Mr. Petro Incognito (Ukraine)
IQ

Mr. Petro Incognito (Ukraine)

Мальдівська помилка українського президента

Василь Расевич, 19 січня1047019

Коли на черговій пресовій зустрічі російський президент Путін з єхидною посмішкою оголосив інформацію про відпочинок глави української держави на Мальдівах, подумалося про чергову дрібну провокацію. Таких провокацій було безліч. І дійсно, чим ще, якщо не олігархом-президентом, можна подражнити зубожілих українців? Подумалося так, бо українці вже мають інформаційну опірність ледь не до всього, що виходить з Москви. Та й завжди була надія на здоровий глузд та рештки совісті в українського президента. Бо ж не буде глава держави, що воює, економіка якої летить у прірву, а національна валюта знецінюється на очах, так нахабно демонструвати багатство і розкіш своїм убогим співгромадянам? А тим більше, якщо він удруге зібрався на вибори, щоб очолити країну. Але логіка, такт і міра – це не про президента Порошенка.

У четвер, 18 січня, програма «Схеми» оприлюднила власне розслідування про таємний відпочинок Петра Порошенка на Мальдівських островах в Індійському океані. Не буду переповідати зміст розслідування, зверну увагу лише на те, чого не мало б бути, якби президентом України була порядна, освічена і сучасна людина. По-перше, президент країни, яка перебуває в такому катастрофічному стані, не мав би в принципі летіти на відпочинок, який обійшовся йому в 500 тис. доларів. Навіть якщо це його особисті заощадження. Навіть якщо він казково багатий і все багатство зароблене легально, без порушення законів. Це не скромно і не зовсім морально.

По-друге, якщо вже так йому припекло поніжитися на острівних пляжах в Індійському океані, він мав взяти офіційну відпустку. На офіційному сайті президента про відпочинок не було ані слова. Прихильники і адепти такої «візантійщини» а-ля Порошенко можуть сказати, що все трималося в таємниці з огляду на безпеку першої особи в державі. Та чи має право перша особа в державі такими «барськими» замашками піддавати небезпеці цілу країну? Яка була необхідність в тому, щоб аж так ризикувати? Задовольнити пиху українського олігарха? Якщо так, то для чого олігархові президентство? Нехай міняє статус і досхочу насолоджується Мальдівами, Карибами, своєю віллою в Іспанії, всім набором життєвих радостей, на які дозволяє фантазія пострадянського олігарха.

По-третє, президент та його супутники (ще семеро осіб) з паспортами не на свої прізвища, орендувавши у приватної турецької фірми літак, не пройшовши українського державного кордону, на сім днів залишили країну. Сім днів Україна жила без керівника держави. Сім днів без головнокомандувача жила країна, що перебуває в стані війни. Не даремно старий гебіст Путін потішався перед камерами своєю поінформованістю про заморський відпочинок Порошенка. Цим самим він ніби демонстрував – у нас все під контролем. І безпека, і життя президента України в наших руках. А тепер скажіть: що про таку країну мають подумати західні держави? Напевно те, що устами одного з депутатів німецького Бундестагу від Християнсько-демократичного Союзу повідомила канцлер Німеччини: «Пане президенте Порошенко, вибирайте – або бізнес, або країна».

По-четверте, історія із заморським відпочинком наочно продемонструвала справжній інтелектуальний і культурний рівень Петра Порошенка. Те, що він обрав для відпочинку Мальдіви, свідчить про брак фантазії. Що рівень уяви про життєві принади у президента не виходить за межі анекдотів про «нових русскіх». Знову ж таки, багаті люди, коли винаймають цілий острів для відпочинку, не мусять видавати своїх справжніх імен та прізвищ. Але ж хочеться лишити по собі якийсь слід! Треба ж якось і перед «пацанами» похвалитися. Тому Петро Олексійович (тут тезка російського царя) нічого кращого не придумав, як зареєструватися під псевдо Mr. Petro Incognito (Ukraine). При цьому президент європейської країни бере з собою на відпочинок тридцять сім з половиною тисяч доларів готівкою. З яких оплачує додаткові витрати на відпочинок. Кишенькові так би мовити. Нехай вибачають «порохоботи», але це стиль не президента, а італійського мафіозі сімдесятих років минулого століття або ж російських кримінальних авторитетів періоду 1990-х років. Це зовсім не заходи безпеки – це, на жаль, стиль життя. І це назавжди.

Символічно, що президент Порошенко обрав собі псевдо Mr. Petro Incognito. Якщо подумати, то він і в Україні далі інкогніто. Дивно, але попри величезну кількість матеріалу, чомусь нікому не дійдуть руки провести розслідування про зв’язок Петра Порошенка з «віденським сидільцем» і свого часу розпорядником грошей Владіміра Путіна в Україні – олігархом Дмитром Фірташем. Розслідування вже хоча б на рівні свідчень Фірташа перед Віденським судом показало б існування змови між Порошенком, Фірташем, Львочкіним, Кличком та іншими напередодні президентських виборів. Принаймні стало б зрозумілим: чому кланово-олігархічна система висунула для свого захисту саме Петра Порошенка?

Українці обрали Поршенка ще в першому турі, бо сподівалися, що нема такої цинічної людини, котра після крові активістів відважилася б реставрувати стару злочинну систему. Сподівалися, що реформи суду, правоохоронної та податкової системи, медичної та соціальної сфери, хоча й затягнуться в часі, але рано чи пізно виведуть Україну на достойний рівень життя. Але сподіватися на те, що президент-олігарх в країні, де панує кланово-олігархічна система, яка його ж і делегувала у найвищу владу, щось змінить і зруйнує порочне коло – марно. Крім того, стиль керівництва президента Порошенка вбиває довіру громадян до влади за означенням. Кожним своїм кроком він ніби демонструє: від вас нічого не залежить, ми тут назавжди, проти системи не попреш. Ніби намагається повсюдно посіяти апатію і безальтернативність чинній системі.

І в цьому є частинка правди – суспільство атомізується. Втративши надію на владу, кожен громадянин обирає свою стратегію виживання. А те громадянське суспільство, яке врятувало незалежність України в буремних подіях останніх років, чахне і тратить на силі.

Коли в суспільстві панує принцип «нема дурних», то в ньому буде процвітати тіньова економіка, бо сплачувати податки – це те ж саме, що назватися «лохом» у бандитській системі. Не функціонуватиме соціальна сфера, бо бюджет не наповнюється, тим більше, що з нього найлегше вкрасти. І недаремно провідні німецькі видання писали про зарплати в «конвертах» на президентському 5 каналі. Про причетність президентського бізнесу (оксюморон!) до військових замовлень, а отже й про корупцію на найвищому рівні. Не даремно все частіше чути про «втому від України» на Заході. А спостерігаючи за всією цією вакханалією, Європейський Союз більше не надає Україні фінансових траншів. Так само Міжнародний валютний фонд зволікає з кредитами. Хоча всім відомо, що без цієї допомоги Україна не виживе.

Не даремно навколо Порошенка не припиняються «офшорні» скандали, історії про сліпі трасти. Він бізнесмен пострадянського зразка: з таємними оборудками, збагаченням за рахунок контролю над державними потоками і обов’язковим «киданням» партнерів. Підозрюю, що він отримує задоволення виключно від зірваного великого кушу, а не того, що в країні знизився рівень безробіття або виріс добробут громадян. Він керує країною ніби власною приватною фірмою, особливо не переймаючись умовами праці робітників та їхнім достатком. Головне – особистий зиск.

Але навіть найпримітивніший глитай не може обмежитися тільки думкою про те, який він багатий. Йому потрібна публіка. Хоча б кілька разів на рік він мусить «дозволити» собі скупатися публічно в золоті. Такі «золоті ванни» часто обертаються великим скандалом. І все тому, що пострадянські нувориші не мають класу. Вони не мають тривалої родинної історії життя в багатстві. Максимум, на що вистачає їхньої фантазії, – це «жити по-багатому».

Ніби на випередження і, очікуючи закиди «порохоботів» про класову заздрість до багатих і їхнього стилю життя, розповім дві історії. Обидві вони про довіру між владою і громадянами. Коли 1998 року страшна фінансова криза мала вдарити по економіці Південної Кореї, уряд країни звернувся до громадян із закликом здати безкоштовно їхнє особисте золото до державної скарбниці. Сотні тисяч корейців вишикувалися до пунктів купівлі золота. За кілька днів назбирали 250 тон дорогоцінного металу. Вони дійсно здавали золоті прикраси державі, маючи виключно обіцянку уряду, що після кризи отримають їхню вартість з відповідними відсотками. Так і сталося. Вона і корейська економіка були врятовані. Ця історія описується в багатьох підручниках з економіки, як підтвердження того, що економічного успіху без довіри до влади не існує.

Другий приклад з Ізраїлю. Євреї зі всього світу вклали в Єврейський національний фонд стільки капіталів, що їх вистачило б, аби викупити для майбутньої держави Ізраїль 17% її території. І коли продовольча й енергетична скрута змусили запровадити карткову систему і навіть ввести посаду міністра нормування, то євреї затягнувши паски і віддавши на будівництво держави 10% своїх депозитів, гідно вивели свою країну до рівня однієї із найрозвинутіших. В цьому контексті дуже влучно процитував Кирило Данильченко ака Ронін у своїй статті «Земля обетованная» колишню киянку Голду Меїр: «Песимізм – це розкіш, яку євреї собі не можуть дозволити». А тепер спробуймо уявити такий само рівень довіри громадян України до влади? І як ви думаєте: чи сприяє історія з відпочинком Mr. Petro Incognito цій довірі?

Складається враження, що президент Порошенко і його команда діють від протилежного. Вони всіма силами намагаються викликати в громадян України не тільки песимізм, але й апатію. Бо з безвольним, інертним суспільством можна робити все, що заманеться. Тільки воно приречене. Його природній стан – стагнація. І допоки країною управляє «містер інкогніто», читай кланово-олігархічна система, жодних шансів на успіх і гідне життя немає.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук