Лісабонський договір про реформу Євросоюзу набув чинності

Сьогодні, 1 грудня, офіційно набув чинності Лісабонський договір про реформу принципів функціонування Європейського Союзу.

Цей договір уперше утворює Європейський Союз як єдине ціле з юридичного погляду (дотепер юридично існували тільки три окремі підвалини ЄС, сукупність яких і становила Євросоюз).

Серед інших моментів Лісабонського договору – запровадження чільної адміністративної посади постійного голови Європейської ради (головного політичного органу ЄС), що готуватиме наступні саміти Євросоюзу й головуватиме на них, а також виступатиме в представницькій ролі від імені ЄС.

Цю посаду неофіційно називають "президентом ЄС", хоча вона не є керівною.

Нині на засіданнях Європейської ради, тобто на самітах ЄС, головами по черзі стають керівники держав чи урядів тих країн, які за ротацією головують по півроку в ЄС.

Європейська рада, яка досі була сукупністю самітів керівників країн ЄС, у свою чергу, стає постійною інституцією, що діятиме й поміж самітами.

Іще одна зміна – створення єдиної координаційної посади в зовнішньополітичній галузі, верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки, що отримає в підпорядкування створювану нову зовнішньополітичну й дипломатичну інституцію – Європейську службу зовнішніх дій.

Ця посада замінить собою дві дотеперішні, які скасовуються – верховного представника зі спільної зовнішньої політики і політики безпеки та комісара ЄС із зовнішніх відносин.

Її вже неофіційно назвали "міністром закордонних справ ЄС", хоча міністрів у Євросоюзі немає. Так само десять років тому голову Європейської комісії називали "прем’єр-міністром ЄС".

Договір також передбачає значно збільшити кількість галузей, ухвалення рішень у яких у Раді ЄС (Раді міністрів) потребуватиме тільки кваліфікованої більшості голосів, а не одноголосності.

Водночас Європейський парламент отримає більше повноважень через те, що розшириться кількість галузей, ухвалення рішень у яких потребуватиме згоди і Ради ЄС, і Європарламенту.

Розширяться й повноваження національних парламентів країн ЄС у деяких питаннях законодавства Євросоюзу.

Уперше запроваджується принцип спільної солідарності в разі терористичного нападу на одну з країн ЄС чи природної або технологічної катастрофи в ній.

Також уперше прописується можливість і процедура виходу зі складу Євросоюзу.

Крім того, Лісабонський договір вносить і чимало інших чергових змін до засадничих документів ЄС – Договору про створення Європейської спільноти (Римського договору) та Договору про Європейський Союз (Маастріхтського договору). Раніше в ці документи вже вносили зміни також Амстердамський та Ніцський договори.

Одночасно з Лісабонським договором набуває чинності й Хартія засадничих прав ЄС, яка має на меті юридично гарантувати основні права людини в Європейському Союзі.

Лісабонський договір, підписаний у грудні 2007 року, зміг набути чинності з початку грудня цього року після того, як у середині листопада завершила процедуру його ратифікації остання з країн ЄС, Чехія.

Як інформує Радіо Свобода, за чинними досі договорами, по черзі Маастріхтським, Амстердамським і Ніцським, Європейський Союз був лише сукупністю трьох своїх юридично оформлених підвалин (Європейської спільноти або Європейського співтовариства, Спільної зовнішньої політики і політики безпеки та Співпраці поліції і правосуддя в кримінальних питаннях), але не був оформлений як єдине юридичне ціле.

Тому, наприклад, договір між Києвом і Брюсселем про спрощення оформлення віз офіційно укладений не з ЄС, а між Україною й Європейським співтовариством.

Також через це ЄС був формально представлений у третіх країнах місіями або представництвами Європейської комісії, свого виконавчого органу. Тепер вони стануть місіями чи представництвами Євросоюзу.