«Найперше ми відбудуємо міста»

Росія у ніч проти 24 лютого почала широкомасштабне вторгнення з цинічного обстрілу військових та цивільних об'єктів. Багато міст у різних куточках України опинилися під вогнем з «Градів». Люди були змушені тікати не просто цілими сім'ями, але й колективами та компаніями. Покинути рідне місто війна змусила і Харківську школу архітектури.

Про особливість навчальної програми, переїзд до Львова та плани відбудови Харкова в інтерв'ю для проєкту СВОЇ на 24 каналі розповіла викладачка Харківської школи архітектури Дарія Ожиганова та її колеги. ZAXID.NET з дозволу колег робить передрук інтерв'ю.

Дарія Ожиганова – родом із Севастополя, що у тимчасово окупованому Криму. Ще у 2010 році вона переїхала до Харкова на навчання, де, зрештою, і жила до 24 лютого 2022 року. Зараз вона директорка бакалаврської програми в Харківській школі архітектури. І для неї це не просто робота, а радше покликання.

Інтерв'ю з викладачами Харківської школи архітектури: дивіться відео

Чим унікальне навчання у Харківській школі архітектури

Розкажіть більше про Харківську школу архітектури.

Харківська школа архітектури – це приватний вищий навчальний заклад, який вчить, власне, архітектурі. Наразі ми маємо 36 студентів і студенток на бакалаврській програмі та ще 10 – на магістерській. Але магістерська програма зараз на паузі через війну.

Чесно кажучи, студентів мало б бути більше, але деякі учні, які мали перейти на 3 курс, через різні причини не змогли цього зробити. До прикладу, не повернулись до України чи взяли собі академвідпустки. Але ми їх наступного року чекаємо.

Наша бакалаврська програма триває 4 роки. Про програму я можу дуже багато говорити, але намагатимусь коротше. Протягом навчання студенти набувають досвід та опановують усі навички, які можуть стати їм у нагоді в роботі архітектора.

Програма розподілена на 4 змістовні блоки. Якщо порівнювати з класичною державною архітектурною освітою, то це, напевне, щось на кшталт кафедр. Серед блоків є:

• технічний блок – студенти працюють з конструкціями, вивчають конструкції та інженерію;
• гуманітарний блок – розмірковують про соціальну відповідальність архітектора і все, що з тим пов'язано;
• блок навичок і студія – безпосередньо така "мова" архітектора, це малюнок, архітектурна графіка, фотографія і все-все-все, що їм може бути потрібно для того, щоб донести свої ідеї та втілити їх у якомусь вигляді;
• безпосередньо архітектурне проєктування – це синтез всього, що студенти вчать на інших блоках. І це можливість для них протестувати всі ідеї або теорії, які вони вивчають на інших дисциплінах.

Харківська школа архітектури до війни. Фото The Village

Враженнями від навчання в школі архітектури поділився і її студент Володимир Петрик. Він зізнався, що обрав архітектуру, бо вона є для нього симбіозом різних дисциплін: і математики, і фізики, і хімії, і, звісно ж мистецтва.

Чому ви обрали саме цю школу архітектури?

Це по-новому для України. Зі студентоцентричним і україноцентричним баченням студентського життя, університетських років і архітектури в цілому.

Як відбувався вступ?

Потрібно було підготувати невелике (а для когось велике) портфоліо, і пройти вступну співбесіду. Портфоліо має містити напрацювання дуже багатьох речей. Можна показувати все, що тебе цікавить. Наприклад, я включав туди свої малюнки і якісь скульптури, і, можливо, невеликі архітектурні проекти.

Я думаю, якщо ви презентуєте вступній комісії якісь відео чи танці, це теж підходить. А вступна співбесіда була, власне, про те, чому я обрав архітектуру і хочу та заслуговую навчатися в Харківській школі архітектури. Тобто це така досить неформальна співбесіда.

Володимир Петрик. Фото 24 каналу

Сам Володимир родом з Тернополя. І коли він таки вирішив стати архітектором і навчатися у Харківській школі архітектури, питання переїзду стало ребром.

Ви були готові переїхати в Харків?

Для мене важким було питання переїзду в Харків, і мені це здавалось дуже далеко, особливо в порівнянні з Тернополем. Колись навіть прямого поїзда не було з Тернополя до Харкова. Але я відвідував Харків буквально в кінці січня, і це місто мені відкрилось по-новому, дуже по-іншому.

Після цього я вже був готовий переїжджати в Харків і вступати в Харківську школу архітектури, але, на жаль, через повномасштабну війну школа була змушена переїхати, і, можна сказати, я переїхав разом з нею. Львів дуже близько від мого рідного міста, тому це не було викликом для мене. Але сподіваюся, що в мене ще буде нагода пожити в Харкові.

«Одне з найкращих рішень у житті»: як школі вдалося евакуюватися з Харкова

Дарія Ожиганова дуже дбайливо ставиться до своїх студентів. Вона зізналася, що всього за тиждень до війни викладацький склад ухвалив рішення відправити всіх студентів в онлайн-формат. Це, як згодом виявилося, було дуже правильне рішення.

Це одне з найкращих, напевно, рішень, яке я особисто ухвалювала в житті. Ми вирішили відправити наших студентів в онлайн-формат і дозволити їм поїхати до своїх родин в різні куточки України. І це було правильне рішення через те, що ми змогли командою і викладачами виїхати з Харкова у перший день війни.

Бо інакше, мабуть, це не було б можливим. Ми б думали про те, як евакуювати студентів, особливо перший курс, які є ще достатньо молодими. Ми відчуваємо велику відповідальність за них.

Дарія Ожиганова,викладачка Харківської школи архітектури. Фото 24 каналу

«Вже за 2 тижні повернулися до навчання»: про прихисток у Львові

Як для вас почалася повномасштабна війна?

Я дуже добре пам'ятаю ранок 24 лютого, бо ми з чоловіком прокинулися від вибухів. Достатньо швидко в нашому чаті зі студентами почали з'являтися повідомлення. Студенти були перелякані, ми їх заспокоювали, але було добре, що вони, принаймні, не в Харкові.

Перші тижні з одного боку тягнулися дуже довго, але з іншого боку, ми постійно підтримували зв'язок з командою й викладачами. І десь вже за 2 тижні ми повернулися до навчання в онлайн-форматі, хоча ми його не дуже любимо. Але вибору в нас не було. Ми мали продовжувати.

І таким чином ми працювали ще декілька місяців, поки команди стягувались до Львова. Ми отримали простори, які нам надала Львівська академія мистецтв. І була можливість навчати студентів тут, офлайн. Ми також облаштували майстерню таку, щоб студенти могли працювати з макетами. І напевно десь влітку – в липні – студенти першого курсу стягнулися у Львів, щоби пройти будівельну практику.

До слова, під час повномасштабного вторгнення у Харкові перебували фактично всі викладачі школи архітектури. Серед них був і доцент та викладач Олександр Колесніков. Він розповів, що у перші дні війни не знав: виїжджати чи ні. А тоді його дружина отримала поранення, тож він залишився у Харкові ще на 3 тижні.

«Прильоти там всюди були, дім наш так нічого, але були часи, коли він хитався як старий піратський корабель. Але я повернуся, Харків потребує моєї присутності», – підкреслив Олександр Колесніков.

Олександр Колесніков, викладач та доцент Харківської школи мистецтв. Фото 24 каналу

«Ми знали, що зможемо отримати тут допомогу»: чому академія переїхала у Львів

Як ви опинилися у Львові?

Спершу ми не знали, що це буде Львів, але наша ректорка є львів'янкою. І всі ми інтуїтивно прямували на західну частину України. Львів, власне, став таким місцем, куди ми мали змогу приїхати. Тут ми розуміли, що є висока ймовірність того, що ми зможемо знайти прихисток у тому вигляді, в якому ми зараз перебуваємо. І що зможемо отримати допомогу. Тому ми обрали Львів.

Багато у чому нам допомогла Львівська академія мистецтв, зокрема дала приміщення колишньої їдальні. І, власне, кухонного цеху цієї їдальні, які потім, якийсь час, академією використовувались як актова зала. Нам пропонували різні варіанти, зокрема й цей. Ми були їм дуже вдячні за це і відразу погодились на такий простір. Тим паче, що для студії архітектурного проектування це – найкраще, що тільки можна собі уявити.

У нас є думка, що ми також маємо докластися до кампусу Львівської академії мистецтв. Зокрема під час будівельної практики ми зі студентами робили просторові інтервенції, щоб трохи облаштувати й засвоїти ці дворики в Академії. І це, напевно, був такий жест подяки до них, точніше один із. Бо на студійних проектах студенти також будуть працювати з просторами Академії мистецтв. Я сподіваюся, що це для них буде також корисним.

Як вам Львів, як архітектору?

Весь мій досвід, який я здобуваю у будь-якому новому місці, здебільшого просторовий. Кожного дня в Харкові я проходила 800 метрів від дому до метро. І це був один просторовий досвід. У Львові в перші тижні після початку війни мені також треба було проходити 800 метрів від місця, де я жила, до місця, де ми спочатку працювали з командою школи. І це був зовсім інший просторовий досвід.

І він був зовсім інший з точки зору кількості процесів, які відбуваються, щільності, людей. І це дуже важко порівняти, бо це міста, які були спроектовані в різних країнах, і вони мали на меті різні цілі. Але й те, й інше дуже цікаве, мені здається, це дуже класний і цікавий досвід для наших студентів, бо вони будуть мати змогу попрацювати і в одному контексті, і в іншому. Таким чином їхні навички будуть різноманітними.

«Ми обов'язково повернемось у Харків»: про плани після перемоги

Які у вас плани після нашої перемоги?

Вертатися до Харкова. Це було те, що ми відразу декларували. І це було, напевно, перше питання, яке я поставила нашій ректорці, коли вона запропонувала мені поїхати до Львова. Я спиталася, який у нас план дій далі й чи ми повертаємося в Харків.

І так, ми повертаємося в Харків, це обов'язково. Проте ми не знаємо, коли. Ми зараз розуміємо, що це точно один академічний рік. Але ми будемо дивитись, як будуть розвиватися події. Я сподіваюсь, що не більше ніж за рік, ми повернемося до Харкова. Але навіть якщо більше, то все одно ми будемо повертатися. Там залишилася наша будівля школи, та й взагалі. Ми залишаємося Харківською школою архітектури.

А от студент-архітектор Володимир Петрик розповів, що в майбутньому хотів би займатись створенням якихось архітектурних інсталяцій. Але це, за його словами, вже покаже. час

«Першочергово ми відбудовуємо міста. Тоді ми будемо займатися, хто чим хоче»,– сказав він.

Ми віримо, що Україна обов'язково поверне всі вкрадені Росією території. А після цього почнеться непростий процес відбудови. Але коли він нарешті завершиться, ми не впізнаємо свою країну. Країну, яка була викувана та загартована революціями та окроплена кров'ю найкращих дочок та синів України. Країна, про яку вже зараз знає, говорить та захоплюється весь світ. Країна вільних, талановитих, сміливих та нескорених людей, яка обов'язково відродиться з попелу.

Оригінал