Через кілька днів після Мюнхенської конференції, коли більшість європейських політиків та ЗМІ аналізували чергове шокуюче (з європейської точки зору) рішення адміністрації США, президент Латвії Едґар Рінкевичс написав у соціальних мережах: «Ніколи не припиняйте панікувати!».
Коментар латвійського президента підхопило видання Politico, редакція якого вважає, що він є похмурим сигналом для європейців. Оскільки глава країни, що знаходиться на кордоні з Росією, панікує, час для спокою в Європі минув. Насправді ж пост Рінкевичса був жартом, спрямованим на ЗМІ та коментаторів, що поширюють паніку, які за лічені години перетворили домисли й недомовки на факт.
Видається вкрай безвідповідальним висміювати президента в інтернеті в такій серйозній ситуації. Однак важко повірити, що Рінкевичс, який з середини 1990-х років обіймав офіційні посади у сфері зовнішньої й безпекової політики (понад десять років очолював латвійську дипломатію), поводився б як звичайний інтернет-троль. Президент Естонії також дистанціювався від паніки, заявивши в інтерв'ю після Мюнхенської конференції, що іноді краще піти в сауну і прийняти холодну ванну, а вже потім розмірковувати про політичні наслідки останніх подій.
Балансування на тонкій грані
Такий доволі спокійний підхід аж ніяк не пов'язаний з ігноруванням змін у політиці США щодо Європи і Росії. Це радше спроба не викликати зайвої соціальної й медійної паніки в балтійських суспільствах. Варто також зазначити, що у Вільнюсі, Ризі і Таллінні вже певний час готувалися до «революції Трампа». Що їх, мабуть, здивувало, так це масштаб змін.
Розчарування і здивування політикою нового президента США, спрямованою на швидке завершення війни навіть за рахунок України, очевидні в країнах Балтії. Литва, Латвія й Естонія, маючи дуже обмежені ресурси, намагаються балансувати між своєю принциповою позицією підтримки Києва, намірами європейських партнерів, страхом бути виключеними з європейських дебатів та стрімко мінливою позицією США. Розкол між великими державами ЄУ і США є тим більш проблематичним для країн Балтії, оскільки саме на цих двох стовпах Таллінн, Рига і Вільнюс роками будували свою безпеку. Окрім американців, естонці також дивляться в бік Лондона й Парижа, латвійці роблять ставку на канадців, а литовці за ці роки посилили свою співпрацю з Німеччиною. Уже кілька тижнів країни Балтії стоять перед дилемою: кому більше довіряти – європейській матері чи американському батькові?
Здається, що Естонія хотіла б міцніше стояти на європейській нозі. Прем'єр-міністр Крістен Міхаль і глава МЗС Марґус Тсахкна рішуче відкинули інсинуації Трампа, який звинувачує Україну у розв’язанні війни. Водночас в естонському уряді є ознаки того, що, крім США, Естонія має й інших традиційних союзників, чиї збройні сили дислоковані в країні, – Францію і Велику Британію. На іншому кінці спектру – литовський уряд. Марно шукати навіть такої м'якої й поміркованої критики трампізму, як в Естонії, з боку литовського президента, очільника Міністерства оборони чи глави дипломатії. У публічних заявах останніх можна навіть знайти спроби раціоналізувати тези американського лідера. Усі три столиці підкреслюють унікальність трансатлантичних відносин незалежно від потенційних наслідків поточної політики США. Так само і Латвія підкреслює важливість своїх відносин зі США, утримуючись від коментування суперечливих сигналів з-за океану.
Дні, сповнені хвилювань
Більше, ніж Мюнхенська конференція, хвилювання в Балтії спричинили дві події, що відбулися наприкінці лютого і на початку березня: суперечка між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом, яку транслювали вашингтонські ЗМІ, та саміт європейських держав, скликаний прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Якщо перша подія шокувала громадську думку не лише в Литві, Латвії й Естонії, то більшою політичною проблемою для країн Балтії зараз видається позиція британського прем'єр-міністра.
Відмова запросити Ригу, Таллінн і Вільнюс до Лондона викликала обурення в кожній із трьох балтійських країн. Незважаючи на офіційні вибачення й телеміст між лідерами цих країн і британським прем'єр-міністром у неділю, 2 березня, здається, що в країнах Балтії все ще зберігається гіркота.
Однак найбільше панікують засоби масової інформації. Латвійська державна телерадіокомпанія в одному зі своїх текстів запитала: «Чи настав час відмовитися від трансатлантичної співпраці?», пророкуючи кінець того світу, який ми знаємо. В Естонії, тим часом, найгостріше лезо медіа-критики, спрямоване проти політики США, з’явилося з несподіваного боку. Щоденна газета Postimees, яка симпатизує естонським правим, опублікувала статтю під назвою «Маски впали», у якій негативно прокоментувала політику США.
Місцеві експерти з міжнародної політики у своїх коментарях не пророкують розпад дотеперішньої політичної спільноти Заходу. Натомість більшість з них наголошує на тому, що для Європи настав час взяти себе в руки, продемонструвати більшу згуртованість і взяти на себе відповідальність у сфері власної безпеки.
Донедавна критичні голоси щодо нової політичної лінії керівництва США залишалися чимось рідкісним або маргінальним в основних дебатах про міжнародну політику. Найбільш відверту критику можна почути в Естонії. Голоси розчарованих і критично налаштованих до США коментаторів найчастіше можна знайти на сторінках вищезгаданого видання Postimees. Найгостріші тези в естонській дискусії представив Мееліс Ойдсалу, експерт з питань безпеки і колишній багаторічний чиновник Міністерства оборони Естонії, який у своєму есе для державних ЗМІ написав про загрозу «бромансу» між Путіним і Трампом. У литовському мейнстрімі також лунають голоси критики трампізму. Директор Вільнюського центру досліджень геополітики та безпеки Лінас Кояла в есе, опублікованому в місцевих ЗМІ, говорить про вандалізацію зовнішньої політики США. Цех латвійських експертів-коментаторів видається найбільш стриманим у своїх судженнях. Тут марно шукати критики на адресу нинішнього американського істеблішменту.
А що як американська парасолька зникне?
Два питання залишаються найважливішими для всієї балтійської трійки. По-перше, результат переговорів щодо України має завершитися тривалим миром зі збереженням української незалежності. У цьому сенсі позиція країн Балтії залишається незмінною. Результат війни в Україні навіть сприймається в країнах Балтії як питання власної безпеки. Із цієї точки зору, несприятливе для Києва рішення автоматично означає посилення напруженості на східному фланзі. Тому не дивно, що литовці, латвійці й естонці прагнуть посилити європейський потенціал стримування при збереженні американської парасольки над регіоном.
По-друге, питання збереження американської присутності стало предметом міжрегіональних дебатів. Зростають спекуляції і занепокоєння щодо навіть часткового виведення американських військ з Європи. Поки що це лише чутки, які досить швидко спростовують Рига, Таллінн і Вільнюс, вони твердо стоять на позиції, що присутність США залишається незмінною. Такий поворот подій – вихід США з регіону – видається малоймовірним, особливо з огляду на те, що країни Балтії виконують свої союзницькі зобов'язання і входять до когорти країн з високим рівнем інвестицій в оборону. Балтійські країни сподіваються, що президент США і його оточення зрозуміли, що основні принципи трампізму були почуті. Той, хто платить, може розраховувати на допомогу, тому країни Балтії незабаром після інавгурації Трампа оголосили, що виділятимуть на оборону до 5% ВВП.
Хаос і нестабільність у комунікаціях Вашингтона породжують невпевненість і страх. Фактично, не можна відкидати жодного сценарію, навіть найпохмурішого. Зокрема й того, за якого нинішня парасолька США зникне над Ригою, Таллінном і Вільнюсом. Імовірно, що за відповідного збігу подій латвійський президент стане для президента США пропагандистом ідеології woke, литовський прем'єр – диктатором, а естонський міністр закордонних справ – розпалювачем війни. Послідовність і можливі образи можуть бути випадковими і не обов'язково пов'язаними з реальністю. Країни Балтії, розташовані на периферії того, що умовно називають Заходом, не мають іншого вибору, окрім як пристосовуватися до мінливої реальності. Вони можуть лише сподіватися, що американська присутність і гарантії залишаться незмінними. Чи варто ризикувати і покладатися лише на європейське стримування?
Остаточний і реальний крах нинішньої архітектури міжнародного порядку, бенефіціарами якого є країни Балтії, став би чи не найбільшою кризою в регіоні з часів здобуття ними незалежності.
Прагматичний підхід до трампізму, який за лаштунками, ймовірно, критикується або, що ще гірше, викликає тривогу, є чимось на кшталт стратегії. Якщо над регіоном справді почнуть згущуватися чорні хмари, піддаватися паніці було б помилкою. Що залишається країнам Балтії – це боротися за увагу американської адміністрації, розраховувати на її прихильність і зберігати гарне обличчя.
Переклад з польської
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: «Nigdy nie przestawaj panikować!».
Ми використовуємо