«Мамою на війні бути важко і прекрасно водночас»

Для доброволиці, заступника командира з морально-психологічної частини Тетяни Науменко військова частина стала домом з початком війни. Тут вона зустріла свого другого чоловіка, тут же народила та успішно виховує доньку. Про своє минуле та місце військової служби розповідає не багато, адже наразі вона ще проходить службу, тому розголошувати деталей не може. Військова каже, що найдорожче у її житті – це діти. Однорічна донечка, яку вона виховує на передовій та 14-річний син, який живе далеко від блокпостів.

ZAXID.NET завітав на зустріч, яку у Львові проводила Тетяна Науменко, та дізнався, як їй вдається поєднувати материнство та військову службу.

«Все було добре поки не почався 2014 рік»

Як ви потрапили на фронт?

Я ще проходжу службу, тому детально не все можу розказати. Спочатку я працювала на держслужбі у міністерстві, потім була слухачем в дипломатичній академії, готувалась до дипломатичної роботи, успішно пройшла стажування за кордоном. Згодом, після отримання диплома, пішла на фронт.

Свою військову кар’єру я почала, тому що почалась війна. До 2014 року я навіть на обліку у військкоматі не стояла. Тоді це не було модно та й ніхто цього не вимагав. Я займалась своїми справами. Любила свою Україну. Отримала три вищі освіти, мала стажування за кордоном, їздила часто за кордон, дивилася як розвиваються інші країни. Все було добре поки не почався 2014 рік. Той рік зруйнував усі мрії та бажання, які були. І все, що було найстрашніше, почалося у 2014 році.

Тоді у період служби були і перші переживання, бо не всі домашні підтримали мене у цьому виборі. Жити в Києві, працювати в Києві, мати все це і поміняти на берци та піти на фронт, було важко.

Офіцерка Тетяна Науменко разом з побратимами

А хто з рідних вас не підтримав?

Моя мама мене підтримала, родина мого тата, яка живе у Литві, також мене підтримала. Усі бабусі, дідусі мене підтримали. Усі підтримали, окрім колишнього чоловіка.

То другу сім’ю ви створили уже на фронті?

Так, уже на фронті. Завдячуючи Богу і любові, там наша Соня з’явилася на світ. Після народження сина, медики мені казали, що я не зможу мати дітей. Однак Бог подарував мені її там –на війні, а не там, де були три поверхи, три машини, де були кабінети і доріжки, Бог подарував мені дитину в нелюдських умовах, де здається було неможливо її виносити та здоровою народити. Але я її виносила, народила. Я навіть думала, що піду у декрет і поїду додому, але склалось так, що не поїхала. І після чотирьох місяців відпустки я повернулась назад до військової частини. Соня зараз лишається на квартирі з нянею, поки ми на службі. Ми корегуємо своє життя і зараз воно прекрасне.

Коли Соня з’явилась на світ, вам було страшно?

Було страшно. І навіть зараз дуже страшно.

А як ви боретесь з цим страхом?

Коли ж Соня з’явилась на світ, то мені стало легше. Зараз я розумію, що заради неї, заради сина, я не можу розслабитися, не можу собі щось не те дозволити. Тому що на мене не тільки дивляться мої діти, а й друзі і їхні батьки, і я мушу стояти до кінця.

У вас ще є старший син. Він зараз перебуває далеко від вас. Чи не хотіли б ви забрати його до себе?

Так, я маю ще старшого сина. Йому зараз 14 років. Найгірше для мене це розлука з ним, бо я не можу його забрати туди, де я зараз знаходжуся. У Києві у нього ліпші умови життя. З донькою набагато легше, бо їй потрібна тільки молочко, материнська любов і комфорте житло. Їй потрібні люблячі батьки і любляча няня, яка біля неї є. Тобто найменший мізер, який ми можемо зараз їй дати, ми даємо.

«Якщо чоловік не може приїхати, не треба «зривати йому дах»

А як це бути мамою на війні?

Важко, але прекрасно водночас. У своїй роботі я найбільше не люблю ту її частину, яка складається із обліку військової дисципліни, службових розслідувань. Це морально дуже важко. Але коли ти приходиш додому, бачиш малятко, то вся тривога швидко минає. Все минає, коли ти маєш нормальну сім’ю. Якби у нас усі сім’ї мали доступ до своїх рідних (йдеться про військових, які у зоні АТО, – ред.), вони б не розпадалися. Чомусь зараз так складається, що коли чоловіки свій обов’язок до кінця витягують на фронті, жінки того не розуміють.

Тобто зараз існує проблема нерозуміння жінками своїх чоловіків, які несуть службу на передовій?

Так, і, на жаль, у цьому році в нашому батальйоні військові скоїли два самогубства. Один молоденький хлопець повісився, інший застрелився. І це дуже болючі втрати. На жаль, ці втрати часто трапляються через спілкування зі своїми рідними. Дуже багато є випадків, коли жінка підозрює чоловіка у зраді, коли кохана дівчина починає якісь незрозумілі вимоги ставити. Чи ще гірше, коли стосунки носять матеріальний характер. Все це негативно впливає на психологічне здоров’я. Рідні забувають, що на передовій у нас є багато різної зброї. Окрім того, на бойовій задачі військовий має бути холодний і ні на що не реагувати. Але це важко зробити, коли ти посварився з рідними.

Фото Тетяни Науменко

А чи були у вас випадки, коли жінки приїжджали до своїх чоловіків на передову?

У нас в 2014 році були жінки, які приїжджали до своїх чоловіків. Тоді було небезпечно, якраз були дуже шквальні обстріли. Один чоловік, який був родом з Одеси, прийшов і сказав: «жінка голову зносить, каже, що мене забере, вивезе за кордон, а я не хочу, я хочу служити. Можна, щоб вона сюди приїхала?». Я ж кажу: «ти розумієш, яка це відповідальність?».

Тоді дружина приїхала до нас, це у нас був перший випадок, коли ми дозволили дружині приїхати. І після того, якщо у когось такі проблеми виникали, ми почали запрошувати жінок до нас. І за п’ять років із тих сімей, із яких жінки приїжджали до нас на фронт, жодна не розпалась.

Щоб ви могли порадити тим жінкам, які чекають свого чоловіка з фронту?

У першу чергу, я б хотіла побажати жінкам кохання та терпіння. Часто так трапляється, що жінки не розуміють чоловіків. Тому важливо довіряти їм. І якщо є така можливість приїхати до них, то можна приїхати у безпечну зону. Військовий тоді може відпроситися на якісь вихідні та провести час зі своєю дружиною. Головне – не втрачати зв'язок, ні любовний, ні взаємозв’язок. Якщо чоловік не може приїхати, не треба «зривати йому дах». Треба навчитися діставати міськради, селищні ради, і якщо є проблема, прийти і сказати: «мій чоловік в АТО, а в мене завалилася хата». Але не треба чоловіка до самогубства доводити.

«На нас напали і нам треба захистити нашу країну»

Чому після народження дитини ви таки залишилися на передовій?

Я собі ніколи не ставила питання «навіщо?». Там у нас (на передовій, – ред.) його ніхто не ставить. То є дуже велика проблема нашої нації, коли багато людей можуть абсолютно нічого не знати, що там відбувається. Розумієте, в нас половина нації не розуміє, що у нас іде війна.

На нас напали і нам треба захистити нашу країну. Хтось може стріляти, хтось може довозити патрони тим хто стріляє, хтось може довозити машини, довозити продукти, хтось може і з дітьми військових працювати, та все це складається в такий ланцюг, без якого перемоги ми не виборемо.

Мій син став ненавидіти війну, бо війна забрала маму. Я ніби є але при цьому мене не має. От він виросте уже зі своєю травмою, бо він прекрасно розуміє, що таке війна. І таких дітей, як він, багато в нашій країні. Йому 14 років і йому це дуже важко, і кожній дитині, кожного військовослужбовця важко. Це така категорія дітей, яким дуже потрібна допомога.

Якщо ми дамо собі слабинку, якщо я сьогодні стомлюся на фронті, або моє дитя більше не зможе знаходитися на фронті, то я піду в штаб управління, де я буду більш корисна, де я буду інструктором, або ще кимось. Ми мусимо стояти, одне одному підставляти плече для того, щоб це все закінчити.

А як ставиться військове керівництво до вагітних жінок та матерів на передовій?

Сказати, що керівництво з тобою буде воювати, це неправильно. Повірте, керівництву абсолютно все одно, чи ти виконуєш задачі вагітна, чи ти виконуєш задачі, як мама. Головне, щоб ти виконував всі задачі. До абортів ніхто не змушує. Просто багато дівчат у війську розуміють, що в будь-якому випадку є конкуренція. У армії також є конкуренція і особливо, якщо людина займає якісь командні пости.

Розкажіть про ваші плани на майбутнє, чи хочете й надалі лишатися на передовій?

Я думаю, що ми трохи перелаштуємося в залежності від потреб, які будуть виникати. Від армійської тематики, я не збираюсь відходити. Можливо, це буде якийсь інший формат роботи, десь на тій території, де можна бути з дитиною. Це може бути інше робоче місце, в іншій бойовій частині. Також зараз роботи є дуже багато й за межами частини, і її потрібно робити для того, щоб здобути перемогу.