Націоналізм на узбіччі
IQ

Націоналізм на узбіччі

Майдан розширив аудиторію національно орієнтованих рухів, але націоналізм натомість втратив ексклюзивність

Петро Сіверський, 3 липня 2014 3141 29

Аналізуючи сучасні дискусії про український націоналістичний рух, мимоволі згадуєш кота Шредінгера. З точки зору правих оптимістів і кремлівських пропагандистів, пацієнт суттєво прибавив у вазі, наростив м’язи і насолоджується життям. З іншого боку, є не менш вагомі підстави вважати, що пацієнт швидше мертвий, ніж живий.

Найчастіше оптимісти посилаються на те, що завдяки Януковичу і Путіну націоналізм нарешті вийшов з печери і став мейнстрімом. «Слава Україні!» – вже не кричалка футбольних хуліганів і політичних маргіналів, на яких тицяють пальцями на вулиці. Русофобія – не ознака політичних сектантів, а нормальна реакція здорового організму на будь-який випуск новин. Поплічники окупанта та зрадники карикатурно одіозні, ніби зійшли зі сторінок «Московства» Штепи, і абсолютно реальні. Тепер все всерйоз: раніше втіленням українофобії були балакуни Табачник і Колєснічєнко, а тепер – терористи, які щодня вбивають і катують українців. «Русскій мір» нині уособлює не Пушкін і навіть не Пугачьова, а напівтверезий люмпен, який топче український прапор. Коротше кажучи, ворог такий, що на його фоні навіть відморожені скінхеди видаються симпатичними хлопцями. Тим більше, що тепер вони воюють за Україну не з «хачами» і «антіфа» у спальних районах, а з російськими диверсантами на справжнісінькому фронті.

Крізь призму кремлівських ЗМІ, український націоналізм виглядає ще більш успішним. Це він здійснив збройний державний переворот, скинув Януковича і тепер диктує умови м’якотілим парламентським бонзам. З точки зору Кремля, Національна гвардія – це просто філія «Правого сектора». Сп’янілі від безкарності бойовики Яроша проводять каральні рейди на Схід і навіть засилають диверсантів у саму Росію. Ще в березні ФСБ заявило про знешкодження групи українських націоналістів, які планували теракти навіть у Калимикії і Татарстані. Тож не дарма про «Правий сектор» у російських ЗМІ згадують частіше, ніж про «Єдіную Росію». І йдеться вже не про конкретні організації – вся Україна раптом стала «бєндеровской». Ледве Крим встигли врятувати – винесли, як дитину з палаючого будинку. Жахіття, та й годі...

Однак насправді все не так фантастично. Аби не бути голослівними, почнемо з цифр. На президентських виборах у травні кандидати-націоналісти Тягнибок і Ярош набрали аж 2% голосів на двох. Якби у травні відбулися ще й парламентські вибори, за «Свободу» би проголосувало менше 4% українців, а за «Правий сектор» – лише 1%. Буквально це означає ось що: якщо найближчим часом не трапиться дива, то Рада наступного скликання збереться вже без націоналістів. На тріумфальну ходу ультраправих це не дуже схоже. Можливо, мандати їм зовсім не потрібні і на уряд вони впливають просто з вулиці?

Напевно, про такий поворот подій нова влада подумала чи не раніше, ніж про затримання Януковича. Зрештою, це ж не він привселюдно матюкав лідерів опозиції на Майдані, не він штурхав, сліпив очі лазером і освистував під час виступів. А тому новий уряд поставив націоналізм на місце так жорстко, як цього не робив навіть Віктор Федорович. Ліквідувавши Сашка Білого, правих спровокували зробити дурницю, і вони її зробили. Пам’ятаєте, як Ярош публічно кинув виклик міністру внутрішніх справ, а «Правий сектор» зажадав його звільнення? Кращої нагоди показати, хто в домі господар, годі було шукати. І влада показала: Аваков залишився на своєму місці, а «могутній» ПС спіймав облизня.

На вулицях правих також почали ганяти. Коли у березні члени «Патріоту України» влаштували у Харкові перестрілку з «колорадами», міліція відреагувала миттєво, затримавши три десятки «патріотівців». Місяць по тому міліція перехопила велику групу правих активістів, що прямували до Харкова. Затриманих віддухопелили і завернули назад до Києва. Жорстоко, образливо і навряд чи справедливо. З-під впливу правих вивели навіть Самооброну Майдану – у конфліктах між ПС та урядом вона виступає на боці останнього. Фактично, правим активістам залишили єдину можливість для самореалізації – вливатися до структур МВС (Національної гвардії або добровольчих батальйонів) і відправлятися воювати на Схід. Приміром, в «Азові» служать кількадесят націоналістів та ультрасів, але вони підпорядковуються керівництву МВС. Згадуючи долю батальйону «Донбас», не схоже, щоби з правими там аж надто панькалися.

Реальних доказів того, що ПС веде власну боротьбу з донбаськими путінцями, також нема. Накручені російською пропагандою, місцеві чекають на зарізяк Яроша з кінця минулого року. Але «Правого сектора» там ніяк не видно. Заяву Яроша, що вирватися з оточення під Карлівкою «Донбасу» допоміг ПС, в керівництві батальйону спростували. Раніше Ярош розповідав, що ПС брав безпосередню участь у формуванні «Донбасу», але і цього в РНБО не підтвердили. Обіцянка Яроша забезпечити охорону дільниць у Донбасі під час президентських виборів також виявилася порожньою декларацією. Вибори в регіоні не відбулися. І це при тому, що за, словами Яроша, ПС налічує 10 тисяч бійців по всій країні, включно з Кримом! Для порівняння, стільки ж американських солдат залишиться в Афганістані для боротьби з «Аль-Каїдою».

У парламентського націоналізму справи ще гірші. Авторитет «Свободи» сильно постраждав ще під час Майдану: Тягнибока освистували, а Михальчишина гнали зі сцени. Власне кажучи, падіння рейтингу було невідворотне. «Свобода» увійшла у велику політику, експлуатуючи образ політичних солдатів, таких собі мачо від політики. Але, попри героїзм окремих партійців і низового активу, завищених очікувань «Свобода» не виправдала. Замість брати ініціативу в свої руки, Тягнибок пропонував шукати план у «Кобзарі», Михальчишин бандерівську армію не привів, а Головко та Сиротюк на слов’янському блокпосту виглядали блідою пародією на Ляшка. До речі, успіх останнього зумовлений, зокрема, і розчаруванням у «Свободі», на електоральному полі якої «пасеться» скандальний політик.

Отже, на сьогодні парламентський націоналізм втрачає вагу і навіть ризикує випасти з великої політики взагалі. Розбурханий революцією вуличний націоналізм загнано в урядові військові формування і геройствувати він може лише в межах того, що йому дозволяється. І навряд чи в майбутньому ультраправих чекає великий підйом – кон’юнктура складається несприятлива. Здається, останнє твердження суперечить здоровому глузду: невже над мільйонним Майданом не лунало «Слава Україні!» і не майоріли червоно-чорні прапори? Невже російська агресія не спровокувала підйом патріотизму на Сході та Півдні країни? І знову-таки, варто зважати на нюанси.

Майдан, безперечно, значно розширив аудиторію національно орієнтованих рухів. Але водночас націоналізм втратив ексклюзивність. Колись слоган «Слава Україні!» був візитівкою бандерівців, а тепер його виголошують всі, крім одіозних українофобів. Майдан показав, що націоналісти вміють не лише ходити маршами, але і по-справжньому воювати за свою країну. Однак на тому ж таки Майдані ми побачили, що за Україну можуть воювати і ті, кого бандерівцями не назвеш. Російські ЗМІ твердять, що добровольчі батальйони і Нацгвардія складаються виключно з націоналістів. Але ми знаємо, що це, м’яко кажучи, перебільшення. Націоналісти запевняли, що «Бандера прийде – порядок наведе». Але Дніпропетровщину зробив східним форпостом українства практикуючий єврей Коломойський. «Рука не здригнулася». Самі дніпропетровці також ніякі не бандерівці. На виборах там зазвичай перемагав Янукович і Партія регіонів, а цього року – Порошенко і Тимошенко, а не Ярош чи Тягнибок, які набрали мізерні 2% голосів.

Але головне інше. З падінням режиму Януковича український націоналізм втратив спаринг-партнера. Звичайно, Турчинов, Яценюк, Порошенко та інші нацдеми-при-владі не відповідають націоналістичному ідеалу провідника. Зараз їх ще так-сяк можна критикувати за нерішучість і непослідовність, але перейти в опозицію до нової влади значить стати пліч-о-пліч з регіоналами і комуністами. Це справжнє політичне самогубство. А що далі? Критикувати владу за євролібералізм? «Правому сектору» і «Свободі» тема правого євроскептицизму близька і зрозуміла. Але в суспільстві цільова аудиторія таких політичних рухів вкрай нечисленна, хіба що за винятком «ватніків», але вони однаково ненавидять і Захід, і «фашизм».

Отже, за часів Януковича український націоналізм виглядав нарваним бандерівським Давидом, який відчайдушно змагався з українофобом-Голіафом. Це було ефектно і подобалося електорату, бо Голіаф був страшний і всіх надзвичайно дістав. Але спільними силами монстра таки перемогли, причому роль Давида у цьому була не така вже велика. Титул героя-рятівника відчайдухові не дістався, а що йому робити далі – одному Богові відомо. Давид, звісно, ще деякий час буде вимагати, аби монстра добили і порох розвіяли по вітру – справа важлива, але для політичного майбутнього цього замало. До того ж, вчорашні ситуативні соратники зробили йому пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Але прийняти її – значить втратити суб’єктність і вписатися в Систему, причому на чужих  умовах. Тож нашого бандерівського Давида чекають непрості часи. І хтозна, коли йому вдасться знайти своє місце у новій комбінації української політики.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 29

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Yaroslav Ruban 13 липня 2014, 13:12

    Потрібна ідеологія ,а не бізнес проекти для лобіюванняі інтересів багатих підпиємців, не потрібно радикалізма , а потрібен патріотизм.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 14 липня 2014, 20:04

    Brawo! Właśnie patriotyzm, nie nacjonalizm. A wtedy ukraińskim patriotą moze stać się każdy obywatel i Ukraina zwycięży.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Гість 11 липня 2014, 22:44

    Prawda oczy kole ? Możecie usuwać komentarze ile wlezie, prawda i tak zwycięży. Jak mogą głaskać po głowkach swoje wnuczęta ci "bohaterowie" z UPA(b), którzy 11 lipca 1943 wymordowali modlących się w kościołach na Wołyniu wieśniaków w 99 wioskach i o mur rostrzaskiwali główki polskich dzieci. My, jako chrześcianie, wybaczyli. Ale czy nie będzie strasznie stanąć wam przed Bogiem bez żalu i skruchy ? To już sprawa waszego sumienia.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Yurko Notoco 6 липня 2014, 16:53

    От зробив би хтось тут огляд Націоналістичного руху в ЄС,то і б прийшлось всяким-таким критикам "Свободи" сідати на-ноцник!
    А так шо,жуємо совіцьку пропаганду,як корова сіно,чи то як пан Василько фиш!
    Не гнівайтесь Васильку,але так є! :))

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук