Неочікувані, дивні та прекрасні мелодії з Ісландії

Ісландські чарівники нотно-звукових долин Sigur ros близько місяця тому видали новий альбом. Слово «новий» тут говорить не лише про свіжість альбому в часі, а й про те, що для самого гурту та для його слухачів платівка «Með suð í eyrum við spilum endalaust» є чимось незвичним та неочікуваним.

Це як декілька років бути закоханим у «снігову королеву», занурену думками в пейзаж засніжених полів, і в один прекрасний день побачити її щасливою як ніколи, коли вона, мов дитина, тішиться, бігаючи в саду під теплим весняним дощем.

З часу їх дебютної роботи Von (у 1997 році) четверо уродженців Рейк'явіка встигли вписати не одну сторінку в підручник молодого естета-меломана. На позір музика до культового «Ванільного неба», гостьовий концерт в не менш, а то й більш культового Джона Піла, неназваний альбом з неназваними піснями, прекрасний музичний фільм Heima і безліч концертних шоу, очевидці яких навіть не можуть передати вербально того, що саме там стається. Разом з тим перших десять років Sigur ros писали музику, яка дивним чином дихала тією ж енергією, що й Андруховичева «Індія». Весь час не покидало враження, що чуєш «сурму або ґонґ, або дзвін води, або голос, який шепоче: Устань і йди!», і ота постійна присутність космічної битви десь там, «де вхід в Едем, і в пекло теж діра», дихала в їх масштабних композиціях. Невідомий герой їхніх музичних історій, бо й розказані вони були незрозумілою (ангельською?) hopelandish, певно блукав «материком, що межує з Нічим», бо як інакше пояснити ті декілька перепадів з неба на землю, що відкривалися майже в кожній їхній пісні?

Налаштувавшись на чергове продовження десятилітньої музики сфер, з перших акордів платівка Með suð í eyrum við spilum endalaust змушує ще раз пересвідчитися в авторстві та, переконавшись що це дійсно Sigur ros, лише незрозуміло знизувати плечима. Перша пісня, вона ж перший «ударний» сингл до альбому Gobbledigook, звучить як на стандарти гурту дуже дивно - всього коротких три хвилини, шалений розкочегарений панкушний ритм та рвана акустична гітара, натяки ж на звичне звучання гурту цілком відсутні. А вже наступна, розплескана у власних аплодисментах композиція лише додатково обрубує будь-які можливості впізнати в цих шалених фолкових музичних ребусах саму групу. Лише Góðan daginn розставляє все на свої місця, водночас переконуючи остаточно, що грають цю музику саме Sigur ros, разом з тим запевнюючи, що майже все те, що звично було вважати козирями гурту, в цій платівці музиканти навіть не діставали з рукавів.

Разом з тим партію ісландці виграють, викладаючи на стіл почергово першопроменеву енергетику найдовшої на альбомі Festival, де наростаюче крещендо заглушує так само, як засліплюють промені червоної кулі сонця, що сходить; її фортепіанну ніжність Ára bátur з госпел-хором піднебесної якості; чудесну зв'язку восьмої та дев'ятої композицій, таких тихих-тихих і пронизливих снів, зачинених у вигляді звукового потоку.

Sigur ros дуже багато втратили на цьому альбомі. Кудись поділася їх винахідливість, до прикладу, прекрасний інструмент челеста, який колись спеціально позичали в Бйорк, цього разу не знадобився. Скрегіт зубовний гітар, що колись ознаменовував епічні вершини їх космічних бойовиків, випарувався, залишивши після себе невеликі острівки не таких вже пафосних духових. Громовержні випади ритм секції, де колись бас-гітарист в критичні моменти лупив по струнах, змінилися плавким ритмом без кардинальних перепадів. Ще вибагливі фани закидали Йонсі та компанії комерціалізацію, мовляв, ті вже англійською співають, до речі, цікаво чи хто-небудь без прямої наводки гурту зрозумів де там англійська?

Разом з тим ці четверо ісландських диваків на своїй останній платівці показали в десятки разів більше позитиву, ніж на всі попередніх роботах разом взяті. Коли раніше візуальні образи їх пісень завжди були чимось на кшталт засніжених доріг з самотнім подорожнім, морських бур з маленьким човном в епіцентрі урагану, титанічних битв і планетарних зіткнень, то на Með suð í eyrum við spilum endalaust до споглядання маємо цілком інші полотна. Тут сочиться життя весняного лісу. Тут чути, як під час тривання All alright проростає трава і збирається в краплі роси туман. Тут дзвенять зовсім не ксилофонні трелі, а звичайнісінькі букети лісових дзвіночків. Тут леткі мелодії, мов траєкторії лету птахів в присмерковій червонястій частині неба. Тут навіть заєць, що біжить через поляну, смішно скаче в ритмі все тої ж дивної Gobbledigook.

Ці четверо не написали свій кращий альбом, бо планку попередника навряд чи вдасться взяти ще раз, не те щоб перевершити. Але чудесним є те, що, змінивши стратосферні спалахи метеорів та тектонічні розломи на дзюрчання потоків та шурхіт листя, Sigur ros грають так, що будь-яким їх відвертим та опосередкованим послідовникам типу Mum та багатьох інших до них ще далеко.

Sigur Rós - Með suð í eyrum við spilum endalaust

Фото зі сайту www.mediabistro.com