Меркель-Путін чом не Рібентроп-Молотов нині?

Нинішня істеричність Росії щодо наміру України приєднатися до ПДЧ породжена не стільки самим страхом незворотного виходу України з російського силового поля, скільки, не маючи змоги вплинути на цей природній процес, спробувати зіграти на випередження шляхом просування потрібної людини, котра, наприклад, очоливши Україну, спроможеться девальвувати цей прагматичний вибір.

Тобто, розрахунок на майбутні президентські вибори. І звідси - реалізація цілого ланцюга дій, що дозволять Росії провести на головний портфель України більш лояльну щодо Росії людину ніж Ющенко. До внутрішніх українських «закладок» в цих операціях обов'язково потрібні ще й «закладки» зовнішньополітичні. Аж напрошуються певні аналогії, прости Господи.

Згідно деяких аналогій, зовнішній тиск на цивілізаційний вибір українців і Держави, в котрій вони перебувають, - тобто, творять буття в якості титульної нації - дуже вже нагадує часовий відтинок та комплекс дій напередодні Другої світової війни. І що цікаво - у вирішенні долі великої країни і нації так само задіяні ті ж самі сторони. Це правда, що і пані Меркель - не Гітлер, та й пан Путін - не Сталін. Але чому в час наростаючої фашизації Росії, країною, котра виступає найпослідовнішим адвокатом та союзником саме такої Росії виступає гіпердемократизована Німеччина? Чому саме Німеччина так вперто і послідовно відмовляє Україні у власному праві на цивілізаційний вибір?

Досі німецькі праві завжди декларували прихильність до європейського вибору українців. Чи це позначилося на психології пані Меркель її східнонімецьке походження, котре не передбачало помічати за залізною куртиною інших столиць, крім Москви; чи може перспектива вигідного працевлаштування, подібно до пана Шрьодера, так ятрить душу пані-камарада Меркель, що відмовляти потрібно саме українцям. Як відомо, Шрьодер непогано справується на російські гроші - особливо в намірі шляхом прокладення газогону  перетворити Балтійське море у світову фабрику газованої води. Отже, перспектива членства в «гуртку шанувальників рубля», крім Шрьодера та лорда Робертсона, для пані Меркель уже забезпечена.

Чи може пані Меркель, зважаючи на походження й виховання в комуністичному дусі, не відповідає, чи то пак - не несе відповідальності за те, за що ніс кару капіталістичний німецький народ. Чи не час нагадати про те, що українців у Другій світовій війні загинуло удвічі більше від євреїв, а компенсацій за жертви українці не отримали й десятої долі того, що отримали євреї. А все, що й компенсувалося, все одно вкрала Москва.

Чи може демократична Німецька Федерація досі не вийшла з Другої світової війни щодо України?

Зрозуміло одне, відмовляючи українцям у цивілізаційній перспективі, пані Меркель позбавляє себе політичної перспективи. Бухарестський самміт покаже у всій красі шляхетність намірів деяких геостратегів з Європи, особливо щодо осей безпеки. І що  найбільш особливо - перспективу співіснування Росії на площині великих демократій, названих великою сімкою.

А пакт Рібентропа-Молотова, на яке б зло він не був спрямований, виявився в результаті корисним для українців. В першу чергу, зусиллями самих українців. Мабуть тому, що Бог добрий до українців - він же єврей. А що було б, якби Бог був німцем?