«Надто багато ідеології вмішується в театр»

Режисер Олексій Кравчук про роботу над виставою «Фредерік, або Бульвар Злочинів»

КультураТетяна Козирєва, 15 грудня 20198430
«Надто багато ідеології вмішується в театр»
Директор театру «І люди, і ляльки» ,Олексій Кравчук ставить на заньківчанській сцені «Фредерік, або Бульвар Злочинів» Еріка-Емамнуеля Шмітта

Директор Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», актор і режисер Олексій Кравчук ставить на заньківчанській сцені п’єсу «Фредерік, або Бульвар Злочинів» сучасного французького драматурга, письменника та філософа Еріка-Емманюеля Шмітта. Постановку він присвячує батькові, актору і режисеру, народному артистові України Анатолію Кравчуку, котрий працював у театрах ПрикВО та імені Марії Заньковецької, також – всім своїм колегам-акторам, бо, каже, «актори – це посередники між людьми та богами, й отакий погляд на професію я хочу показати у виставі». Прем’єру глядач побачить вже невдовзі – у переддень Нового року, 28 та 29 грудня.

Шмітт є одним із найпопулярніших сучасних драматургів світу. Його п’єси є в репертуарі театрів понад 30 країн. Україна – не виняток.

Вистава «Фредерік, або Бульвар Злочинів» розповість про нерозривний зв'язок театру та життя як двох полюсів одного цілого. Але передусім це буде вистава про театр, про інтриги між акторами, жадібного директора, про щастя й прокляття акторської професії, про кохання.

Знаменитий французький актор, зірка, легенда, реальний персонаж, Фредерік Леметр (1800 – 1876) присвятив все своє життя служінню Мельпомені, знехтувавши навіть особистим щастям. Улюбленець публіки, він помирає на підмостках, самотній і вбогий. Сенс його існування – сцена. Останні передсмертні слова героя: «Мені тут добре. Хочу залишитися тут».

Фредерік Леметр (фото Le Monde)

Вперше публіка побачила п’єсу 1998 року у Theatre Marigny в Парижі з Жаном-Полем Бельмондо у головній ролі. «Саме Бельмондо присвячується цей наш спільний сон про Фредеріка Леметра, якого він мріяв зіграти, а я – виразити у слові, позаяк звучання цього імені для всіх нас, людей театру, уособлює любов до нашої професії», – писав Шмітт.

Про особливості постановки, «бригадний підряд» у заньківчанському варіанті, інші постановки Олексієм Кравчуком п’єс Шмітта і не тільки – далі у розмові. Але спочатку – про наболіле!

А чи не прив’язуєте ви цю постановку до контрактної системи, з якою не погоджується більшість українських акторів, незалежно від того, в якому театрі працюють?

Ні! Тому що, на мою думку, стосовно контрактної системи розмови мають бути не в стінах театру, а в стінах Верховної Ради, в стінах Кабінету міністрів. Дуже багато спірних питань щодо контрактної системи, тому потрібно зібрати всі «за» і «проти» і тільки тоді вирішувати їх. В тиші кабінету. А не на вулицях.

Драматург присвятив п’єсу Бельмондо. А ви кому присвячуєте постановку?

Батькові – Анатолію Кравчуку, який все своє життя віддав театрові. І в особі батька – всім акторам, котрі все своє життя присвятили служінню сцені. Це стосується абсолютно всіх акторів – і тих, що відійшли в найкращі світи, і тих, які зараз працюють у театрі, і які це прийдуть у театр. Тобто мій батько у цій ситуації – образ, а присвята постановки – всім акторам.

Говорять про нашого Януша Юхницького як про львівського Бельмондо. Чи він у вас у виставі гратиме?

Безумовно. Януш прекрасно працює у виставі – репетирує роль Ареля, директора театру. Загалом на сцені – вісімнадцять акторів. Роблю постановку на два склади.

Жан-Поль Бельмондо у виставі «Фредерік, або Бульвар Злочинів» (фото Theatre Marigny)

Як актори сприйняли матеріал? Як вам працюється?

Добре. Мені здається, що колектив, попри всі теперішні перипетії у театрі, чесно ставиться до роботи. І мені дуже приємно, що працюють актори дуже добре, підтримують одне одного. Чесно працюють! У головній ролі провідного актора Фредеріка – Андрій Козак, який перейшов до театру Заньковецької з театру Курбаса, і Юрій Хвостенко. Я дуже втішений тим, що всі працюємо з бажанням зробити добру виставу – всі є співтворцями дійства, яке називаємо виставою. Мені дуже важливо, що процес відбувається саме так.

Так мені і крутиться на язику, що ця вистава – сімейний підряд, бо художник – ваша донька Ася Кравчук.

Так, і мене за це навіть трошки сварили! Але я довго спостерігав за творчістю Асі. І залучив її до роботи не тому, що вона – моя донька. Ася – молода художниця і сценографиня, яка зробила вже кілька вистав. У тому числі – виставу «Мій Роден» у Театрі Заньковецької (прем’єра відбулася на камерній сцені 17 листопада 2017 року. – Т.К.). Також вона робила постановки і в Першому театрі, і в інших. Мені здається, що ідея сценографії, яку запропонувала Ася, дуже цікава.

Хто працює над музичним супроводом?

Над музичним оформленням працюють керівник оркестру театру Заньковецької Богдан Мочурад та актриса театру Лесі Українки Зоряна Дибовська. До речі, Зоряна, разом із заслуженою артисткою Лесею Бонковською, співатиме. Також ми запрошуємо двох прекрасних львівських гітаристів, які гратимуть у виставі разом із музикантами оркестру театру Заньковецької.

Тобто вистава перебігатиме за живого музичного супроводу?

Так. І це має бути пристрасна музика, бо йдеться про життя актора, яке минає дуже швидко, згоряє. Це і розповідь про кохання, котре втрачається… Тобто матеріал потребує хорошої музичної основи.

А яка музика все ж лунатиме?

Та, що її виконує ізраїльська співачка Ясмін Леві. Відома виконанням власних композицій з використанням елементів фламенко в акустичному супроводі народних і сучасних інструментів. От зараз цю емоційну музику ми й розробляємо.

Наскільки популярною є саме ця п’єса Шмітта? І де, якщо знаєте, її ставили в Україні?

У Театрі Франка в Києві (режисер – Юрій Ковеченко). Також – в Донецьку, там були два режисери (у Донецькому українському музично-драматичному театрі, Олексій Кравчук і Євген Курман, 2012 рік. – Т.К.). У Харківському театрі ім. Пушкіна теж була ця постановка, я її робив (2013 рік – Т.К.). Тобто це вже третя моя постановка «Фредеріка», але жодних повторів і переносів не буде. Ця п’єса дуже добре лягає на колектив Театру Заньковецької. І, відповідно, я шукаю ті історії, ті мотивації, які є дуже важливими для заньківчан. Зрештою, ми разом шукаємо, щоби воно зазвучало.

Хто б що не говорив, але кожна постановка (і в театрі, і в кіно) повинна мати певне підґрунтя. То чому, Олексію, саме Театр Заньковецької, чому саме Шмітт і саме зараз?

Цей матеріал, на мій погляд, не є ідеологічним. Бо надто багато в театр вмішується ідеології. Неважливо, про яку ідеологію йдеться – чи про ідеологію радянську чи вже нашу, сучасну. Ця вистава – про живу людину, кохання, зради, падіння, злети, відвертості. І мені дуже хочеться, щоби ця вистава вийшла людяною – про все, що з нами відбувається у житті.

На якому етапі зараз роботи?

Ми вийшли з репетиційної зали на сцену. Шукаємося в просторі – на великій сцені. І намагаємося знайти кожному образу, кожній сцені точне звучання.

Хто робить костюми?

Наталя Тарасенко. І маю сказати, що я дуже задоволений роботою народного артиста Богдана Козака, який грає роль батька головної героїні Береніки – барона де Ремюза. Дуже добре працює Любов Боровська (мадам Жорж, провідна артистка, колишнє кохання, тепер – хороша подруга Фредеріка). Дуже добре працюють Наталя Боймук (Береніка). Добре працюють Юрій Брилинський та Борис Мірус (Антуан, помічник режисера). Всі добре працюють. Всі молодці!

Чи не робитимете у виставі суто українських акцентів? Бо дія ж відбувається у Франції.

Ми трошки зсуваємо час – переносимо події у ХХ століття. Воно все одно дуже впізнаване! Наприклад, тексти про революцію дуже нагадують ту ситуацію, яка зараз відбувається у нас.

Олексію, вчетверте звертаєтеся до творчості Шмітта. Бо, крім «Фредеріка», ставили й п’єсу за романом «Оскар і рожева пані». То все ж, чим привбалює цей автор?

По-перше, він дуже добре складає самі драматургічні історії. По-друге, він, безумовно, – мудра людина. І це не просто філософська мудрість. Вона дуже тепла, сповнена любові. Він як автор любить всіх своїх персонажів. І це дуже приваблює, а особливо в цей наш тяжкий час, коли ми дуже багато розділяєм, коли маємо багато ворогів. Він пише повну картину світу і світла. А це цікаво завжди.

Тобто можна сказати, що ви ретранслюєте ідеї Шмітта, бо вони вам близькі.

Саме так.

Ерік-Емамнуел Шмітт (фото АР)

Тепер поставлю два запитання, котрі безпосередньо не стосуються цієї прем’єрної постановки. Кожен постановник по-своєму інтерпретує роман, повість чи п’єсу. Трапляється, змінює фінал. То як чинити глядачеві в тій ситуації? Читати авторський текст і вже потім іти переглядати виставу? Чи все ж таки не треба цього робити?

На мою думку (говорю про театральну постановку), кожна вистава – це самостійний художній твір. І дуже важливо подивитися і сприйняти цей самостійний художній твір таким, як його побачив режисер. Не порівнюючи з текстовим матеріалом. А потім, якщо є бажання, можна перечитати текст. Бо п’єса пишеться про одне, а коли її читає режисер, то може побачити в ній те, чого не побачив сам автор. От, припустимо, є безліч постановок «Гамлета», і всі вони – про різне.

Люди середнього і старшого покоління добре пам’ятають суфлерські будки на сцені. Вже давно їх нема. Але точно знаю, що часто тексти, м’яко кажучи, перебріхуються. Це ж неподобство! Для чого ж тоді сценарист мордується роками, щоби добрати саме ці слова, якщо воно на сцені йде у вільному викладі, в інтерпретації актора?

Якщо актор – майстер у професії, він дуже точно працює з текстом. І навіть ідеться не тільки про те, що він знає його напам'ять – ідеться про те, що він відчуває його зміст, відчуває зміст, вкладений режисером, і транслює це через себе. Дуже круто, коли це відбувається професійно – коли тебе це чіпляє. Звісно, що розмови від себе, вільного інтерпретування у виставі бути не може, бо це є порушенням внутрішньої етичної культури акторської. Тому, повторюю, професійний актор робить все точно.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук