Хліб, ковбаса та Богдан Ступка: чим та ким відомий Куликів

Куликів відомий далеко за межами своєї громади: колись звідси до Львова возили знаменитий житній хліб, а місцеві мʼясники прославилися особливою ковбасою. Але історія містечка значно давніша за його кулінарні бренди: тут було давньоруське городище, замок, середньовічна ринкова площа, а в одному з місцевих храмів хрестили майбутнього актора Богдана Ступку. З цікавими сторінками минулого Куликова знайомить краєзнавець і директор місцевого музею Богдан Савчук.

82-річний чоловік дбайливо наповнює музей у приміщенні колишньої бібліотеки в центрі містечка. Він добре знає історію Куликова й з ентузіазмом показує її гостям. Погожої сонячної неділі група зацікавлених львівʼян приїхала до Куликова, щоб детальніше познайомитися з його історією та памʼятками. ZAXID.NET розповідає, що з них вціліло до наших днів.

Богдан Савчук розповідає про історію Куликова

Нещодавно у Куликові, селищі між Львовом і Жовквою, під час ремонту міжнародної траси Львів – Рава-Руська робітники, а згодом археологи виявили під асфальтом давній цвинтар, а поруч – ринкову площу, яку датують XV ст. Куликів значно старший за Жовкву, що донедавна була його райцентром.

Розкопані підмурівки перед костелом на місці траси

Цього тижня останки 65 людей, знайдені під час робіт, перепоховали на місцевому кладовищі. Окрім того, археологи розкопали підмурівки вʼїзної брами чи дзвіниці перед костелом.

Давньруське городище і замок

Енциклопедія історії України пише, що в північно-східній частині Куликова виявили залишки давньоруського городища XI–XII ст. Як припускають історики, тут був один з оборонних пунктів – «стовп» Кулика. Він був розміщений на пагорбі, оточеному з трьох боків озерами.

Герб Куликова

Загалом у цій заболонченій місцевості водилося багато куликів, що, за версією краєзнавців, дало назву містечку. Перша письмова згадка про нього зафіксована в 1399 році. 1469 року Куликів отримав міські права.

У XV ст. містечко називали Бощ. Орест Мацюк відтворив гіпотетичний вигляд замку XV ст. Його вали частково збереглися й нині слугують основою трибун стадіону.

Реконструкція замку у Куликові з книжки Ореста Мацюка «Замки і фортеці західної України»

Бренди Куликова

Куликів був ремісничим містечком. Тут працювали шевці, кушніри, мірошники та мʼясники. До слова, давній млин над річкою Думний Потік при дорозі нещодавно згорів: місцеві мешканці підозрюють підпал. А мʼясники прославилися куликівською ковбасою, якою досі смакують у регіоні.

Знищений пожежею млин

Раніше містечко мало ще один відомий бренд – куликівський житній хліб. Авторка книжки «Львівська кухня» Маріанна Душар пише, що цю особливу традицію випікання запашного хліба запозичили до Львова, де на вул. Джерельній, 23 у 1910–1939 роках працювала «Куликівська пекарня». Тим часом цей продукт навіть оспівували в піснях. Львівські батяри Тонько і Щепко співали: «Піду у крамничку, куплю паляничку, масла, меду, молока, куликівського хлібця. Як прокинешся зі сну, будеш їсти й пити досхочу».

Давній будинок у Куликові 1906 року на Жовківському передмісті

Ще один цікавий факт з історії Куликова. У XVII ст. місто належало Яну Собеському, і він організував там мануфактуру з виробництва бурок, коців і килимів. А працівниками на ній були полонені турки і татари. Місцеві жителі досі жартують, що частина чорнявих куликівців, ймовірно, є їхніми нащадками. Зрештою, ця історія відбилася навіть на прізвищах, наприклад, письменниці Агати Турчинської. Богдан Савчук додає, що куликівці відзначаються задерикуватою вдачею, часто любили битися.

Храми Куликова

Парафіяльна церква Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ вперше згадується 1515 року. Попередня деревʼяна церква згоріла 1799 року, після чого її відбудували. На початку XX століття на цьому місці звели нову муровану церкву. Вона й нині височіє на пагорбі біля дороги.

Церкву Успіння Богродиці дещо перебудували після пошкодження у війну

Автором проєкту був український архітектор Сильвестр Гавришкевич. Автори збірника «Українські церкви Жовківського району» пишуть, що у 1944 році радянські війська гарматами знищили центральну баню. За свідченнями краєзнавців, церкву оздоблювали Павло Ковжун, Михайло Осінчук та Едвард Козак, а намісні ікони іконостаса писав Теофіл Копистинський. Проте згаданий збірник зазначає лише, що поліхромію церкви у 1990-му виконав Юрій Данилюк.

Інтерʼєр церкви Успіння Богородиці (фото ZAXID.NET)

Особливістю храму є іконостас-вівтар. Його проєкт створив Петро Гарасимович, а різьблення – Євстахій Щуплакевич. Він має лише намісний ряд, а над ним, на арці, розміщені скульптури та ікона Христа. Мистецтвознавиця Марʼяна Студницька зазначає, що це перенесений вівтар із католицького костелу. Його встановили ще в попередній деревʼяній церкві та пристосували до потреб східного обряду, доповнивши царськими і дияконськими вратами.

Бічні вівтарі «Розпʼяття» та «Непорочного Серця Марії» також є давніми й датуються кінцем XVIII – початком XIX ст. До цього ж періоду належить й коронована ікона Богородиці з Дитям.

Перед церквою стоїть триярусна дзвіниця, у якій облаштували невеликий музей ікон та старожитностей. Водночас вона є оглядовою вежею.

Музей у дзвіниці

З XVII століття над ставом у Куликові існував монастир василіанок. 1744 року його ліквідували, а територію приєднали до парафіяльної церкви.

По другий бік дороги стоїть костел Святого Миколая. Це теж не перший римо-католицький храм містечка, акт на закладення першого куликівського костелу видали 1399 року. А теперішній збудували у 1538 році коштом Миколая Гербурта з Однова. Це пізньоготична памʼятка: здалеку помітні характерний зубчастий щипець і стрілчасті вікна.

Костел неодноразово зазнавав пошкоджень від нападів ворогів, пожеж і воєн. Після Другої світової війни храм закрили, богослужіння відновили лише у 2000 році. Нині інтерʼєр костелу новий, проте оздоблений зі смаком. Однак парафіяни не дуже радо вітають туристів, які заходять оглянути храм.

Костел Миколая (фото ZAXID.NET)

Ще одна греко-католицька церква Куликова Святого Дмитрія розташована на Жовківському передмісті Мостюки. На цьому місці деревʼяна церква існувала вже з 1709 року. Нову деревʼяну 1880 року спроєктував Сильвестр Гавришкевич, але і вона згоріла. Сучасний мурований храм звели 1901 року за проєктом Михайла Голейка.

У цій церкві хрестили Богдана Ступку і відспівували його батьків. Вони жили неподалік, в час Другої світової їхня хата на вул. Січових Стрільців згоріла. Після війни родина переїхала до Львова.

Церква Дмитрія (фото ZAXID.NET)

Відомі люди Куликова

Памʼять про видатного куликівця актора Богдана Ступку вшанували його бронзовим бюстом перед Народним домом. Усередині працює меморіальна кімната-музей. Там розповідають, що сімʼя була патріотична, показують архівні фотографії родини та деякі речі самого Ступки. Його мама походила з родини чинбарів (ремісників, які вичиняли шкури тварин), а тато співав у Львівській опері.

Музей Богдана Ступки у Народному домі Куликова (фото ZAXID.NET)

Кімнату-музей письменниці Агати Турчинської відкрили у школі. Там зберігають речі з її київської квартири, твори, зокрема повість «Бузькове зілля», у якій письменниця описала Куликів і його мешканців.

Будівля школи теж є цікавою історичною спорудою. Її звели на початку XX століття. У коридорах збереглася плитка фабрики Івана Левинського, а на сходах – оригінальне ковальство перил. Оздоблення вікон має риси сецесії. Проте з ними сильно контрастують вхідні двері, типові для нашого часу – пластикові.

Оздоби вікон куликівської школи

У Куликові також народився Сильвестр Лепкий – греко-католицький священник і батько письменників Богдана, Левка та Миколи Лепких. А ще – просвітянський діяч і педагог Степан Шах, хімік Мирон Лозинський, єврейський учений Самсон Блох, архітектор Роман Мих та ще один актор Євген Шах.