Курська операція кидає виклик Китаю

Успішне і глибоке вторгнення України на територію Росії 6 серпня 2024 року змінило тональність дебатів про російсько-українську війну. Здійснена абсолютно несподівано, українська операція може мати значний вплив на офіційно нейтральні країни, включно з Китаєм. Захід підтримував і надалі підтримуватиме Україну, незалежно від Курської операції та її результатів. На противагу цьому, тривала українська окупація законної російської державної території вносить новий вимір у незахідний підхід до війни.

Український наступ, якщо він не буде швидко і повністю відбитий Москвою, докорінно змінює позицію Києва на гіпотетичних перемовинах, які офіційно просуваються багатьма третіми сторонами з початку війни ще у 2014 році. Досі у спілкуванні з іноземними партнерами Києву доводилося покладатися винятково на моральні і правові аргументи, посилаючись на глобальний порядок, заснований на міжнародному праві. Тепер, на противагу цьому, менш нормативна, більш трансакційна і, можливо, для багатьох акторів простіша угода «земля в обмін на землю» між Росією й Україною стала теоретично можливою.

Мир в обмін на суверенітет

До операції «Курськ» військово-політична констеляція неодноразово призводила до переговорних форматів та угод про припинення вогню, які були дуже невигідними для Києва – і на двосторонньому, і на багатосторонньому рівні. Угоди, підписані Києвом, який був притиснутий до стінки, – Мінськ І 2014 року та Мінськ ІІ 2015 року, а також подальші переговори щодо ситуації на Донбасі – відбувалися здебільшого під неофіційним гаслом «мир в обмін на суверенітет». Мінські домовленості передбачали, що Київ дійсно може отримати угоду щодо материкової України і з часом відновити контроль над де-факто окупованими Росією частинами Донбасу. Однак, згідно з Мінськими угодами, це стало б можливим лише за умови, якби Київ дозволив місцевим маріонеткам Москви на сході України стати легітимними гравцями в українській політиці.

Інструментом Кремля у 2014-2021 роках для реалізації цього неоколоніального плану повторного підкорення України стали псевдовибори на Донбасі, передбачені двома нерівноправними Мінськими угодами. Абсурдність ситуації полягала в тому, що Київ мав провести місцеві й регіональні вибори на східноукраїнських територіях, які перебували і на момент процедури голосування мали залишатися під фактичним контролем Москви. Звісно, таким спектаклем Кремль міг би маніпулювати так само, як Путін проводить свої «вибори». Суверенітет України був би обмежений російськими маріонетками з правом вето, встановленими на Донбасі. Тим часом анексований Кримський півострів був повністю виключений з переговорів у Мінську.

Мир заради безпеки

Стамбульські переговори 2022 року проходили під неофіційним гаслом «мир в обмін на безпеку». Це означало, що Москва готова припинити свою «спеціальну військову операцію» в Україні, якщо Київ погодиться на значні обмеження у сфері оборони й участі в міжнародних альянсах. Очевидним наміром Кремля було докорінно послабити національну безпеку української держави, ізолювавши її від зовнішніх партнерів і позбавивши здатності до самозахисту. Проєкт Стамбульської угоди передбачав, що хоча Україна й отримає гарантії безпеки, Росія збереже право вето на блокування міжнародної допомоги Україні. Як наслідок, Україна стала б або новою повоєнною Фінляндією, або державою-сателітом, подібною до «народних республік» радянського блоку, або другою Білоруссю – і легкою здобиччю в разі повторного вторгнення Росії. Провал стамбульських переговорів призвів до незаконної анексії Росією чотирьох південно-східних областей України у вересні 2022 року.

На наступному етапі Росія перейшла до ще більш нігілістичної з правової точки зору стратегії «мир в обмін на землю» щодо України. Згідно із цією пропозицією врегулювання, яку Кремль поширював донедавна, Україна мала б не тільки обмежити свій суверенітет, але й погодитися на анексію Росією окупованих українських територій. Окрім того, Кремль вимагав від Києва передати Москві неокуповані частини чотирьох «приєднаних» до Росії українських областей – Луганської, Донецької, Запорізької і Херсонської. Кремль офіційно і неофіційно попередив, що альтернативою цій пропозиції є продовження Росією геноцидної війни до повного знищення України – із застосуванням або без застосування зброї масового знищення.

Наближається Мінськ ІІІ

Ці російські концепції безперервно просуваються Кремлем протягом останніх десяти років у різних засобах масової інформації, на громадських форумах і в міжнародних організаціях. Як наслідок, вони були частково або навіть відкрито прийняті багатьма третіми сторонами. Серед прихильників російського правового й нормативного нігілізму щодо України є як західні пацифістські групи і самопроголошені «реалісти», так і міжнародні праворадикальні сили, а також різні представники так званого Глобального Півдня.

З кожним роком, починаючи з 2014-го, коли російська окупація українських земель продовжувалася і розширювалася, ідея про те, щоб Україна бодай частково відмовилася від своєї території та/або суверенітету, ставала все більш популярною у світі. Навіть попри те, що поступки, зроблені Молдовою, Грузією й Україною в минулому, не дозволили відновити контроль над їхніми державними територіями, як це було погоджено з Росією. Ці попередні угоди між Москвою і її колишніми колоніями також не принесли миру в Європу. Хай там як, багато, якщо не більшість західних і незахідних політичних та інтелектуальних еліт розглядали українські «компроміси» як шлях до закінчення війни і довготривалого врегулювання.

Коли Росія досягла певного військового успіху на сході України у 2024 році, на горизонті з'явилася угода – Мінськ ІІІ – з новими обмеженнями територіальної цілісності й політичної незалежності України. Це відбувалося на тлі триваючого міжнародного невігластва щодо колишнього іредентизму Росії і наївності щодо майбутнього російського імперіалізму. Багато спостерігачів і сьогодні вірить, що, кинувши – після Придністров'я, Абхазії, «Південної Осетії», Криму, Донецька, Луганська, Запоріжжя та Херсона – ще один шматок землі до пащі російського крокодила, вдасться нарешті наситити цю незбагненну рептилію.

Переформатування сприйняття війни

Починаючи зі 6 серпня Київ намагається змінити хід цієї дискусії, силою створюючи нові факти на місцях. Операцією в Курській області Україна хоче відійти від сумнівних угод «суверенітет/безпека/земля в обмін на мир» до більш інтуїтивно зрозумілого обміну територіями. Відповідно до цієї ідеї, вона готова повернути свої нещодавно захоплені канонічні російські землі в обмін на звільнення Росією українських територій, які вона окупувала з 2014 року.

Це ставить Путіна у скрутне становище. З одного боку, постійна втрата Москвою контролю над законною російською державною територією турбує і надалі турбуватиме Кремль, а з іншого боку, анексовані землі на сході і півдні України офіційно, згідно з російською конституцією в редакції 2014 і 2022 років, є російською власністю.

Для більшості російської еліти й населення відновлення повного контролю Москви над власною географічною територією є більш важливим, ніж постійна окупація незаконно набутих земель, які решта світу вважає українськими. Крім того, інтеграція анексованих територій у російську державу й економіку коштує дорого і так буде в майбутньому. Незаконні анексії українських регіонів і надалі гальмуватимуть розвиток Росії, виснажуючи ресурси і зберігаючи західні санкції.

Незахідний чинник

Нова українська стратегія, яку ми спостерігаємо зі 6 серпня, може надати додаткові аргументи не лише «голубам» у російському керівництві, але й деяким міжнародним партнерам Росії – насамперед Китаю. Помірковані політики в російському уряді та в кабінетах інших країн, зацікавлених у припиненні війни, отримали аргументи на користь того, що анексії українських територій мають бути скасовані в обмін на відновлення територіальної цілісності Росії. Ідея угоди «земля в обмін на землю» ставатиме все більш популярною з кожним тижнем, поки Україна зможе утримувати свої загарбані російські території. Безумовно, всередині самої Росії зростатиме тиск на Путіна, щоб той нарешті повернув ці землі під контроль Москви – чи то військовим, чи то дипломатичним шляхом.

Якщо Кремль не зможе зупинити вторгнення в Україну за допомогою звичайних озброєнь, він може спробувати зробити це, застосувавши ядерну або іншу зброю масового знищення. Однак така трагічна ескалація буде негативно сприйнята міжнародною спільнотою і докорінно змінить характер війни. Остаточний результат «спеціальної військової операції» 2022 року стане абсолютно непередбачуваним не тільки для Києва, але й для Москви. Навіть партнери Росії, такі як Китай та Індія, можуть змінити своє ставлення до непередбачуваної Москви, що може стати катастрофою для російської економіки.

Для режиму Путіна обидва сценарії – подальше приниження в Курську і небезпечна ядерна ескалація – є ризикованими. Імовірно, обидва вони також розглядаються як небажані в Пекіні та в інших незахідних столицях. У цьому контексті угода «земля в обмін на землю», яку наразі відкидає Москва, могла б стати прийнятним виходом із конфлікту. Якщо Україна продовжуватиме окупувати російську територію, дипломатичне вирішення конфлікту буде дедалі більше підтримуватися не лише частиною російської еліти, але й іноземними урядами. Однак головним питанням в тому, чи стануть незахідні країни, які офіційно залишаються нейтральними у війні, насамперед Китай, прихильниками справедливого миру?

Висновки

Протягом останніх двох з половиною років багато офіційно нейтральних країн світу виступали за негайне і безумовне припинення бойових дій і мирні переговори між Москвою і Києвом. Наприклад, у мирному плані Китаю з 12 пунктів від лютого 2023 року припинення вогню і «початок мирних переговорів» згадуються в пунктах 4 і 5. У спільному бразильсько-китайському мирному плані зі шести пунктів від травня 2024 року в пункті 2 пропонується припинення вогню і «початок мирних переговорів»:

«Всі сторони повинні створити умови для відновлення прямого діалогу і працювати над деескалацією ситуації аж до повного припинення вогню. Китай і Бразилія підтримують проведення міжнародної мирної конференції у відповідний час, визнаний як Росією, так і Україною, з рівною участю всіх сторін і справедливим обговоренням усіх мирних планів».

Досі ці та подібні пропозиції означали більш-менш далекосяжне задоволення Україною російських територіальних апетитів. Цього разу Україна, захопивши російську державну територію на початку серпня цього року, підготувала підґрунтя для трансакційної угоди, що контрастує з несправедливим миром, який пропонувався дотепер. Питання на мільйон доларів: чи відреагують на цю нову ситуацію офіційно налаштовані на мир і переговори незахідні країни, передусім Китай, і якщо так, то як?

Владімір Путін та інші представники російського режиму чітко дали зрозуміти, що вторгнення України на територію Росії зробило переговори неможливими. Така зміна в публічній підтримці Кремлем російсько-українських мирних переговорів, яка тривала десятиліттями, не викликає подиву. У нинішній ситуації припинення вогню більше не є фактичною капітуляцією України під виглядом дипломатичної угоди. Зараз переговори між Москвою і Києвом мали б реальний сенс, оскільки обидві країни мають території, які можна здобути і втратити. Однак мирні переговори втратили свою функцію для Кремля. Адже досі вони передбачали лише закінчення війни шляхом військової або дипломатичної перемоги над Україною, а не взаємоприйнятне врегулювання.

Однак Росія економічно і технологічно сильно залежить від іноземної підтримки, насамперед від Китаю. Деякі з ключових політичних й економічних союзників Росії, такі як Північна Корея, Іран і Сирія, однозначно зацікавлені в російській перемозі, якщо не в продовженні війни як такої. Інші країни, більш-менш дружні до Росії, зокрема Китай, Індія чи Бразилія, натомість можуть мати суперечливі внутрішні й зовнішні інтереси, які сприятимуть або продовженню війни, або якнайшвидшому досягненню миру.

Найближчі тижні покажуть, наскільки сильними є пацифістські чи войовничі тенденції в цих країнах. Чи захочуть і чи зможуть Пекін та/або інші потужні незахідні столиці скористатися можливістю переконати Москву припинити війну? Чи такі країни, як Китай, Індія і Бразилія, достатньо зацікавлені в мирі, щоб використати свій міжнародний вплив для того, щоб змусити Росію сісти за стіл переговорів? Амбівалентна ситуація, що склалася з початку серпня 2024 року, може стати останнім шансом запобігти подальшій ескалації і значному поширенню війни за межі російсько-українського фронту.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Operacja kurska stanowi wyzwanie dla Chin