Надійна зброя Путіна
IQ

Надійна зброя Путіна

Головна зброя Путіна проти світу – це його невибагливий народ

Василь Расевич, 10 грудня 2019 2307 0

У чому сила Путіна та його постійних «реінкарнацій» – ось одна з найбільших сучасних головоломок? Здавалося б, усе пропало – з «Великої вісімки» викинули, за стіл в Австралії не пустили, за державний тероризм осудили, правда, поки що морально. А він щоразу вилазить зі своїми листочками і, потупивши заплилі очі, знову намагається диктувати власний злочинний порядок денний. Європейські політики змінюються і міняють позиції. Президент Франції Емманюель Макрон, наприклад, еволюціонує від пафосних заяв про авторитарний кремлівський режим та відсутність в Росії свободи слова і демократії до несміливого поцілунку в тюнінговану щоку володаря Кремля.

Втомлена і постаріла канцлерка Німеччини Ангела Меркель менше усміхається і, напевно, тішиться, що Путін не взяв зі собою на переговори пса. Їй важко, але великий досвід змушує забути і про те, що «він неадекватний», і про те, що патологічний брехун і взагалі не людина слова. Вона чомусь стала скупа навіть на емоційну підтримку України і поводиться так, ніби є арбітром на поєдинку двох рівних боксерів, один з яких сам міняє правила і може, коли схоче, застосувати будь-які недозволені прийоми. Отже, що з ними сталося? І в чому полягає «магія» Путіна?

Абсолютно не матимуть рації ті, хто скаже – вони просто продалися. Або ж стверджуватимуть, що лідери західних демократій дволикі і не дотримуються основоположних морально-етичних принципів. Усе набагато складніше: вони просто змушені лавірувати між загальними принципами і реальними вимогами своїх громадян. І саме тут криється перевага Путіна над усіма західними «колегами». Просто Путіну дістався абсолютно невибагливий народ. Щоправда, він із цим народом ще й неустанно працює. А тепер про все по черзі.

Якщо зануритися в історію, як давню, так і не дуже, то легко побачити, що населення сучасної Росії завжди обходилося задоволенням мінімальних проблем. Я далекий від надмірних узагальнень аж до визначення національного характеру, але спільні поведінкові риси присутні. Погляньмо тільки на невибагливість сільського побуту, або люмпенізований характер колись великих індустріальних метрополій Росії. Відсутність каналізації та газових мереж в країні-монополісті з продажу газу – це вагомий маркер. Але що ж таке особливе втішає душу пересічного росіянина, який не має доступу до елементарних благ? Правильно, відчуття величі держави і переконання, що її всі бояться.

Здавалося б, чим тут гордитися? Коли «національноє достояніє» шляхом махінацій купки людей розбазарюється наліво і направо через газогони діючі і майбутні. Наприклад, газопровід до Китаю називається «Сила Сибіру». Але яким боком він приперся до покращення добробуту в тому ж Сибіру? Тим, що через нього потече газ в Китай за смішною ціною? А що матимуть з нього сибіряки? Або постійні багатомільярдні списання боргів для «друзів» Росії. Постачати зброю і пробачати за неї борги, так в чому сенс такої торгівлі? Певно, що економічного зиску нема жодного. Але хосен все ж таки є. Росія за радянською звичкою намагається експортувати різного роду революції та викликати щораз нові гарячі і «заморожені» точки нестабільності.

Якщо в радянський час така тактика ще мала якийсь сенс, бо ж були ідейні комуністи, що вважали свій лад найбільш прогресивним, то тепер спроби експортувати «російську модель» видаються нерозсудливими. Річ у тому, що ця особлива модель є не тільки архаїчною, вона неприйнятна з погляду здорового глузду. Абсолютно відстала технологічно країна, з відсутністю сучасного виробництва, до всього дико корумпована, яка має хіба багаті природні ресурси, які розпродує через вузьке коло наближених до Путіна осіб. З відповідним осіданням надприбутків у кишенях кола обраних. Значну частину того, що залишається, видає на різноманітних «євроскептиків» та інші дестабілізаційні проекти в Європейському Союзі та сусідніх країнах.

Марні протести російської опозиції не тільки жорстоко придушуються, але й не знаходять підтримки в росіян, оскільки ті поділяють думку, що опозиціонери – це найманці кровожерливого Заходу, який хоче знищити російський рай і захопити прекрасну Росію. Ні про соціальні гарантії, ні про достойні пенсії, ні про гідні умови праці або притомні тарифи росіяни зазвичай не говорять. Їх чомусь більше цікавить, що «там у хах-в» або те, коли вже завалиться Америка. Здається, їх навіть не цікавить те, у якому лайні вони живуть. Для них важливіше, щоб ніхто інший не жив краще. Тому головним експортним продуктом Росії стає не нафта або газ, а постачання неспокою, дестабілізації та взаємної ненависті.

Ще раз наголошу, що вся блюзнірська й агресивна політика Путіна є можливою тільки завдяки неймовірній підтримці такої поведінкової моделі російським народом. Путін може не боятися до пори до часу внутрішнього повстання, поки забезпечуватиме мінімум-мініморум невибагливим росіянам. І водночас закачувати їм в голову великоросійську пропаганду та переконання, що «народ-богоносець» має цивілізаційну місію світового масштабу. Саме тому Путін спокійно їде на міжнародні зустрічі і в’є канати з європейських політиків, які такого «тилу» не мають.

От як добре стартував молодий Макрон! А прийшли з протестами «жовті жилети», погромили середмістя Парижа та інших міст, і він вже змушений змінити риторику на те, що треба з Росією домовлятися і торгувати, щоб перебої в торгівлі не позначилися на рівні життя французів. Принципова пані Меркель змушена була поступитися певною мірою фінансовому та індустріальному лобі Німеччини в плані побудови «Північного потоку – 2». А також змушена була зважати на неймовірний ріст популярності право-популістської партії «Альтернатива для Німеччини». Як прихильниця ліберальних цінностей, вона не могла зупинити справжньої навали біженців, які невідомо як мільйонами опинялися в Західній Європі і прямували просто до Німеччини.

Водночас російська пропаганда різними мовами обробляє і німців, і французів, як добре би ті жили, якби ЄС зняв санкції з Росії. І тут знову виникає замкнуте коло. Тільки надзвичайно жорсткі санкції проти Росії можуть спричинитися до різкого падіння рівня життя росіян, щоб ті збунтувалися і в Путіна зник надійний тил. Але жорсткі санкції проти Росії – це і неодмінний вихід зі звичної зони комфорту європейських бюргерів. І саме вони з усіх сил протестуватимуть проти своїх національних урядів, змушуючи їх до співпраці з володарем Кремля. Розірвати це порочне коло буде нелегко, але можливо. І це стане тільки тоді можливим, коли європейські лідери ухвалюватимуть консолідовані рішення, а не влаштовуватимуть скриті перегони, хто першим добіжить торгувати з Путіним. Без чіткої консолідованої позиції він розведе їх як сліпих кошенят і по черзі розвалить ЄС. Благо він має за плечима унікальний народ – невибагливий, терплячий та об’єднаний у своїй злості проти тих, у кого краще.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук