Місто-базар. Сумна констатація

Покупці, більшість з яких жінки середнього віку, без огиди пробують молоко у пластиковій пляшці з ковпачка, з якого до них цей напій пила, вочевидь, не одна людина. Куштують шматок сиру, який бабця подає їм порепаними руками з чорним брудом під нігтями.

У минулі вихідні приїхали знайомі чехи. В неділю зранку зібралися на Привокзальний на закупи. Краще б не ходили. Споглядання моїми іноземцями дорогою до ринку «тротуарної торгівлі» завершилося для них відвертим шоком. Я не могла їм пояснити, чому на тротуарах повз ринок, біля проїжджої частини, лежить м'ясо, овочі, молоко, які хтось намагається купити чи вже купив...

Невпорядкована торгівля на вулицях Львова - одна зі специфічних «візитівок» міста. Можна було б для іноземних туристів навіть маршрут відповідний розробити, аби подивилися, як львів'яни без остраху купують домашній сир, що перед тим кілька годин відкритий пролежав у мішечку просто на землі; як пробують квашені огірочки з великої пластикової діжки, на яку протягом дня осідали чадні гази авто.

Торгують у Львові у невстановлених і часто зовсім невідповідних для цього місцях практично усім. Починаючи від молока, сиру, сметани, курей і петрушки й закінчуючи секонд-хендівським одягом. Що ж, є попит, є й пропозиція. Влада роками намагається прибрати хаотично розкладений на тротуарах товар, а його продавці вперто повертаються на своє місце. Бо люди купують. І це головне. А думка тих, хто скаржиться на заставлені товаром тротуари, через які незручно пересуватись, як і тих, хто постраждав через неякісну їжу, куплену на вулиці, нічого не важить.

...Йду вулицею, яка з'єднує Федьковича і Городоцьку, повз Привокзальний ринок. Базар не поміщається у свої межі. Тому петрушку, моркву, буряки й іншу городину деякі бабці виносять на тротуар. Відтак, там «не пройти, не проїхати». Ще й запах стоїть нестерпний, особливо влітку. Щоправда, останнє - не через моркву чи петрушку: цей тротуар облюбували собі продавці старих речей. Куртки, сукенки, чоботи, мешти, що були «цвяшком» моди у 60-х роках, тепер виглядають не так блискуче, а від одягу відверто тхне цвіллю (і не лише нею - просто тхне). Поруч - сантехніка, телефонні апарати, які, мабуть, старші від мене. І продають усе це здебільшого люди, м'яко кажучи, неохайного вигляду, зі слідами запоїв на обличчі.

Продавців безліч, очевидно, «товар ходовий». І яка тоді різниця, що перехожі не можуть вільно пройти тротуаром, що їм доводиться «маневрувати» поміж розкладених на землі суконь-балеток-штанів і потенційних покупців на них, закриваючи при цьому рукою носа від огидного запаху і закликів на кшталт «купіть дитині штани, недорого, та ж дивіться, які гарні».

Уже за рогом, на Городоцькій, картина та ж. Щоправда, продають тут на тротуарі не «секонд», а продукти. Частина харчів лежить на збитих докупи дошках, які тут гордо називають лотками, овочі - у ящиках, а та ж зелень, молоко, сир, домашні курки, яйця - на газетах, розстелених просто на асфальті. Штовханина така, що стережись, аби не наступити на общипану курку, яйця чи кружальце домашнього сиру.

Але покупці охоче купують товар, жваво торгуються. «По чому сир? А дасте попробувати?» «А молоко добре? А яблука солодкі?». Покупці, більшість з яких жінки середнього віку, без огиди пробують молоко у пластиковій пляшці з ковпачка, з якого до них цей напій пила, вочевидь, не одна людина. Куштують шматок сиру, який бабця подає їм порепаними руками з чорним брудом під нігтями.

Жінки, які приїздять з села, часто свідомо не ідуть торгувати на облаштований ринок, щоб зекономити кілька гривень на ринковому зборі. Кажуть, їм невигідно привезти трохи городини, одну курку і платити за місце на базарі. Може воно й так, але такий товар лабораторія ринку не перевіряє на якість та наявність інфекційних збудників. Але ж торгують там не лише вони, а й звичайні перекупки. Ходять чутки,  що на вулицю виходять й ті горе-продавці, товар яких забракувала лабораторія ринку.

Та навіть якщо продукти якісні, уявіть, чого «нахапається» сир, м'ясо чи курка, які протягом дня лежать відкритими на тротуарі, часто поблизу дороги. Додайте до цього ще й вельми сумнівне для якості їжі сусідство сиру, молока і сирого м'яса у відкритому вигляді. Про дотримання санітарних норм говорити навіть не доводиться. Але споживачі голосують гаманцем - купують, бо звикли, що так дешевше.

Проблема невпорядкованої торгівлі є особливо актуальною для місць поблизу ринків: Привокзального, «Добробуту», на Петлюри, Володимира Великого... Але не лише там. Час від часу бабусі зі своїм крамом з'являються у геть несподіваних місцях. Зокрема, в центрі міста - на Князя Романа, Дорошенка. Останнім часом у центрі Львова поблизу зупинок з'явилися продавці копченої риби, які розрізають її на апетитні шматки для демонстрації.

Не може дати собі ради зі стихійною торгівлею й міліція. Хоча інколи «не може» перетворюється в дещо інше. Нещодавно довелося спостерігати, як правоохоронець підійшов до чоловіка, який у самісінькому центрі торгував тією запилюженою і загазованою копченою рибою. Коли проходила повз них, випадково почула лише як чоловік сказав міліціонеру: «Зараз не маю, дам пізніше». Вирішила поспостерігати за стражем порядку, який після того підійшов на секунду до жіночок, що поруч продавали первоцвіти. А потім зайшов у сусідній під'їзд. Ті заметушилися, почали збирати по п'ять гривень і одна з них рушила у той самий під'їзд. Може, це і є одна з причин, чому і правоохоронці, і чиновники від торгівлі «борються-борються», але ніяк не можуть побороти невпорядковану торгівлю.

Як би це песимістично не звучало, але Львів і надалі, можливо, ще довгі роки, залишатиметься стихійним містом-базаром. І проблема не лише у «небажанні/невмінні влади чи міліції. Посеред нас чимало тих, хто, незважаючи на усі застереження, завше прийде і купить товар чи продукти «із землі».

Чому? Бо звикли! Бо дешевше! Бо...! Бо... Бо.

P.S. На Привокзальному ринку ми з чехами так нічого й не купували. Пішли до супермаркету.

Фото з сайту www.radiosvoboda.org