Криза надмірностей

Нинішня економічна криза, піку котрої в Україні очікують в січні-березні наступного року, є кризою надмірного споживання. Звичайно ж, в її основі лежить безсовісна спекуляція частини бізнесу, недолугість і некомпетентність влади та схильність до злодійства й шахрайства всього політичного класу разом із чиновництвом. Однак, не менш важливою причиною є й так званий «людський фактор».

Бажання мати все і відразу у наших людей є цілком зрозумілим. Ми так довго нічого не мали, що надолужити втрачене хотілось би ще у цьому житті. На цьому прагненні базувалася кредитна політика кількарічного передкризового періоду. Фінансові групи, що володіли «дурними» грішми (які в нормальній країні мали б бути пущені на розвиток та реформування промисловості) грали зі споживачем у гру «можливо все», спрямовану, звісно, на визиск того другого. А ті перші однією рукою накрутили до необґрунтованих висот ціни за метр квадратний житла, підняли ціни на продукти під гаслами «захисту національного виробника, правдами й неправдами утримували завищені ціни на іноземні автомобілі, побутову техніку, одяг, взуття тощо. Натомість, другою рукою щедро роздавали доступні кредити на все вище перелічене. Доступні навіть, а може й в основному, для тих, хто в принципі не міг собі дозволити на такі «люксуси», а сподівався тільки на диво у майбутньому, або на славетну «тосю».

І люди, немов зачмелені, почали брати кредити на все: квартири, авто, холодильники-пральки-телевізори, будматеріали і моб-телефони, не думаючи про те, що гасло «все так не буде» стосується не лише поганих часів. Можна ствердити, що пересічний українець під впливом різноманітних рекламний та PR-кампаній втратив свій одвічний інстинкт самозбереження, котрий базувався на стриманості і поміркованості.

Один приклад. Днями довелося побувати на рідній Бойківщині в дорогої родини. Родина професійно пов'язана із організацією та обслуговуванням весіль. Тож упродовж застільної розмови я дізнався про подиву гідні модні нурти на «святі одруження». Для початку, мабуть, варто нагадати, що після кризових часів розпаду СРСР, весілля знову повернулися в кількісному аспекті до 200 гостей в середньому. Навіть на пересічному весіллі має бути фонтанчик з шампанським або гарячим шоколадом. Найзаможніші запрошують для розважання гостей циркові трупи. Звичайне весілля обходиться приблизно в 6 тисяч євро. Надзвичайне - в 20. Чи можна «відбити» такі затрати з гостей? Ні. Звідки «бабло»?

Як у кого: одні молодята потратили на весілля все, що заробили упродовж кількох сезонів в Італії. Інші - увага - взяли кредит спеціально під весільну забаву. Як одна пара, так і друга живуть потім досить довго у більш, ніж скромних умовах, бо не мають за що їх покращити. Зрозуміло, що про пошлюбну подорож та інші «ласощі» не має й гадки.

Кожен з читачів, напевно, міг би продовжити ряд подібних прикладів. Прикладів, з яких видно, що надмірності стали справжньою психічною хворобою споживацького суспільства.

Економічну кризу ми з більшими чи меншими втратами якось переживемо, а от для подолання кризи надлишкового споживання знадобиться значно більше часу і зусиль. Поки що згадка про це є голосом «волаючого в пустелі». Ні, це не я. Маю на увазі автора заклику, написаного на фанері і прибитого до автобусної зупинки у гуцульському селі Уторопи. Про безінтересовність автора звернення може свідчити той факт, що його пропагандистський твір не є забарвлений в жодні кольори, не увінчаний жодними символами, не стосується теж «не смітити»-«не палити». Це простий крик душі:

«ЛЮДИ. Не бутьти худобов».