«Мені подобається, що Львів є дуже проєвропейським, що це місто з високою динамікою»

От уже півроку у Львові триває реалізація проекту «Рясне – район зелених технологій». Його сенс полягає в тому, щоб перейняти інноваційний досвід німецького міста Фрайбурга, яке вважається одним з найенергоефективніших та найозелененіших міст Німеччини, та на прикладі однієї вулиці показати важливість впровадження «зелених інновацій». У рамках реалізації цього проекту, але й не тільки, до Львова завітав мер Фрайбурга Мартін Горн.

Йому лише 34 роки. Попри свій юний вік він під час виборів голови міста минулої весни переміг серйозного конкурента – Дітера Саломона, котрий обіймав посаду бургомістра аж 16 років поспіль. Як Горну це вдалося, які він вбачає проблеми в німецькій та європейській політиці, що думає про «Північний потік – 2» – читайте в цьому інтерв’ю.

- Чи за майже рік на посаді Ви не шкодуєте, що стали бургомістром Фрайбурга?

- Мер – це найкраща робота, яку лише можна собі уявити. Вона настільки багатостороння: від молоді до старих, від сприяння господарці до дбання про дитячі садочки, школи, геріатричні пансіонати, від міжнародної співпраці до міжрегіональної кооперації. Це чудова робота з великим формотворчим потенціалом. Я є шефом чотирьох тисяч співробітників. Ми розпоряджаємося дворічним бюджетом у два мільярди євро. Ми намагаємося інвестувати ці гроші з максимальною користю. Є можливість змінювати, покращувати багато речей у місті. Усе це надихає.

- Ви перемогли в такому складному виборчому двобої. Як Вам це вдалося?

- Чи не найбільшим викликом для Фрайбурга є платня за помешкання. З одного боку, ми є досить молодим за демографічними показниками містом, а з іншого – помешкання в нас коштують занадто дорого. Я зробив цю тему головною у своїй виборчій програмі. Я пообіцяв зайнятися ринком житла, аби Фрайбург став «містом для всіх». Тобто не лише для багатих, а для всіх. Хоча це – далеко не єдина тема моєї програми. Я виклав свій план формування міської політики, яка великою мірою була б незалежна від партій. Я хотів залишатися вільним від партій, відкритим для всіх. І це теж було одним з наріжних каменів мого успіху.

- Мені здається, що ці Ваші гасла, особливо про доступне житло, звучать трохи по-соціалістичному.

- Ні-ні, в жодному випадку. Це не має нічого спільного зі соціалізмом. Мені йшлося про концентрацію зусиль та імпульсів, аби через інновації досягти мети. Зокрема й доступного житла. Я склав проект щодо пошуку нових цікавих ідей. Так, було створено новий департамент, який займався диґіталізацією роботи міського самоврядування. Тобто тут аж ніяк не можна говорити про соціалізм, а радше про орієнтацію на майбутнє.

- Ви вже, очевидно, встигли стороннім, але професійним оком оцінити ситуацію у Львові. Що Вам тут сподобалося, а що викликало негативні емоції?

- Передовсім мені сподобалося, що у Львові така велика кількість студентів. Мені назвали цифру – близько ста тисяч. Це чудово, що на вулицях міста можна зустріти стільки молодих людей. Коли я побував на зустрічі в Університеті, мене вразило, наскільки мотивованими, розумними й зацікавленими подіями у світі є тамтешні студенти.

Мені сподобалося, що Львів – це місто з високою динамікою, що воно інтенсивно змінюється. Подобається, що Львів є дуже проєвропейським. Мене вразив рівень ресторанів, кафе з їхньою культурою пиття кави. Мені припала до душі гостинність львів’ян.

Звісно, великим викликом для Львова залишається якість доріг, занадто трясе (інтерв’ю робилося в автомобілі, – Л. П.). Треба вдосконалювати мережу автошляхів. Водночас мені сподобалося, що міська рада Львова вирішила закривати центральні вулиці міста для проїзду на вихідні.

- Ви, наскільки я зрозумів, безпартійний. А чи Ви симпатизуєте якійсь з німецьких партій? Якій саме? Я знаю, що під час виборів Вас підтримувала СДПН (Соціал-демократична партія Німеччини).

- Дійсно, мене підтримувала СДПН, але також і ВДПН (Вільна демократична партія Німеччини), яка виступає за економічний розвиток, за свободу. Мене підтримували окремі активісти «Зелених» і ХДС, хай не офіційно, а персонально. Тобто мене підтримувала досить широка коаліція.

- Якщо коротко сформулювати, якою повинна бути політика міста?

- Правильна міська політика не повинна зупинятися на межі міста і навіть на межі держави. Ми повинні мислити транскордонно.

- З Вашої біографії я знаю, що Ваш батько – священик євангельської церкви. Ви – релігійна людина?

- Так, як вірянин євангельської церкви, я християнин.

- Чи Ви не вважаєте, що нині Німеччина стала занадто секулярною, зрештою, як і ціла Європа?

- Я вважаю, що незалежність церкви, її відділеність від держави є дуже важливою, має велике значення. Нам просто ще треба навчитися це правильно сприймати. Зокрема, щодо політиків, котрі мали б чинити правильно й морально з переконання, а не конче через прив’язку до церкви. У своїх переконання політик може бути гуманістом, але й поєднувати свій гуманізм з релігійністю.

- Ви, якщо я не помиляюся, політолог за освітою?

- Так і ні, радше я є соціологом, бо саме цьому була присвячена більшість моїх студій. Хоча теж студіював і політологію: політику Європи й політику світу.

- Тож Ви маєте свою професійну думку про політику Німеччини. Наскільки Вас влаштовує актуальний політичний курс держави?

- Як на мене, останні кілька років у нашому політикумі ведеться занадто багато розмов про інтеграцію. Це, звісно, важливе питання, але ми маємо чимало інших злободенних питань, які потребують вирішення. Зокрема, соціальне житло, сприяння фізкультурі і спорту, диґіталізація, впровадження нових технологій, покращення автошляхів та залізничного сполучення.

- Хіба в Німеччині всі ці питання не вирішені, наприклад, у порівнянні з іншими країнами?

- Безумовно, ми мешкаємо в привілейованій країні. Німеччина – сильна країна, економічно благополучна, країна, відкрита для світу. Та все ж я дуже прагну оновлення нашої політики, яке передбачало б рішучіший підхід до вирішення проблем, яке відповідало б духові часу.

- Тобто чинний уряд на чолі з Анґелою Меркель не демонструє належної готовності вирішувати актуальні проблеми?

- Річ у тому, що чинний уряд створювався дуже тяжко, на початку були тривалі міжпартійні суперечки. І ще досі вони (партії-члени урядової коаліції, – Л. П.) занадто сконцентровані на суперечливих темах. Щоправда, за останні місяці стало трохи краще, ситуація дещо розрядилася, й уряд працює більш-менш без суперечок. Але в будь-якому випадку ми потребуємо зміни ґенерацій у політиці. Нам потрібні нові, молоді обличчя в уряді, на чолі великих партій, лише так можна розраховувати на поступ.

- Ця зміна ґенерацій можлива, чи це щось зі сфери фантастики?

- Я цілком переконаний, що раніше чи пізніше так і станеться. Питання лише: коли, як і хто саме прийде у вищі політичні сфери.

- Ну, таке оновлення політичних кадрів потрібне цілій Європі, де останнім часом виявляється чимраз більше смуг поділу. Звідки вони беруться, на Вашу думку?

- Дійсно, у Європі нині є занадто багато політичних протистоянь і занадто мало кооперації. Хоча країни-члени Європейської Унії мали б, як добрі друзі, підтримувати один одного у добрий, а особливо у поганий час. Виклики світу стають чимраз жорсткішими і тільки в єдності Європа могла б їм протистояти. А Європа тим часом свариться, замість того, щоб об’єднуватися. Це, на мою думку, забивання гола у власні ворота. Треба також розуміти, що існує багато зовнішніх сил, які хочуть роз’єднати Європу. Тож треба навчитися їм протистояти. Лише так ми знову станемо сильними.

- Одна з тем, навколо яких тривають суперечки у Європі, – це санкції проти Росії. Ви особисто прагнете їх скасування, пролонґації чи посилення?

- На моє переконання, ситуація в Україні, військова інвазія Росії не залишили іншого варіанта, окрім санкцій. Водночас я переконаний, що вирішити цю проблему можна буде лише разом з Росією. А це значить: ми повинні політично тиснути на Москву, запроваджувати санкції, але водночас ми повинні вести з нею перемовини, щоб знижувати ескалацію конфлікту, не розпалювати його сильніше.

- Ще однією темою, яка провокує суперечки між країнами-членами ЄУ, є газогін «Північний потік – 2». Ви є прихильником чи противником цього проекту?

- Передовсім я хочу, щоб наш уряд більше інвестував у наукові проекти, пов’язані з інноваційною енергетикою. Я переконаний, що ми повинні зробити себе більш незалежними не тільки від Росії, а й від інших країн, передовсім арабських. Ми повинні бути незалежними від їхнього газу й нафти. Ми повинні посилити напрямки впровадження нової енергетики. Більше інвестувати в її дослідження, більше інвестувати у її впровадження. Ідеться про гідроелектростанції, вітрові й сонячні електростанції. А щодо самого проекту «Північний потік – 2» я маю суперечливу інформацію, тому мені складно сформувати власну 100-відсоткову думку про нього. У будь-якому разі я був би обачним з його реалізацією. Тим більше, що він може нашкодити Україні.