Німецька урядова криза й «українське питання»

Спостерігаючи за драматичним перебігом президентських виборів у США, ми геть випустили з уваги політично-урядові пертурбації в теж доволі важливій для нас країні – Німеччині. А там ні багато ні мало розпалася урядова «світлофорна коаліція». «Світлофорною», нагадаю, її називали через кольори партій, які її створили: Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) – червоний колір, ліберальна Вільна демократична партія (ВДП) – жовтий колір і «Спілка90/Зелені» – звісно, зелений колір.

Проблеми виникли саме зі «жовтими», тобто лібералами. Чвари назрівали давно, але їх щоразу вдавалося більш-менш залагоджувати чи в крайньому разі відтерміновувати. Але 6 листопада полум’я вже загасити не вдалося – спалахнула пожежа. Можливо, на ситуацію вплинули результати виборів у Німеччині, перемога Дональда Трампа. У Європі цього страшенно боялися, пам’ятаючи негативний досвід його першої каденції, коли довелося заморозити багато американсько-європейських програм, навіть таке грандіозне дітище Барака Обами, як зону вільної трансатлантичної торгівлі.

От і цього разу європейці не чекають нічого доброго від президентства Трампа, тим паче, що він під час своєї передвиборчої кампанії й так понаобіцяв європейським партнерам багато «подарунків». Від погроз не захищати європейських партнерів у разі зовнішньої (читай російської) агресії до обіцянок денонсувати Паризьку кліматичну угоду. А ще – підвищити мита для європейських товарів.

Очевидно, у такій стресовій ситуації в німецькому політикумі й відбувся нервовий зрив, який призвів до урядової кризи. «Світлофорна коаліція» практично розвалилася, з неї вийшла фракція ВДП в Бундестазі, а федеральний німецький уряд полишили чотири міністри-ліберали: міністр фінансів, міністр юстиції, міністр транспорту, а також міністр науки й освіти.

Суперечки в уряді розпочалися минулого тижня після того, як міністр фінансів й одночасно лідер лібералів Крістіан Лінднер репрезентував програмний документ своєї партії, який стосувався економічної політики. У ньому голова ВДП закликав до «економічного розвороту з частковим фундаментальним переглядом ключових політичних рішень». Передовсім ішлося про зниження податків для компаній, ослаблення кліматичних вимог і норм, скорочення субсидій і соціальної допомоги.

Про допомогу Україні в документі, репрезентованому Лінднером нібито нічого й не писалося, але за фактом передбачалося, що окремої «української» статті витрат у бюджеті на наступний рік не буде.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц і СДПН різко розкритикували програму Лінднера і його самого. Шольц закинув лібералам невміння грати в команді, йти на компроміси, на тактичні поступки з націлом на стратегічну перемогу. «Будь-хто, хто відмовляється від рішення або компромісної пропозиції в такій ситуації, діє безвідповідально. Як канцлер, я не можу цього терпіти», – рішуче заявив він.

Підтримали своїх коаліційних колег і «зелені». Віцеканцлер і міністр економіки Німеччини Роберт Габек, який представляє «зелених», підтвердив, що його партія й надалі залишається частиною уряду Шольца.

Варто відзначити, що саме Габек чітко зартикулював присутність «українського питання» в коаліційній суперечці. Він і пов'язав розпад коаліції, зокрема, з питанням надання допомоги Україні й небажанням колишнього міністра фінансів Лінднера передбачити в бюджеті на 2025 рік більше коштів на підтримку Києва. «Найправильнішим рішенням було б надати Україні більше підтримки. ВДП не була готова піти цим шляхом», – констатував Габек.

Крістіан Лінднер, своєю чергою, звинуватив колишніх партнерів по коаліції СДПН і «зелених» у тому, що вони не прийняли пропозиції ВДП щодо стимулювання економіки «навіть як основу для дискусії». «На жаль, Олаф Шольц показав, що він не має сил, щоб дати нашій країні новий початок. Шольц ультимативно вимагав від мене залишити боргове гальмо в бюджеті. Таким чином він вводить Німеччину у фазу невизначеності», – розкритикував Лінднер.

Наскільки німецька урядова криза може виявитися глибокою? Про це ми дізнаємося вже найближчим часом. Олаф Шольц наразі заповнює вакантні міністерські посади новими людьми, які до переформатування уряду залишатимуться виконувачами обов’язків. Лише на 15 січня наступного року він запланував поставити на голосування в Бундестазі питання довіри уряду. І якщо депутати проголосують за довіру, то можна буде працювати з урядом меншості аж до чергових парламентських виборів, які відбудуться наприкінці вересня 2025 року. Якщо ж Бундестаг проголосує за недовіру, то доведеться провести вибори завчасно, найімовірніше – у березні.

Тим часом опозиція виступає за те, щоб не зволікати з вирішенням урядової кризи аж до січня. Наприклад, лідер найбільшої опозиційної партії – Християнсько-демократичний союз (ХДС) – Фрідріх Мерц вимагає провести голосування в парламенті вже наступного тижня.

«“Світлофор” уже не диспонує більшістю в німецькому Бундестазі, і тому ми повинні закликати канцлера, одностайним рішенням парламентської групи ХДС/ХСС, попросити про виставлення вже зараз на голосування вотуму довіри, не пізніше наступного тижня», – заявив Мерц.

Оголошення Бундестагом вотуму недовіри уряду дозволяє федеральному президентові упродовж 21 дня розпустити парламент. «Ми, звичайно, готові вести переговори, звичайно, ми готові брати відповідальність за нашу країну тут і зараз», – запевнив Мерц. Це й зрозуміло, він уже бачить себе в кріслі федерального канцлера. Адже ХДС, згідно зі свіжою соціологією, є позаконкурентним лідером електоральних симпатій німців.

З одного боку, усі ці хвилювання в німецькому уряді аж ніяк не на користь Україні, адже Німеччина – найбільший нині наш європейський спонсор. Причому як в аспекті військової допомоги, так і в аспекті фінансових вливань на бюджетні витрати. Тому урядова криза в Берліні здатна завадити німецькій допомозі для України, що загрожує нам вкрай неприємними наслідками.

Водночас криза, як це зазвичай буває, здатна й породити непоганий шанс для України. Пригадаймо, як часто ми нарікали на Шольца, який зволікав з військовою допомогою. То не наважувався дати гаубиці, то зенітні комплекси, то танки Leopard. Уже понад два роки він веде танці навколо ракет TAURUS, придумує найрізноманітніші відмовки, чому їх не варто давати Україні. І чому не можна дозволяти ЗСУ використовувати німецьку зброю для уражання військових об’єктів у глибині російської території.

Тим часом уже згаданий Мерц критикує за це Шольца, виступає за збільшення військової допомоги Україні, надання нам тих багатостраждальних TAURUS-ів і зняття всяких обмежень на використання німецької зброї. Тому можна припустити, що урядова криза дає Україні й певний шанс, хай він і відтягнутий у часі. Щоправда, невідомо, що заспіває той же Мерц, сівши в канцлерське крісло.