Не кожен росіянин зрозуміє Львів, – Алєксєй Євтушенко

– Нормальна доросла людина, не псих, коли хоче в чомусь розібратися, має вислухати дві сторони і сама зробити висновки – є такий старий закон. В Інтернеті цих сторін скільки завгодно.

Російський письменник-фантаст, журналіст, бард, карикатурист і навіть архітектор Алєксєй Євтушенко - проста, відкрита людина. Він вважає, що при бажанні починати писати потрібно в будь-якому віці. Натхнення ніколи не чекає - боїться не дочекатися, відкриває файл і - вперед!

Львів він просто обожнює, мусить хоч раз на декілька років приїхати сюди, аби ввібрати у себе його атмосферу.

Цього року письменник відвідав XV Форум видавців у Львові, під час якого дав ексклюзивне інтерв'ю ZAXID.NET.

- Ви навчалися у Львівській політехніці. Чи часто приїжджаєте до Львова, чим для вас наше місто є особливим?

- Якщо говорити коротко, то зі всіх міст, де я був, Львів - моє найулюбленіше місто. Навіть не знаю, з чим це пов'язано. Людину завжди тягне туди, де пройшла її юність. Але, мені здається, що справа не лише у цьому. Львів... він так особливо влаштований,  в ньому така атмосфера... вона зберігається в людині протягом цілого життя. Тому я обов'язково сюди приїжджаю принаймні раз на чотири роки. Довго я без Львова не можу. Тут в мене залишилися друзі, слава Богу, не всі померли, не всі виїхали. Мені тут завжди добре - фізично, морально. В мене був друг, покійний вже, на жаль, він казав, що не потрібно робити карту Львова, потрібно робити його глобус. Він круглий, об'ємний. Тут можна нескінченно ходити. От я, наприклад, здається, знаю всі ці вулички напам'ять, але кожен раз зауважую щось нове. Тут є де відпочити оку, душі, для мене це місто - найкраще.

- Колись ви присвятили вірш і поему Львову...

- Вірш «Оранжевый вальс» був написаний ще в радянські часи. А потім він перегукнувся з тими подіями, що відбулися нещодавно. Ми навіть трохи жартували з цього збігу. Поема «Город на дороге» повністю присвячена місту, там все про нього. Але в продажу цих книжок вже давно немає, вони виходили в Ростові-на-Дону. Хоча у Львові можна знайти мої романи, як говорять продавці, вони добре розходяться, це тішить.

У моєму романі «Под колесами - звезды» частина дії відбувається у Львові. В альманасі, що видали до Форуму, є фрагмент, перекладений на українську. Там головний герой потрапляє до Львова. Можливо, в романі, який писатиму, також щось відбуватиметься тут.

- У вас є вірші не лише про Львів, а й про Чорнобиль. Сучасність не надихає, тим більше, зараз стільки говорять про відносини між двома країнами?

- Цей вірш називається «Украина», там Чорнобильська тема є, але насправді цей вірш про Україну, про моє відношення до неї. А про теперішні часи я ще не писав. Тому що... Я можу на це питання жартома відповісти. В мене є колега, також письменник-фантаст, ми з ним сперечаємося, хто цей жарт перший придумав, так от, нам прийшла така думка - щоб між Росією і Україною все було добре і жодна політика не заважала, а ми з любов'ю і дружбою одне до одного ставилися, потрібно, аби Росія приєдналася до України. Ввійшла у склад, тоді б всі питання вичерпалися. Київ визначимо столицею і все буде добре. Що нам ділити! Я насправді далекий від політики.  Нею свого часу займався лише в тому плані, що я, крім того, що поет і письменник, ще й карикатурист. Карикатур на цю тему намалював десь 1 700,  я вже збився з ліку.

- До Львова щось привезли?

- Там багато карикатур на нашу російську дійсність. Мені би потім сказали: «Ти що, Євтушенко, притягнув до Львова карикатури, які ображають нашу країну?»

- В російських ЗМІ до Львова особливе ставлення. Яка думка про місто простих росіян?

- В тих, хто розуміє, ставлення дійсно особливе, я маю на увазі позитив. Але не кожен розуміє Львів. У мене є знайомі москвичі, які не розуміють це місто, хоча були тут. Вони приїжджають і їм здається... вони ж мови не знають, хоча і я зараз трохи призабув, тому кажу своїм україномовним друзям, що давайте так - я розмовляю російською, а ви українською, не хочу викривляти мову. Так от, а москвич приїхав, в нього тут немає друзів, він говорить російською, мови не розуміє, тим більше, що у Львові дуже швидко розмовляють і він губиться... Починає російською говорити, а хтось косо подивиться, чи йому здасться, що косо... Хоча я, наприклад, такого не помічав.

Ми з жінкою - вона кінорежисер - були п'ять років тому в Карпатах, нам дуже сподобалося, дуже гарно і такого відношення, гостинного, відкритого, ми ніде не бачили. Люди питали, звідки ми, і нічого, все добре, отримали дуже позитивний заряд, всі запрошували приїхати знову. В нас розпитували, що говорять в Москві про Карпати, я казав, що добре говорять. Звичайно, є москвичі, які бояться сюди їхати, але це все засоби масової інформації, що наші, що ваші. Я сам займався багато років журналістикою, правда, слава Богу, не політичною. Відбуваються якісь події, хтось щось напише, люди читають, щось собі видумують... Це, на жаль, так. Я завжди кажу, що необхідно менше дивитися телевізор і більше заходити в Інтернет, там більше правдивої інформації.

-  Багато російських письменників, що приїжджають до Львова, дійсно відсилають за правдою в Інтернет...

- Нормальна доросла людина, не псих, коли хоче в чомусь розібратися, має вислухати дві сторони і сама зробити висновки - є такий старий закон. В Інтернеті цих сторін скільки завгодно. От тобі хтось щось наспівав, якщо ти дурень, ти повірив, і пішов далі це розносити, а нормальний має зробити свої висновки. Я не згоден з тими, хто каже, що людину можуть там якось через телебачення зазомбувати - виключи той ящик. Це відбувається лише тоді, коли людина цього хоче, коли вона готова, щоб її переконали.

Крім того, в Інтернеті можна знайти все що завгодно. В мене є книги, які не перевидаються, вийшло там дванадцять тисяч примірників, і ті, хто книги продає, якщо книга продається більше року, вважають, що перевидавати її не треба, а в Інтернеті є все. Мої книги також в Інтернеті скачати можна за зовсім невеликі гроші, читати можна безкоштовно. Хоча з піратських  бібліотек в Інтернеті все можна безкоштовно скачати. Тому коли мене люди питають про якесь видання,  я їм раджу піти в бібліотеку, бо в нас у Росії, як було, так і лишилося, - великі видавництва, а  я друкуюся в найбільшому - «ЭКСМО», вони зобов'язані в усі найбільші бібліотеки країни, в Книжкову палату надіслати примірники, або зайти в Інтернет. В Росії, в Москві, кожна квартира з Інтернетом. Я особисто не можу без Інтернету жити. Це інформація! От мені треба про щось довідатися для роману, я колись йшов в бібліотеку, замовляв книжку, витрачав дві доби, щоб довідатися про дрібницю, а тепер мені потрібно на це п'ять хвилин. І спілкування, звісно, бо друзі живуть і в США, і в Ізраїлі, і в Україні, а в мене прямий зв'язок.

- Ви згадали про бібліотеки. Чи багато люди читають, який загальний рівень культури, освіченості росіян, москвичів?

- В Москві достатньо високий. Але це місто, окреме місто, країна, найкращі сили там. Так було і буде, так само, як у вас всі їдуть до Києва. От що мені прикро стосовно Львова, що зник зв'язок часів, поколінь, це припинилося. Скажімо, коли я був молодий і жив у Львові, тут було дуже багато поетів, і російськомовних, була львівська школа поезії. Ми з великим пієтетом відносилися до польської культури, тої старої, до 1939 року, ми її розуміли, читали польською. Потім відбулися всі ці події, люди, за виключенням деяких, наприклад Марії Курсанової, дуже добра російськомовна поетеса, виїхали, а потім це відношення - якщо ти російською пишеш тут, то якось так не дуже, так мені розповідають, а українською писати... коли ти росіянин і хочеш писати так... Цей зв'язок перервався, проте я оптиміст, навіть те, що мене запросили на Форум, це вже добре.

- Які ваші враження від Форуму?

- Я був на багатьох таких заходах. Молодці, це достатньо сильно і широко. Єдине, що організація не дуже, ще дечого бракує. Я правда нічого в житті не організовував,  просто порівнюю: немає точності, пишуть одне, потім тобі дзвонять і кажуть, що ця подія відбудеться на дві години раніше, а я вже з людьми домовився. Ну, це проблема росту, якщо Форум далі буде розвиватися, все стане на свої місця, це дрібниці.

-  Свій перший роман ви почали у 38 років...

- ...закінчив десь у сорок. Насправді почати писати ніколи не пізно. Я писав вірші, пісні, був бардом, хоча я й зараз бард, але на фестивалі вже майже не їжджу, більше на кухні співаю. Мій наступний роман вийде десь у листопаді, це продовження «Стража Реальности». Назва нового роману - «Заложники вечности». Наче підходжу до Пастернака - «Ты вечности заложник, у времени в плену». Дія відбувається в паралельних світах. Боротьба добра зі злом. В голові вже маю наступний роман, поки ще за нього не сів. Крім того, я ще займаюся сценарним мистецтвом, я - сценарист, пишу сценарії до серіалів. Наприклад, в Україні був серіал «Колишня», кілька серій написав я.

Якось пройшли роки і мені захотілося писати, нормально - сів і написав. Не знаю, як це вийшло. Можу писати всюди. Я все життя міняв міста, квартири, середовища, писав на коліні, в телефонну будку забігав і писав. Такі випадки також були - відокремлюєшся і працюєш.

- А натхнення?

- Натхнення? Такі речі, як натхнення... Апетит приходить під час їжі, а якщо чекати натхнення, не дочекаєшся нічого. Добре тобі, погано, сідаєш, відкриваєш порожній файл і - вперед. І воно прийде, куди діватися.

- А для дітей ще щось напишете?

- В мене є плани, хочу написати казку для дітей, але коли це зробити... Брехати не буду, ще не дозрів.

- Наскільки фантастика, як жанр, змінилася за останні роки?

- Дещо змінилася, це не те, що раніше - робот чи зореліт. Але фантастика, як будь-яка інша література, займається вічними речами - відносинами між людьми. Про що пишуть фантасти? Вони ж не пишуть, як два роботи один з одним розмовляють, це завжди відносини між людьми - або війна, або кохання. Війна - боротьба зі злом, а кохання - це і є кохання. Я з дитинства фантастику люблю. Не знаю. Можливо, це мої мрії.

- Ви розповідали, що маєте колег серед українських письменників, кого саме з них ви читали?

- Знаєте, я тільки повернувся з львівських книжкових розкладок, я завжди дуже любив українського письменника Романа Федоріва, його роман «Жбан вина» про Олексу Довбуша, дуже поетичний, гарний твір. Я цей роман все життя тягав за собою, але мені його в Ростові зачитали, як не дивно, здається, українською мовою, а зачитали. З тих пір намагаюся десь купити, але не можу знайти, в електронному вигляді його немає. Сучасних українських письменників практично не знаю. Багатьох моїх друзів перекладають на українську. Всі мої колеги - українські письменники, пишуть російською - Олександр Зоріч (творчий псевдонім письменників Яни Боцман і Дмитра Гордієвського), Генрі Лайон Олді (творчий псевдонім письменників Дмитра Громова й Олега Ладизького). Це харків'яни, дуже добра школа, пишуть російською, їх видають в Росії. А крім того, я вже так ретельно не слідкую за цим процесом, голови не вистачить: якщо будеш все читати, то не матимеш часу писати. Десь краєм вуха чую, навіть за російськими письменниками не слідкую. Хіба за фантастами, бо це моя робота, я  мушу знати, хто і що.

Фото зі сайту golubchikav.blog.ru