Обличчя часу і цифри часу

Сучасний цифровий годинник є промовистим індикатором епістомологічної революції, яка розгортається у вдало названій цифровій епосі, коли все знання – буквально зведене до цифр в обчисленнях – виміряне.

Два типи наших годинників дають нам два види часу. Старомодний годинник визначає час як безперервність. Його циферблат і стрілки проходять через безкінечну послідовність кіл, позначаючи секунди, хвилини, години. Це так званий аналоговий годинник, і аналогія, яку він пропонує, є потоком, який можна виміряти. Слово для позначення нашої найменшої одиниці часу, секунда, свідчить про цю динаміку, оскільки воно походить від латинського слова "наступний". Кожна секунда іде за іншою секундою – послідовно. Хоча такі інструменти можуть позначати ці дискретні миттєвості звуковим тіканням, циферблат годинника не знає поділу у значеннях часу, а натомість відображає рухливу картину минулого, яке завжди дрейфує в теперішнє, а тоді в майбутнє.

Так, як ми його сприймаємо, цикл стрілок годинника імітує рух Сонця навколо Землі. Схід, захід Сонця є головною аналогією до аналогового годинника. Тобто його стрілки повторюють рух тіні сонячного годинника, який повторює танець планет. Головною ідеєю є рух, і контекст неминуче очевидний, оскільки години минулого завжди пов’язані з прийдешніми годинами. Цілісно представлено весь час.

Цифровий годинник є іншим. У звичній формі, показуючи тільки години і хвилини, цифри залишаються статичними, аж поки не відбудеться зміна. Добре розміщена двокрапка визначає відмінність між годинами і хвилинами, зображеними нерухомими. Періодично цифри швидко змінюються. Час не є безперервним, а епізодичним. Цифровий годинник зображає вічне теперішнє, ефективно заперечуючи існування минулого і майбутнього. Оскільки його числа не пов’язані, а існують самі по собі, то теперішнє існує не в контексті того, що передує чи йде слідом, а саме в собі. Зараз і тільки одне зараз. Цифровий інструмент не має циферблата, не має стрілок, жодного натяку на синхронність Сонця і Землі – безособовість і брак прихованого зв’язку, доречного для тріумфу кількісності.

Як географічні карти є символами, які відображають ідею простору, але не його дійсність, так само годинники є символами, які позначають людське відчуття часу, але не визначають його. Утім, такі символи проходять довгий шлях до формування свідомості. Сучасний цифровий годинник є промовистим індикатором епістомологічної революції, яка розгортається у вдало названій цифровій епосі, коли все знання – буквально зведене до цифр в обчисленнях – виміряне. Великою перевагою цього способу знання є точність, відображена в годиннику, який пропонує точність, від якої все більше залежать точні науки, економіки, мережі та культури. Перетворення часу на товар, що почалося індустріальної доби, коли потреби машин узяли відносну гору над потребами людей (наприклад, конвеєр), настільки абсолютизовано інженерією знань, що сьогодні можна передбачити день, коли машини повністю замінять людей – коли штучний інтелект виявить ініціативу, щоб оголосити себе вже не штучним інтелектом. Для цього цифровий годинник є суттєвою необхідністю, оскільки точність потрібна для розумних машин так само, як і для наукових методів.

Спрощення часу до його числового виміру сприяє й спрощенню його значення. Зсув від акумулювання переживань, які зрозумілі цінністю взаємозв’язків, додаючись до "досвіду", до життя, яке сприймається як низка непов’язаних подій, де теперішня мить назавжди ізольована від минулого чи майбутнього, є збіднінням. Немає більше потреби називати таки цифрові миттєвості "секундами", оскільки їх послідовність не є ані представленою, ані порахованою. Таким чином, наративна уява, яка стосується зв’язку і причини, поступається епізодичному мисленню. Померла королева. Потім помер король. Цифровий годинник може позначити ці епізоди, тому що вони не пов’язані. Але (використовуючи приклад із Форстера) якщо померла королева, а тоді з горя помер король – ми перебуваємо в аналогічній царині часу, де зв’язок між подіями – це те, що має значення. Ми перебуваємо в царині відчуттів, відтак необхідної неточності. Дійсно, неточність є великою цінністю мови близькості, надії і любові, бо такі невимовні цінності передаються не обчисленням, а прихованим натяком. Фактично аналогією. Цифри нічого не знають про такі речі. Люди – це створіння, для яких теперішній момент, "зараз", виводить своє значенні від "тоді". Це показує старий годинник. Він має обличчя [face – англійською водночас і циферблат годинника, і обличчя – Z] та руки [hands – англійською водночас і руки, і стрілки годинника – Z], тому що він схожий на нас.

Автор: Джеймс Керрол [James Carroll] Назва оригіналу: Time’s face, time’s digits Джерело: The Boston Globe, 14.02.2011 Зреферував: Михайло Мишкало