Львів літній

Літній Львів – це той, з якого хочеться чимдуж втекти, Львів неможливої задухи і пилюки, Львів, у якому люди ходять тінями. Літній Львів ховається в затінок - сонце сліпить і випікає.

Почуваєшся, наче в Італії - хоч бери та й вводь на час диких спек сієсту, як мінімум, з 12-ї до четвертої. Пательня тротуару пече крізь підошви, сновигають розсмажені авта, які помножують спеку, повітря нема. Каштановий квіт лишився у травні - квіти, здається, геть не властиві літньому Львову. У відпустку б звідси - краще усього в гори...

В такі дні у Львові залишається небагато місць, де можна сховатися від спеки. Одне з них - це вдома: австріяки будували житло так, що там справді не спекотно. У чому тут причина - чи в системі вентиляції, чи в грубих стінах, котрі не пропечеш, як тридцятисантиметровий бетон, чи в архітекторі, котрий подумав про спеку і сховав легені свого творіння в криницю двору, закрив її зверху лядою-кроною дерева, і тепер її прохолоду може пити кожен, хто тут живе чи прогулюється...

Ще одне таке місце - це церкви. Сонце марно намагається прорватися крізь вікна, розбиваючись кольоровими тінями по мощеній підлозі. Тут зазвичай безлюдно серед тижня - церкви дають одночасно тишу і прохолоду, ідеальну формулу літнього затишку. Не вірите? Зайдіть якось в Онуфрія чи в Марію Сніжну - там хіба шум трамвая чи поїзда структурує реальність - без цього, мабуть, можна було б вкінець занірванитися...

А коли спека спаде, найкраще ввечері на Кайзервальді. Там, де недалеко від джерельця в ярі кілька колод, складених навпроти ватри, там, де чай, неквапна розмова і спів. Звідки повертаєшся о третій ночі. Львів уже не розпечений, а просто теплий, порожній і тихий - в такі моменти є відчуття, що ти з ним майже сам на сам. Коли йдеш серединою вулиць і над тобою багато неба, легко думається. А ще чути вітер - вдень крізь міський шум йому не дошептатися до нас...

А взагалі Львів - це місто осені, і тому влітку він тільки готується до неї. Осінь інколи на трохи часу приходить і влітку: коли періщать дощі, коли зі Львовом можна спілкуватися з-під парасолі. Як він потім сяє, вмитий від запеченої пилюки! А ще я справді люблю грозу у Львові - від перших до останніх крапель, від потічків на вулицях до повеселілої трави.

А ще літній Львів - це ластівки. Вікно нашої старої квартири виходило з фоєрмуру, попереду - тільки дахи з шпичкою церкви Анни і Юром вдалині. Цей веселий вереск ластівок, що гасають над розпеченими дахами з лісом антен над ними - музика наших дитячих літ. А ввечері у широко відкрите вікно долинали голоси Городоцької - стук-передзвінькіт пізнього трамваю, бруківковий хрюкіт шин нічних машин-пізнюхів, голоси пізніх перехожих, котрі зазвичай не стримують емоцій, сміються чи підсварюються...

Львів найтяжче любити влітку. Але у кожної любові є свої непрості моменти - і саме ними перевіряються любов.