Бойовий генерал, реформатор і новий головком ЗСУ

Штучно створена президентом України політична криза, схоже, наближається до завершення. Після несподіваного звільнення міністра оборони Михайла Федорова та масштабних протестів, які воно спровокувало, одну з ключових вимог учасників акцій уже виконано – Олександр Сирський більше не очолює Збройні сили України. Водночас про повернення Михайла Федорова на посаду міністра оборони наразі не йдеться, але президент вже анонсував для нього нову посаду. Призначення нового головнокомандувача загалом позитивно сприйняли як політики, так і представники громадянського суспільства.

ZAXID.NET зібрав ключові факти з біографії нового головнокомандувача ЗСУ генерал-майора Михайла Драпатого.

Про Михайла Драпатого вперше заговорили після подій 9 травня 2014 року у Маріуполі. Багато українців пам’ятає кадри, де БМП Збройних сил України прориває вуличні барикади російських сепаратистів і мчить далі. За нею пішла інша військова техніка другого механізованого батальйону 72-ї ОМБр. Цим батальйоном керував тоді ще 32-річний майор Михайло Драпатий. Саме він й наказав екіпажу БМП штурмувати барикади.

Колона 72-ї бригади заходила в Маріуполь для розблокування оточеного міськвідділу міліції, де росіяни утримували заручників. На вулицях міста уже були барикади та натовп, підбурюваний проросійськими бойовиками.

«Коли мені механік-водій доповідав, що перед нами барикади більш ніж метр у висоту, і питав, що робити, я сказав: "Беремо штурмом!". І ми пішли вперед», - розповідав Драпатий «АрміяInform». У червні ЗСУ звільнили Маріуполь.

Ось як він пригадує ці події:

«Відверто кажучи, і в мене, і в моїх підлеглих була маленька боязнь не від того, що ми відправляємося на задачу, а від того, що це перше бойове завдання. Але, жоден військовослужбовець батальйону не відмовився, всі виконували завдання впевнено. Не було такого: «не можу», «не буду», ми не боялися якогось блокування проросійськи налаштованим населенням».

Цього ж року він отримає звання підполковника за виведення з оточення понад 260 бійців разом із 30 одиницями техніки із «Ізваринського котла». Тоді 72 бригада разом із іншими підрозділами стояла на кордоні і стримувала російські війська, які цілодобово обстрілювали позиції ЗСУ. Відповідати вогнем у відповідь українці не могли. А у спину з території України їм стріляли сепаратисти. Вибір був простий: або виходити на територію Росії і здаватись у полон, або прориватись з оточення до своїх. Драпатий обрав прориватись. За три дні його група подолала 160 км і втратила лише одного бійця. Військові тоді казали, що врятувались лише завдяки Драпатому.

У 2016 році Драпатого призначили командиром 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського, яка брала участь у боях в Луганській області. В інтерв’ю проєкту «Народний герой» Драпатий дуже тепло відгукнувся про своїх побратимів із 58 бригади:

«Насамперед, 58 бригада для мене – моя військова родина, військова сім’я. Я це завжди говорив своїм підлеглим. Те, що нам вдалося зробити спільно з моїми колегами – це потужний колектив, який омолодився, набрався досвіду, злагоджується постійно. Це дорога для мене частина. Якщо раніше мріяв очолити одну з бригад, в якій проходив службу, то зараз свою велику родину не хочу нікому віддавати. Люди вірять в мене, я вірю в людей і для мене найвища цінність – це особовий склад, який проходить службу в 58 бригаді», – зазначив Михайло Драпатий.

У квітні 2019 року за успішне керування бригадою та утримання напрямків йому достроково було присвоєно військове звання полковника.

У 2019 році він попрощався із 58 бригадою і вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (факультет оперативно-стратегічного рівня), який закінчив із відзнакою перед початком повномасштабного вторгнення.

Далі Драпатий отримує низку посад у війську: був призначений заступником командувача військ оперативного командування (ОК) «Північ» з підготовки. Одночасно в серпні 2021 року Михайло Драпатий відбув у розпорядження командувача Об’єднаних сил ЗС України як заступник з підготовки військ. У цьому статусі він зустрів повномасштабне вторгнення російських військ у лютому 2022 року. Напередодні війни, 6 грудня 2021 року, у День Збройних сил України, Драпатий отримав звання бригадного генерала.

17 березня бригадний генерал Михайло Драпатий обійняв посаду заступника командувача військ ОК «Південь» та очолив однойменне оперативне угруповання військ (яке згодом, залежно від завдань та трансформування фронту, змінювало назву на ОУВ «Каховка» в червні та ОУВ «Кривий Ріг» наприкінці вересня).

Першочерговим завданням підрозділів під керівництвом Драпатого стало зламати плани окупантів щодо прориву до Кривого Рогу. Війська не лише зупинили просування ворога, а й перейшли в контратаки – вклинилися в оборону противника на 6–23 км і звільнили низку населених пунктів на межі Херсонщини та Дніпропетровщини.

Влітку та восени 2022-го угруповання Драпатого опинилося в самому епіцентрі подій: спочатку ОУВ «Каховка» брало участь у перших етапах південного контрнаступу, а з жовтня бійці ОУВ «Кривий Ріг» уже в складі ОСУВ «Херсон» методично стискали кільце навколо сил окупантів на правобережжі. Закономірним фіналом цієї операції стало визволення Херсона та повна деокупація правого берега Дніпра.

Після виконання цього історичного завдання ОУВ «Кривий Ріг» розформували, а Михайло Драпатий прийняв під командування ОУВ «Херсон» у складі ОСУВ «Одеса», утримуючи рубежі вздовж Дніпра аж до січня 2024 року.

Досвід Драпатого швидко знадобився на вищому стратегічному рівні: 10 лютого 2024 року Драпатого призначили заступником начальника Генерального штабу ЗСУ з підготовки військових. Однак повноцінно попрацювати цій посаді він так і не зміг. Вже у травні 2024 росіяни почали наступ на Харківщині, під загрозою опинився Куп’янськ. Драпатого відправляють «гасити пожежу» – він очолює оперативно-тактичне угруповання «Харків», щоб зупинити просування ворога у районі Вовчанська та Липців. На цій посаді Драпатий замінив генерала Юрія Галушкіна, проти якого згодом порушили кримінальну справу за провал оборони Харківщини. Разом з Галушкіним тоді затримали екскомандира 125-ї бригади ТрО Артура Горбенка та колишнього командира 415-го батальйону 23-ї ОМБр Іллю Лапіна.

Зупинивши наступ росіян на Харківщині, у вересні 2024 Драпатий очолює вже інший напрямок – оперативно-тактичне угруповання військ «Луганськ». Так Драпатий отримує репутацію бойового генерала, здатного стабілізувати найважчі відрізки фронту.

Всього лише за кілька місяців, 29 листопада того ж року, Драпатий стає командувачем Сухопутних військ ЗСУ. А на додаток до цього 26 січня 2025 року Драпатого призначили керувати оперативно-стратегічним угрупованням військ «Хортиця». Тобто він повинен був поєднувати адміністративну роботу тилової структури найчисельнішого роду військ із бойовими завданнями цілого угруповання на фронті.

Із цим призначеннями пов’язаний один з найважчих періодів служби Михайла Драпатого. Володимир Зеленський, який призначив Драпатого командувачем Сухопутних військ, поставив завдання підвищити боєздатність цього роду військ. Драпатий підготував план реформ і 13 грудня презентував його. Серед іншого план був спрямований на цифровізацію бюрократії, зміну підходів до рекрутингу, логістики та управління. Ключовий акцент він зробив на навчанні: за даними джерел «Бабеля» у командуванні, програми базової підготовки відтоді оновлюють щомісяця з урахуванням свіжого фронтового досвіду. Зміни торкнулися й академій, де курсанти старших курсів тепер обов'язково проходять стажування у бойових бригадах.

Однак війна не дала Драпатому в повній мірі реалізувати всі плани. Йому довелось стабілізувати фронт на Покровському напрямку. При цьому завдання реформувати Сухопутні війська з генерала ніхто не зняв. Як пише «Бабель», посилаючись на власні джерела у командуванні, поки Драпатий на фронті, Сухопутними військами керують люди головкома Олександра Сирського – бригадний генерал Олександр Грузевич і генерал-майор Олександр Нестеренко. Михайло Драпатий зумів призначити нових керівників лише на кількох посадах. Як писало у червні 2025 року видання, в оточенні Олександра Сирського вважали, що Драпатий почав політичну кар’єру і стежить за власним рейтингом. Сирський начебто про це навіть говорив президенту.

Але найважчі випробування були попереду. 1 березня 2025 року росіяни вдарили по навчальному полігону 239-го центру підготовки на Дніпропетровщині балістичною ракетою «Іскандер» із касетною бойовою частиною, розрахованою на ураження якомога більшої кількості живої сили. 30 військових загинуло, ще 100 отримали поранення. Олександр Сирський карає Драпатого доганою, а ще звільняє командувача Повітряного командування «Схід» Івана Требуху. Сирський звинувачує командування Сухопутних військ у невиконанні його вимог, що й призвело до трагедії. Однак на той момент Драпатий хоч і видав низку рекомендацій, як уникати подібних ситуацій, але він вже був на фронті і керував ОСУВ «Хортиця», а т.в.о. командувача Сухопутних військ був генерал Олександр Грузевич.

Через три місяці на той самий навчальний полігон знову прилітає російський «Іскандер». Як і першого разу удар корегує ворожий дрон над полігоном. У результаті удару загинули 13 військових, ще 70 отримали поранення.

Михайло Драпатий відреагував на це рапортом на звільнення, про що повідомив у соцмережах. Пояснюючи своє рішення, він пише про «кругову поруку і безкарність», які отруюють армію.

«Кругова порука та безкарність – отрута для армії. Я намагався викорінити її з Сухопутних військ. Але якщо трагедії повторюються – значить, моїх зусиль було недостатньо. Ми не маємо права жити в системі, яка не вчиться. Якщо не робити висновків, не змінювати ставлення до служби, не визнавати свої помилки – ми приречені. Без особистої відповідальності – немає розвитку. Без розвитку – немає перемоги. Армія, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей, – живе. Армія, де за втрату не відповідає ніхто, – вмирає зсередини», – написав Драпатий.

3 червня 2025 року президент призначив Драпатого командувачем об’єднаних сил – органу військового управління всіма міжвидовими та міжвідомчими угрупованнями військ для проведення операцій за завданням Верховного Головнокомандувача ЗСУ та Генштабу ЗСУ. Однак у вибудованій Сирським системі саме він був і головнокомандувачем і командувачем об’єднаних сил, здійснюючи управління фронтом особисто і в ручному режимі.

16 липня у розпал створеної президентом політичної кризи Михайло Драпатий опублікував у фейсбук пост про потребу змін у війську і про команду Михайла Федорова, яка ці зміни зароваджувала.

«Армії потрібні зміни, але без справедливості жодні зміни не матимуть сенсу для людей, які щодня тримають на собі цю війну. З приходом нової команди до Міністерства оборони з’явилася реальна спроба змінити правила, за якими роками жила військова система. Йшлося не про нові назви чи чергову перебудову на папері, а про проблеми, наслідки яких воїни й командири відчувають щодня. Я вдячний команді Міністерства оборони за те, що вона взялася за цю роботу і не побоялася торкнутися речей, які система звикла обходити мовчанням», – йдеться у дописі Драпатого.

Генерал пише, що чимало інноваційних рішень у війську доводилося проводити всупереч системі, а не завдяки її роботі.

«Я знаю, що це правда, і вважаю, що так не має бути. Багато командирів можуть це підтвердити. Коли правильне рішення доводиться проводити всупереч системі, а не завдяки їй, це означає, що сама система потребує змін. Командир не має права мовчати про проблеми, особливо коли їх ціна вимірюється втраченими можливостями, часом і людськими життями. Мовчання не захищає армію, воно лише дозволяє помилкам накопичуватися, поки виправляти їх стає набагато важче. Мовчання командира ніколи не було формою відповідальності», – наголосив генерал Драпатий.

Михайло Драпатий наголошує, що «армії потрібні нові правила, за яких правильне рішення не залежить від особистої сміливості окремого командира чи підтримки конкретної команди в міністерстві».

«Якщо зміни допомагають воїну виконувати бойове завдання, їх потрібно продовжувати, захищати й робити частиною щоденної роботи війська. Трансформація сил оборони не може завершуватися разом зі зміною міністра, команди або керівника окремого напряму. Вона має тривати доти, доки справедливі й зрозумілі правила не стануть нормою для кожного, хто служить державі. Ми воюємо за країну, в якій справедливість не залежить від прізвища, посади чи наближеності до керівництва. Армія, яка сьогодні захищає цю країну, має бути першим місцем, де такий принцип справді працює. Я дякую всім, хто сьогодні захищає ці принципи», – резюмує Михайло Драпатий.