ФІФА у нечесному голосуванні за право проводити чемпіонати світу з футболу 2022 року в Катарі, а 2018 року – в Росії.

Якщо ФФУ справді розраховує на те, що дії Російського футбольного союзу відносно кримських футбольних клубів призведуть до обов’язкових санкцій ФІФА, їм варто враховувати вплив, який має російське керівництво на цю міжнародну організацію. Про це говорить Костянтин фон Еґґерт – російський журналіст, експерт із питань російської політики авторитетних видань Великобританії (The Times, International Herald Tribune): «Мені здається, що російська влада впевнена в тому, що зможе переконати функціонерів з ФІФА та УЄФА, оскільки ці організації дуже піддаються впливу, формальному і неформальному. Всі канали і можливості обов'язково буде використано».

Костянтин вважає, що аргументувати власні дії Росія може кількома дієвими тезами: «А як же звичайні вболівальники, чому вони мають страждати через політику?», «Спорт у Криму треба розвивати. Талановита футбольна молодь Криму ні в чому не винна», – і додає: «У це складно повірити, але ці аргументи працюють. Особливо у таких великих спортивних структурах, де завжди є місце великим спонсорським контрактам. Я практично переконаний, що на вирішення питань, у яких зацікавлене керівництво РФС, буде витрачено будь-які гроші».

Проведення великих міжнародних змагань (Олімпіади в Сочі та Чемпіонату світу з футболу 2018 року) є важливим компонентом формування історичного образу Путіна. Навіть не як президента, а як головної постаті у сучасному та майбутньому Росії. «Для Путіна це, по-перше, елемент особистого престижу. По-друге, це елемент створення образу Росії як сильної країни, яку поважають у світі. Все це цілком вписується у його політику відродження національної гордості росіян», – вважає Костянтин. «Як показала Олімпіада, попри гігантські витрати на її організацію, план Путіна повністю спрацював. Нікому не було діла до критичних запитань – росіяни були у захваті від самого дійства. Думаю, те саме буде і з Чемпіонатом світу з футболу. Більше того, стосовно питань про використання об'єктів після закінчення мундіалю: відповіді на критику вже заготовлені, бо вони були написані вже для Олімпіади у Сочі».

Футбол після анексії

Українські вболівальники прощаються з футболом у Криму. ФК «Севастополь» офіційно припинив своє існування. Останні роки клуб фінансував ще донедавна російський бізнесмен Вадим Новинський. Можливо, це був найцікавіший футбольний проект у сучасній історії нашого чемпіонату. Навіть у минулому сезоні, частина якого відбувалася вже після трагічних подій на Майдані та під час інтервенції російських військ у Крим, на домашній арені ФК «Севастополь» у дні проведення матчів були аншлаги.

Ще кілька тижнів тому можна було повірити, що клуб все ж продовжить виступи в українській Прем’єр-лізі, адже вони отримали атестат ФФУ на право участі. ФК «Севастополь» міг запозичити досвід молдавського «Шерифа» з міста Тирасполя – де-факто столиці самопроголошеної невизнаної незалежної держави Придністровської Молдавської Республіки. Доволі молодий за футбольним віком, «Шериф» на сьогодні є не тільки найбільш титулованим клубом Молдови, але й не позбавлений можливості виступати у єврокубках, оскільки клуб створювали для виступів у молдовському чемпіонаті з футболу. Схожий досвід мали також тбіліські команди ФК «Динамо»(Сухумі) та ФК «Гагра», що неодноразово брали участь у Чемпіонаті Грузії з футболу.

Однак уявити собі переїзд команди із Севастополя у Миколаїв чи Херсон було складно. Позбавити власних вболівальників можливості бачити домашні матчі – на таке керівництво клубу піти не могло. Новинський припинив фінансування, а сам клуб – існування. Щоправда, попередньо його президент, Олександр Красільніков, відомий своїми проросійськими настроями, подбав про перереєстрацію та перейменування ФК «Севастополь» на СК ЧФ – «Спортивний клуб Чорноморського Флоту».

Іншою вагомою втратою стала сімферопольська «Таврія», що вже також встигла пройти процедуру перереєстрації та створення юрособи за російським законодавством. Новий клуб носитиме назву «Скіф». В історію українського футболу сімферопольський клуб увійде як перший, що взяв золоті медалі українського чемпіонату (1992 р.) та як переможець розіграшу Кубка України сезону 2009/10. За іронією долі, обидва тріумфальні матчі відбувались на материковій частині України: у Львові та Харкові.

За підсумками минулого сезону української Прем'єр-ліги сімферопольська «Таврія» посіла останнє місце, а це означало виліт клубу в нижчий дивізіон. Команду давно лихоманило, що було добре помітно за результатами, а арешт власника – українського олігарха Дмитра Фірташа, який взагалі не особливо цікавився футболом, тільки підвів фінальну риску під питанням фінансування «Таврії».

Політичний аналітик та журналіст Павло Казарін (Сноб, Новое время) вважає, що для кримських клубів не буде проблемою знайти нових інвесторів в Росії: «У всьому світі футбол – це прибуткова сфера. В Росії і Україні перед клубами не стоїть завдання заробляти: вони – супровід для основного бізнесу. В адміністрації Путіна домовляться з якимось російським бізнесменом, попросять підтримати той чи інший кримський футбольний клуб. Ніхто навіть не стане замислюватися про прибуток. Всі розуміють, що півострів – це особистий іміджевий проект Путіна, і головне завдання – показати, що російський Крим є симпатичніший за український».

Яке майбутнє чекає кримські футбольні клуби?

У чемпіонат Росії їх поки ніхто пустити не може. Керівництво російської футбольної Прем’єр-ліги дало зрозуміти, що навіть якщо кримські команди й розпочнуть грати у Росії, то шлях до еліти вони прокладатимуть собі через другу та першу ліги. Проте такий сценарій можливий тільки за умови, що УЄФА та ФІФА не матимуть претензій до РФС. Для цього потрібний дозвіл Федерації футболу України, який, звісно, ніхто із наших функціонерів при здоровому глузді не дасть. Отже, Росії таки доведеться застосувати власні важелі впливу на міжнародні футбольні організації й переконувати всіх у тому, що це не українські клуби зібралися підкорювати російський чемпіонат, а новоутворені команди півострова.

Ця ситуація обіцяє відверто попсувати і без того неідеальний імідж УЄФА та ФІФА. Можливо, ми навіть станемо свідками чотиристоронніх перемовин РФС, ФФУ, УЄФА та ФІФА на вищому рівні. Тоді варто запропонувати ФФУ підключити до перемовин з нашого боку колишнього виконувача обов'язків Міністра закордонних справ України Андрія Богдановича Дещицю. Він точно знайде потрібні слова.

РФС не може піти у конфронтацію з міжнародними футбольними організаціями, бо ризикувати санкціями через кримські клуби ніхто не буде. Ціна за такий крок надто висока: тимчасове виключення РФС з ФІФА та заборона участі у всіх міжнародних змаганнях. Окрім того, Росія могла б втратити право проводити Чемпіонат світу з футболу 2018-го. На сьогодні позиція ФІФА є цілком конкретною:організація не хоче втручатися у заполітизовану ситуацію і керуватиметься виключно власним статутом, 84-та стаття якого забороняє перехід кримських клубів під крило РФС. Перейменовуйте, перереєстровуйте, робіть, що хочете, але все це буде очевидним обманом.

Не варто відкидати також варіанту, за якого на вирішення питання знадобиться рік чи більше. Кримським клубам доведеться провести сезон за межами офіційних футбольних турнірів і зіграти у власний домашній чемпіонат, взявши приклад з Абхазії чи Нагірного Карабаху. Але кому буде потрібен цей чемпіонат, хто і навіщо його фінансуватиме? Практично, такий сценарій означатиме смерть кримського футболу. Раз чи два в рік на півострів прилетить московський «Спартак» чи «Зеніт», потішать вболівальників спаринг-матчем і знову: «Привіт, ізоляція!».

Журналіст Олександр Озірний (football.ua) розповідає про шанси кримських клубів зіграти у російському чемпіонаті: «Єдиний шлях – реєстрація клубів за межами Криму. Наприклад, прописати колишній ФК «Севастополь» у Сиктивкарі. Смішно, але цілком реально з юридичної точки зору». Він також додає, що за ситуації, яка склалася, жодна команда з реєстрацією у будь-якому кримському населеному пункті не має перспектив: «Хіба що Путін вирішить витягти з кишень російських пенсіонерів ще трішки грошей і організує умовний чемпіонат Криму. На думку Олександра, є тільки одна можливість повернути кримський футбол на материкову Україну: «Тут все просто. Коли Крим із статусу «Крим їх» перейде у статус «Крим знову наш», і в якогось чергового бізнесмена виникне бажання створити клуби чи відродити «Таврію», або «Севастополь», а також фінансувати їх, то: «Ласкаво просимо до другої української ліги!».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук