Москва ближче. Київ – близько

Коли поляки дружили з українцями, то не тільки заради самої дружби з українцями, а й супроти Росії. Тепер є нагода позбутися подвійного дна в польсько-українських відносинах. Ретельний діалог, ефектом якого може бути зміна ставлення росіян до історії, не загрожує польсько-українському стратегічному партнерству.

Політика буває невідповідною до географії. Тривалий час Росія була далі від Польщі радше політично, ніж географічно. Однак з 2008 року, коли Дональд Туск відвідав Москву, поступово відбувалося зближення. Нинішня реакція росіян на катастрофу в Смоленську пришвидшила процес. Поведінка Владіміра Путіна не затирає минулого – тільки хтось наївний вірив би в якусь його метаморфозу. Найновітніша історія Росії, творцем якої є Путін, давала чимало нагод для таких метаморфоз. Якщо він і змінив ставлення до Польщі, то тільки через зростання її значення в Європейській Унії.

Натомість зміни відбулися у ставленні звичайних поляків і росіян до самих себе. Останні спонтанною солідарністю виступили проти власного "полякожерства". Було б цинічно і по-дурному знехтувати цим. Адже це шанс на появу там "польської партії". Простягаючи руку росіянам, а не тільки Кремлю, ми зміцнюємо сили, які підтримують десталінізацію й тиснуть на владу, щоб вчинки Кремля не розминалися зі словами. Відповідно, тактика Кремля може змінитися, а жести, як лист Путіна, опублікований GW 31 серпня 2009 року, його присутність у Катині чи запрошення на парад 9 травня – швидко забудуться. Але добрі почуття та декілька днів відкритості російських медіа до Польщі призвели до того, що споживачі інформації не сприймуть антипольську риторику без рефлексій.

Важко вірити Росії, і останні події є лише шансом для польсько-російського примирення. Рівно настільки, щоб очистити поле від поганих емоцій.

Це не змова

Подальше польсько-російське зближення було б переворотом у польській східній політиці. Але немає впевненості в тому, що ми готові до цього. Правильно стверджує архієпископ Станіслав Дзівіш, що ми ще маємо дозріти, аби сказати росіянам: "Пробачаємо і просимо пробачення". Про ціну цього зближення недавно поцікавилась у Tygodniku Powszechnym Катажина Пелчинська-Наленч [Pełczyńska-Nałęcz]. Вона стверджує, що росіяни можуть очікувати від нас більш прагматичного погляду на Східну Європу, визнання її зоною впливу Кремля та, наприклад, відмови від просування України в Європейській Унії.

Ціною також може стати відмова від бачення "Європи без кордонів", а отже, відмова від польських державних інтересів. Однак можна опиратися на те, що це зближення сумісне з "лінією Ґедройця", яка тотожна польським державним інтересам. Адже Ґедройць шукав порозуміння з росіянами. Лише після 1989 року ця лінія була звужена, хоча необов’язково за волею Ґедройця, до місії підтримки держав Східної Європи супроти Росії. Простіше кажучи: добрі взаємини або з Росією, або з Україною.

Поцікавмося, чи непокоїть Україну польсько-російське зближення? Усе залежить від того, в кого запитати. Обраний більшістю виборців Віктор Янукович, що визнали спостерігачі від Європарламенту, напевне не занепокоєний. Можна також використати аналогію, що польсько-російське зближення можуть сприймати в Україні, як, наприклад, поляки сприймають надмірне російсько-німецьке. Так, ми поділили з Москвою Україну 1921 року в Ризькому договорі. Тоді Варшава зрадила українських союзників. Але цей поділ не був результатом змови тоталітарних союзників, а, радше, завершував польсько-більшовицьку війну, після якої відносини поміж двома країнами залишися прохолодними – аж до кінця, тобто до 17 вересня 1939 року. Більше Варшава та Москва жодного разу не домовлялися про українців.

1991 року Польща першою визнала незалежність України. Варто пам’ятати, що українці оголосили незалежність не тому, що могли розраховувати, зрештою, на декларативну підтримку Польщі, яка працювала над власною трансформацію, а тому, що Росія на чолі з Борісом Єльциним заохочувала їх до цього.

Іміджевий успіх

Великою справою є українсько-польський діалог, історичне примирення, контакти різних громадських середовищ. Однак не можна заперечувати брутальну правду тих росіян, які твердять, що це не спроби польських інтелектуалів, а дешева російська сировина була хребтом української незалежності. Так, це звучить неприємно.

При цьому це не докір у бік Польщі, яка у справі зміцнення суверенітету держав Східної Європи зробила більше за свої можливості. 2002 року вона заблокувала "перемичку" – трубопровід, яким "Газпром" хотів оминути Україну. Під час Помаранчевої революції можна було переконатися, що польські впливи в Україні здавалися рівними російським.

Це був репутаційний успіх Польщі, як і мітинг у Тбілісі за участю польського президента 2008 року, який мав би стримати російські танки. Але це не змінює факту, що Польща не змогла вплинути в Україні на помаранчевих так, щоб ті взялися за реформи та не програли виборів, змусити до демократизації в Білорусі чи запобігти втраті Грузією частини території. Тепер уряд України підписує угоди, які пов’язують її з Росією, абсолютно не озираючись на Варшаву.

Україна потрібна українцям

Хоча ми й говоримо, що східна політика є нашим пріоритетом, проте Польща, на жаль, не є для Східної Європи важливішим партнером за Росію. Не можна очікувати, щоб Київ обирав поміж Росією та Польщею. Розмова, що Україну потрібно підтримувати, тому що без неї Росія не є імперією, а це умова нашої безпеки, свідчить про ставлення до України, як до буферної держави. У ХХ столітті цей аргумент був мудрим відхиленням прихильників польсько-українського примирення від ярлика "українофілів".

Однак сьогодні не потрібно соромитись українофільства, та й Україна потрібна нині, перш за все, самим українцям. Та ми відчуваємо себе компетентними в питаннях внутрішньоукраїнських історичних дискусій та української ідентичності. При цьому поширюючи польський погляд на історію України, ми зосереджуємо увагу на символах, таких, наприклад, як Степан Бандера, ми краще від українців знаємо, чи повинні вони приєднатися до НАТО. Однак ми буваємо глухі, коли лунають українські скарги на візову політику Польщі та змовкаємо, коли справа стосується найістотніших речей, таких як економічна незалежність. А саме в економічній сфері дужчають впливи Москви.

Україна не є важливим економічним партнером для Польщі. Ми не мали шансів врівноважити пострадянські зв’язки Росії й України, але польські політики зробили небагато, щоб полегшити польським бізнесменам вихід на український ринок. Рідкістю в польських медіа є й питання податкових проблем наших підприємців в Україні чи економічних зон, у які інвестували поляки.

Пам’ятаймо про Київ

Польсько-російське зближення відбудеться в ставленні до минулого. Якщо росіяни не зупиняться на півдорозі, то історія вже не розділятиме нас, на відміну від сучасності. Це нормально. Але метою має стати те, що якщо Польща веде перемовини з Росією про купівлю газу, то розмовляє виключно про купівлю газу, а не про купівлю газу й історію. Росіяни люблять поєднувати різні питання під час перемовин, пов’язувати їх. Це також впливало б на наше ставлення до інших країн.

Коли ми дружили з українцями, то не тільки заради самої дружби з українцями, а й супроти Росії. Тепер є нагода зробити так, щоб польсько-українські відносини не мали подвійного дна. Бо можна водночас бути проукраїнськими і шукати порозуміння з росіянами. Саме цього прагнув Єжи Гєдройць. Прагматизм східної політики не мусить означати визнання російської зони впливу, а має перевести польську присутність на Сході зі сфери символізму в економічну. Це гідний виклик ХХІ століття.

Якщо сьогодні прозахідна та випхана в опозицію "помаранчева" частина української еліти боїться, що Польща забуде Київ, то потрібно докладати максимальних зусиль, щоб розвіяти ці застереження. Але й пам’ятати, що це не Дональд Туск, Путін чи Янукович зіпсували польсько-українські відносини, а останні рішення Віктора Ющенка у справі Бандери та реакція частини поляків на неї.

Очевидно, що Польща повинна бути активнішою стосовно України. Навіть якщо з Варшави до Москви буде ближче, то й Київ, після стількох років, повинен бути достатньо близько. Ретельний діалог, ефектом якого може бути зміна ставлення росіян до історії, не загрожує польсько-українському стратегічному партнерству. Хіба що воно не є партнерством і взагалі не стратегічне.

Автор: Анджей Бжезецький [Andrzej Brzeziecki] – головний редактор двомісячника Nowa Europa Wschodnia
Назва оригіналу: Moskwa bliżej. Kijów – blisko
Джерело: Gazeta Wyborcza, 01.06.2010
Зреферував: Володимир Кузьо