«Мінські угоди – це нав'язаний силою диктат»
Суспільство

«Мінські угоди – це нав'язаний силою диктат»

Про що говорили під час Львівського безпекового форуму

Ольга Перехрест, 2 грудня 201714363

30 листопада та 1 грудня у місті тривав Львівський безпековий форум. Учасники події, фахівці та експерти з США, Канади, Європи та України, обговорювали питання міжнародної безпеки, політичної ситуації в Європі – та, зокрема, в Україні.

ZAXID.NET занотував важливі тези, що пролунали під час цього форуму стосовно Мінських домовленостей та ролі дипломатії у сучасному світі.

***

«Що більше історія має значення, то більше ми її забуваємо. І в Британії, і в Україні вважають, що те, як ми сьогодні живемо, цей стан умовної безпеки був завжди, він сприймається як належне.

Як би виглядав світ, якби не було Першої світової? Або якби війну виграла не Антанта, а Німеччина? Можемо припустити, що в Росії не було б більшовиків, не було б Гітлера і Другої світової війни, імовірно, не з’явився б Європейський Союз».

Історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.

«Німеччина завжди мала неоднозначний, навіть біполярний, погляд на Росію та Радянський союз. Тому що, по суті, ми воювали з Росію протягом більшої частини ХХ століття: 4 роки війни під час Другої світової і потім ще 40 років Холодної війни. Але з іншого боку, між Німеччиною і Росією завжди була співпраця.

Німеччина відчуває себе на одному рівні з Росією. У мене складається таке враження, що країни між східним кордоном Німеччини і західним кордоном Росії не сприймаються як незалежні нації, або як країни і нації з власними інтересами. Часом я чую від німців, що потрібно враховувати інтереси Росії, бо ми – сусіди. Та я їм кажу: «Ні, які ми сусіди! У часи пакту Гітлера і Сталіна ми були сусідами, але ж ми не хочемо повернутись у ці часи?»

Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.

«Я ніколи не використовую терміни «Путін» і «Росія» як взаємозамінні. Путін – це уособлення вічної Росії, він є останнім втіленням історично сформованої російської політики. В той же час політично небезпечно було би зводити обговорення проблеми лише до особи Путіна».

Старший науковий співробітник Jamestown Foundation Владімір Сокор.

«Як сталось так, що люди готові захоплюватись і замиловуватись Росією? По-перше, це відчуття провини після Другої світової війни, що нам треба якось загладити свою провину перед Росією. Також є певне відчуття спорідненості між німцями і росіянами, бо Німеччина вважає себе країною поетів, мислителів, філософів – і так само сприймають і Росію, що в цій країні немає американського прагматизму».

Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.

«На мою думку, неправильно вести дискусію про Україну, вимірюючи вклад того чи іншого гравця в результат Другої світової війни».

Старший науковий співробітник Jamestown Foundation Владімір Сокор.

«Одна з найбільших пасток, в яку ми потрапили, стосовно структури переговорів щодо конфлікту на Донбасі, полягає в тому, що ми дозволили використати Росіїї ситуацію на свою користь. Мінські домовленості засновані на тому, що в Україні триває «громадянська» війна і Росія допомагає українському уряду вирішити цей конфлікт, втручаючись у нього з благими намірами. Принаймні, від цього відштовуються документи Мінська-2. Люди у Вашингтоні і Брюселі усвідомлюють, що все було не так, але структура переговорів будується саме так. У переговорах беруть участь представники посередницьких структур Росії, і це дозволило Росії заховатись за ними і не брати на себе повну відповідальність за свої дії на Донбасі. Ми маємо змінити переговори так, щоб Росія взяла на себе повну відповідальність».

Колишній заступник держсекретаря з питань оборони США Майкл Карпентер.

«Україна не повинна сприймати непохитну підтримку у боротьбі проти Росії як щось належне і що буде тривати довго. Тому що погляди є різними. Поки що пані Меркель контролює ситуацію і чудово з цим справляється, вона підтримує у Європі політику санкцій. Багато людей говорять, що санкції не дали конкретних результатів. Хоча насправді санкції – єдиний інструмент політичного втілення нашої волі. Без санкцій ми можемо покладатись тільки на міжнародне право, але ви маєте розуміти, наскільки нестабільним і крихким воно є».

Професор міжнародної політики та трансатлантичних відносин у Регенсбурзькому університеті Штефан Бірлінг.

«Ми маємо називати Мінські домовленості Мінським диктатом, який був нав’язаний Україні силою. Він є неправомірний з деяких причин. Практично щодо України міжнародне право перестає застосовуватись. Право України на територіальну цілісність і контроль власних кордонів, яке безапеляційно визнається на міжнародному рівні, тут стає обумовленим правом згідно з Мінським перемир’ям. Тому що, згідно з домовленостями, Україні висуваються умови змінити конституцію і погодитись на так звані вибори, які мали би провести на окупованих Росією територіях, а також погодитись на легітимізацію особливого статусу цих територій. За Мінськими домовленостями це – передумови, щоб Україна користувалась своїми міжнародними правами.

Західний світ має допомогти Україні вибратись з цих домовленостей і зобов’язань Мінського мирного договору».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук