«Нам важливо зробити внесок в створення позитивного іміджу Львова»
Суспільство

«Нам важливо зробити внесок в створення позитивного іміджу Львова»

Як переселенки стали львівськими майстринями

Вероніка Миронова, 26 серпня 2016 1016 0
фото ZAXID.NET
Львівська майстерня хенд-мейду об'єднала львів'янок і переселенок

У Львові є дивовижна творча майстерня «Рукомисли». Головними напрямками їхньої діяльності є виготовлення виробів та прикрас з валяної вовни, розпис у техніці «батік» і вироби садово-паркової пластики. Ніби нічого особливого, як для регіону, відомого творчими особистостями та майстрами. Але є важливе уточнення: половина з колективу цієї майстерні переселенці зі сходу України.

Попри те, що від початку це соціальне підприємство мало на меті допомагати людям, які опинилися у складних життєвих обставинах, зараз ці люди самі допомагають іншим. ZAXID.NET поспілкувався з жінками, які працюють у творчій майстерні і дізнався про їхні історії життя в новому місті, що стало майже рідним.

***

Про те, як все починалося і що вийшло з цього починання, розповідає Любов Максимович, голова громадської організації «Центр «Жіночі перспективи»:

У 2014 році ми зіштовхнулись з тим, що певна кількість переселенців у Львові мають труднощі з працевлаштуванням і з самореалізацією. Про це нам розповіли у Львівському центрі зайнятості, з яким наша громадська організація давно співпрацює. Вони попросили допомогти, бо не мали відповідних ресурсів для вирішення цих питань.

На той час ми мали ідею створити соціальне підприємство за аналогією, як це відбувається у світі. Я мала розуміння, як це роблять в США, як це працює в Канаді, але в Україні ми мали трохи інші реалії.

Згодом вималювалося два напрямки діяльності, з яких варто починати  це вироби садово-паркової пластики (скульптурні вироби з цільних шматків дерева) і прикраси у техніках валяння і батиків. Написали бізнес-план, подалися на грант, і виграли конкурс від ОБСЄ. Так була створена ця фірма: закупили обладнання, знайшли приміщення, матеріали і почали свою справу.

В майстерні роблять такі вироби з дерева

Майстерня не має на меті підтримку виключно внутрішньо-переміщених осіб. Скоріше ми націлені на те, щоб створити нормальні умови для людей, яким це цікаво. Просто так сталося, що одна з перших хвиль переселенців, які приїхали до Львова, потрапили до нас і вже в нас залишилися.

Наталя Мягкова працює в майстерні «Рукомисли» вже рік. Її історія пояснює, що спонукає жінок займатись рукоділлям і лишатись у майстерні:

У 2014 році ми родиною переїхали з Донецька. Мій чоловік історик. Він чудово розумів, що треба їхати, казав про це ще у квітні, але я постійно його вмовляла почекати, думала, що це все швидко закінчиться. Але 31 травня було прийняте остаточне рішення, і ми приїхали до Львова.

Спочатку, як і більшість інших, думали, що це на місяць-два. Але те, як розвивалися події на Сході, показало: ми тут надовго, треба облаштовуватися. Знайшли квартиру, чоловік влаштувався на роботу, діти пішли до школи. Протягом року я працювала як фрілансер. Але з часом зрозуміла, що мені не вистачає якоїсь соціальної реалізації: коли ти постійно сидиш перед комп’ютером, і відволікаєшся тільки на дітей, то іноді відчуваєш себе недобре. Хотілось просто вийти в люди.

А потім я раптово почула про проект «Рукомисли». Вони проводили безкоштовні майстер-класи з валяння. Я в житті ніколи не знала, що таке то валяння і як воно робиться, навіть голки в руках не тримала. Але вирішила, що хочу дізнатися. І прийшла в майстерню.

У колективі майстерні є як львів'янки, так і переселенки

На тому майстер-класі зібрався дуже цікавий колектив: половина львів’яни, половина переселенці. Всі з різними вміннями, навичками, з різними характерами. Але мені все це дуже сподобалося. По-перше, працювати з вовною величезне естетичне задоволення. Вона різнокольорова, м’якенька, пухка її неймовірно приємно тримати і споглядати. Плюс, є купа різних технік і ти можеш обрати, як саме ти хочеш зробити шалик чи брошку. Це дійсно чарівний процес.

По-друге, це люди. У нас дуже класна арт-керівничка Наталя Лейкіна, адміністраторка Наталя щира, активна та співпереживає за цей проект. Всі дівчата, які тут є просто чарівні. А по-третє, ми почали відразу продавати те, що робили. А коли річ, яку ти зробив власноруч, продається, то відчуття просто неймовірні і справа геть не в грошах. Вона знайшла свого власника, і ти розумієш, що це працює.

Звичайно, ринок рукоділля доволі специфічний. Навіть якщо ти найкраща майстриня і зробила щось неймовірне, то воно не продається відразу річ має дочекатися саме свого покупця. Ці речі не дешеві, бо матеріали дорогі, і обладнання, і час теж. В нашому випадку потрібно було вкласти чимало сил і часу в навчання. Але в результаті ти отримуєш чудове відчуття: коли ти вкладаєш в роботу душу, то даруєш добро, позитивну енергетику і просто гарний настрій тому, хто цю річ придбає. Взагалі, передача через виріб власних почуттів це своєрідний спосіб спілкування зі світом. В цьому і є цінність хенд-мейду.

Майстрині роблять прикраси та іграшки

Для жодної людини з нашого колективу це не є основним заробітком всі мають основну роботу. Але це місце, куди ми можемо прийти, зробити щось, поспілкуватися, придумати нові ідеї і реалізувати себе у творчості. Ми переконані, що в перспективі це переросте в прибутковий бізнес, і стане нашою основною роботою.

Для переселенців важливо, що це непоганий спосіб соціалізації. Ти приходиш до людей, які тебе розуміють і підтримують, спілкуєшся, обмінюєшся думками і відчуваєш свою приналежність до певної соціальної групи. Це справді допомагає тим, хто після переїзду не можуть знайти себе на новому місці. А ми, хто пройшов цей шлях, готові допомогти тим, хто хоче приєднатися до нашої команди.

Ми часто беремо участь у різних ярмарках, у місті і поза його межами. Наприклад, нещодавно їздили на фестиваль середньовічної культури в Тустані – наші вироби мали попит, людям було цікаво.

Наталя вже рік співпрацює з майстернею «Рукомисли» і навчилась робити справжні витвори мистецтва

Нещодавно наші вироби купувала жінка з Австралії, і вони поїхали туди представляти Львів. Ще в нас є Тетяна, яка розписує хустки, шалики панорамами Львова. Декілька місяців тому її роботи поїхали на міжнародну конференцію до Ніцци. Це виглядало дійсно вражаюче. Ці шалики як сувеніри залишилися в інших країнах. Ми зацікавлені в тому, щоб наше місто сприймали не тільки як туристичний центр, а ще й як місто майстрів, і робимо свій маленький внесок у цю справу.

Історія іншої переселенки з Донецька Світлани є іншою для неї ця майстерня була певним способом соціалізації на новому місці. Проте зараз вона є однією з найактивніших учасниць проекту:

У Львів переїхали, бо для нас було важливо дати доньці можливість продовжити навчання. В Донецьку вона вчилась в художньому училищі, і тут вступила на навчання за суміжною спеціальністю.

Світлана бере активну участь у всіх заходах

За освітою я лікар ветеринарної медицини. В Донецьку пропрацювала за фахом 13 років, але пішла з цієї сфери ще до початку війни. Коли переїхали до Львова, я прийшла до центру зайнятості, показала свої дипломи і мені відповіли, що «таких спеціалістів нам не треба», «таких вакансій немає», і «ми нічим не можемо вам допомогти».

Але тут мені допомогла донька. Її викладачка зателефонувала мені і сказала, що до їх навчального закладу прийдуть представниці фонду, який займається допомогою переселенцям. Я не хотіла йти і відправила чоловіка. Він повернувся і розповів, що мене записали на курси це були представниці «Жіночих перспектив», які саме шукали людей, яким було б цікаво взяти участь в їхніх заходах.

Це були тренінги з особистої реалізації жінки, з фінансової незалежності тощо. Мені це зацікавило, я ще кілька разів з ними перетиналася, і згодом потрапила на курси з рукоділля. Вже після цього залишилася тут надовго.

У майстерні працюють жінки з різних міст і з різними долями. Львів’янка пані Галина дуже вдячна дівчатам за те, яку атмосферу вони змогли створити у майстерні.

Я прийшла до «Рукомислів», коли дівчата вже тут працювали. Спочатку взагалі не знала, що буду робити. Просто прийшла, сіла в куточку і думаю буду сидіти, поки не виганяють. А потім залишилася. Рідко таке буває в колективі, а особливо в жіночому, коли всередині немає конфліктів. Коли всі підтримують і розуміють одна одну. Звичайно, в нас бувають творчі суперечки, але без цього ми б гірше працювали.

Творчий керівник проекту пані Наталя каже, що дівчата-переселенки роблять великий вклад в розвиток спільної справи

Варто зауважити, що за весь цей час я жодного разу не відчула, що дівчата переселенки. Ми спілкуємося однією мовою, чудово розуміємося. Головне, що вони дуже хороші люди, а не те, звідки вони приїхали.

На думку менеджерки цього проекту, Наталі, така співпраця є корисною як самим переселенцям, так і місцевій громаді:

Наші дівчата, які є переселенками, дуже люблять Львів. Це проявляється навіть в дрібницях. Вони постійно кажуть: «наша майстерня», «наша школа», «наше місто», «наш дитячий оркестр» тощо. Тобто все, що стосується Львова, для них вже рідне, вони не відокремлюють себе від цього. Вони сприйняли це місто як своє. І вони багато віддають йому.

До того ж вони, попри обставини, дають приклад того, як бути патріотом і своєї країни, і свого міста, в якому вони живуть. І тут є певна заслуга цього соціального підприємства. Вони приходили до нас в різному стані. Хтось навіть не хотів зайвий раз фотографуватися разом з іншими, бо були дуже замкнуті. А зараз через цю соціальну діяльність вони розкрилися. Вони хочуть робити свій внесок в місцеву громаду, хочуть розвивати місто, яке стало для них новим домом. І вони знаходять тут нові можливості, даруючи тим самим можливості всім іншим.

фото: Вероніка Миронова

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук