Патріарх Філарет: Київський Патріархат знищити неможливо

-Я не жалію ні про що. Тоді я вчинив правильно, відстоюючи незалежність Церкви. І Митрополит Володимир, я думаю, зараз це розуміє. Якщо утворюється незалежна держава – мусить бути і незалежна Церква. Таким шляхом йшли всі православні держави: і Росія, і Греція, і Грузія, і Болгарія, і Румунія, і Сербія. Чому Україна має бути винятком?

 Попередній президент – Віктор Ющенко – був відомим прихильником створення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви, змушуючи непокоїтися через це Москву. Сьогодні маятник хитнувся в інший бік – непокоїться Київ у особі представників «немосковських» Церков і їх вірних, оскільки Президент Віктор Янукович демонструє себе як прибічник навіть не УПЦ МП, якою керує безумовно авторитетний для українців будь-якого віросповідання Митрополит Володимир, а особисто предстоятеля РПЦ Кирила. Той, своєю чергою, пропагуючи ідею «руского міра», однозначно не може бути лояльним до відцентрових київських церковних тенденцій, кажуть в УПЦ КП. При всьому цьому Віктор Янукович досі вдало ігнорує всі запрошення предстоятелів українських Церков, окрім УПЦ МП, до зустрічі і діалогу; у Київському Патріархаті заявляють про спроби захоплення їх храмів Патріархатом Московським – і це спонукає Патріарха Київського Філарета сьогодні казати, що в Україні реалізується сценарій зі знищення КП. Про це та інше – в інтерв’ю предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату для ZAXID . NET.

- Ваша Святосте, наприкінці минулого року Київський Патріархат заявив, що в Україні реалізовується сценарій зі знищення УПЦ КП. На чому засновані такі твердження?

- Інформація ця іде з Москви. Базується вона на тому, що Московська Патріархія хоче «подолати розкол», а «подолання розколу» для неї означає припинення існування Київського Патріархату, тому що Москва розуміє «подолання розколу» як приєднання до Московського Патріархату. Ми теж за подолання розділення, і виступаємо за єдину Помісну Православну Церкву, але маємо інше її бачення: ця Церква має існувати незалежно від Московського Патріархату.

Московська Патріархія думає «подолати розкол» за допомогою влади. Патріарх Кирил на історичних прикладах доводить, що коли влада хоче подолати ті чи інші розколи, вона може це зробити. Наприклад, 1930 року радянська влада ліквідувала Автокефальну Церкву, а 1946 року - Греко-Католицьку Церкву. Так само був припинений «обновлєнчєскій» розкол у Росії тощо.

Представник митрополита Агафангела заявив, що розкол можна подолати в Україні за болгарським варіантом. Коли прем’єр-міністром Болгарії став колишній цар Симеон, він через новий закон заборонив діяльність Болгарського Синоду, який не підкорявся Патріарху Максиму через те, що цього Патріарха болгарська влада поставила свавільно і не за приписами церковних канонів.

- Щось свідчить про те, що «подолання розколу» вже почалося?

- З приходом нової влади почалися рейдерські атаки на Київський Патріархат. У Донецькій області, у селі Кам’янка, у нашої громади хочуть забрати храм, де вона молиться вже п'ятнадцять років. Посилаються на те, що попередня адміністрація Донецької області недооформила передачу цього храму громаді Київського Патріархату, і тепер через суд вимагають передати його штучно новоствореній громаді Московського Патріархату. У Київській області незаконно захопили побудований Київською Патріархією храм у місті Макарові, хотіли зробити те ж саме у Ріжках Таращанського району, Ясногородці Макарівського району. У Вінницькій області районні адміністрації запрошували духовенство Київського Патріархату і пропонували переходити до Московського – обіцяли допомогу і підтримку влади.

Президент заявляє про рівне ставлення до всіх конфесій, а насправді не хоче зустрітися з керівництвом християнських Церков – не тільки Київського Патріархату, але й Греко-Католицької, Римо-Католицької і протестантських, хоча ми вже не один раз до нього зверталися.

Я хотів би підкреслити, що Українська Православна Церква Московського Патріархату не виявляє такої агресії щодо Київського Патріархату, як Москва. Причина полягає в тому, що сама Українська Православна Церква зацікавлена – хоче вона того чи ні, визнає це чи не визнає – в існуванні Київського Патріархату. Бо якщо Київського Патріархату не буде, тоді Українська Православна Церква втратить самостійність і незалежність в управлінні, яку Патріарх Кирил хоче скасувати, бо він централізатор у керівництві. І скасував би, якби не побоювався, що значна частина УПЦ МП об’єднається з Київським Патріархатом.

Митрополит Володимир виступає за збереження самостійності і незалежності Української Церкви – на Архієрейському Соборі, який відбувся нещодавно в Москві, він виступив з доповіддю, в якій доводив, що самостійність і незалежність в управлінні не є «наслідком діяльності колишнього Митрополита Філарета», а що Українська Церква користувалася цим правом від початку і до того часу, коли вона була приєднана до Московського Патріархату.

- Хіба самостійності й незалежності УПЦ МП щось реально загрожує?

- Московська Патріархія хоче ліквідувати її. Це видно із того, що Патріарх Кирил зачастив в Україну. Якщо Патріарх Алексій за вісімнадцять років в Україні побував всього тричі – коли давали нам грамоту про самостійність та незалежність у Софійському Соборі 1990 року, коли він зустрічався зі Вселенським Патріархом в Одесі, і на святкуванні 1020-ліття Хрещення Русі. А Патріарх Кирил побував в Україні тричі за один рік, причому приїжджав не просто щоб відвідати свою паству – він зустрічався не тільки з вірними і духовенством, але і з молоддю, засобами масової інформації, громадськими організаціями. І що він проповідував? Ідею «руского міра». Це суто політична ідея - і в сучасних обставинах відновити Російську імперію. Але на заваді цій ідеї «руского міра» стоїть незалежність і самостійність Української Церкви.

Дійшло до того, що Патріарх Кирил змушений був заявити після молебну у Софійському Соборі 26 липня минулого року, що ніхто не прагне відбирати в Української Церкви самостійність і незалежність. Але якщо це так, навіщо було про це заявляти, при тому, що Українська Церква має незалежність і самостійність вже понад двадцять років?

Патріарх Кирил зустрічався з Президентом Віктором Януковичем у Криму без Митрополита Володимира, що є порушенням протоколу, тому що якщо він приїхав в Україну, то має зустрічатися з українським Президентом тільки в присутності Митрополита Володимира як предстоятеля Української Церкви Московського Патріархату. Чому на цій зустрічі не було Митрополита? Може, йшлося про те, чого він не мав чути? Образа Митрополита Володимира виявилася в тому, що він покинув Дніпропетровськ і не служив там разом з Патріархом Кирилом. Після цього у Софійському соборі Патріарх Кирил заявив, що ніхто не збирається відбирати самостійність і незалежність в управлінні Української Православної Церкви.

Крім того, є такі чутки, які мають деякі підтвердження, що Патріарх Кирил хоче мати подвійне громадянство – крім російського, ще й українське. Що він хоче змінити свій титул з Патріарха Московського на Патріарха Московського та Київського і мати резиденцію в Лаврі.

- Чи агресивні дії щодо Київського Патріархату вже мали для вас якісь наслідки?

- Події, які відбуваються останні півроку, свідчать саме про те, що Київський Патріархат знищити неможливо. За останній час ми втратили кілька парафій, але і до Київського Патріархату переходять парафії з Московського, як це нещодавно сталося у Полтавській області. І навіть у тих кількох парафіях, на які здійснювалися атаки, йде шалений спротив, і остаточно відібрати їх в нас поки що не вдається. Тому я думаю, що Україна не піде далі цим шляхом. Бо це небезпечний для України шлях.

Цей наступ на Київський Патріархат не ослаблює, а, навпаки, зміцнює Київський Патріархат. Протягом ХХ століття від радянської влади ми терпіли і не таке, проте Церква залишилася – а радянської влади не стало. То хто переміг? У 1995 році Київський Патріархат теж хотіли знищити, але це набуло такого розголосу, що Київський Патріархат, навпаки, почав зростати, причому дуже швидко. Так і зараз: ми бачимо, що більше людей стало приходити на богослужіння до київських храмів. Тому ми переконані, що Київський Патріархат ніколи не знищить ніяка влада, бо неможна знищити український народ. Тим більше, що у Московському Патріархаті дуже багато прихильників автокефалії Української Церкви.

Ми хочемо жити в мирі і злагоді і з Російською Церквою. Ми, християни, повинні не забувати, що Церква Христова – єдина, і один у неї Глава: нема одного Бога для Росії, а іншого для України. У цьому ми єдині. Нас розділяє тільки гріх владолюбства, бажання Москви панувати над Україною. А цей гріх і в минулі часи, і в наш час завдає велику шкоду Церкві Христовій.

- Чи можна сказати, що тиск Москви на УПЦ МП зближує УПЦ МП з Київським Патріархатом?

- Я думаю, що так. Коли минулого року у мене запитували, як я ставлюся до приїзду Патріарха Кирила в Україну, я казав, що ставлюся позитивно: його приїзди в Україну сприяють тому, що віряни Московського Патріархату розуміють, що вони належать не до Української Церкви, а до Російської Церкви, тоді як вони все-таки хочуть належати до Української Церкви. Сила Київського Патріархату полягає в тому, що він діє за бажаннями народу. Український народ хоче мати свою державу і свою Церкву. Російський народ XVII століття  теж захотів мати свою Церкву, і, незважаючи на те, що Російську Церкву не визнавали тривалий час, вона все ж таки залишилася автокефальною. 

- Свого часу президент Леонід Кучма був супротивником Київського Патріархату, але потім змінив свою думку. Ви можете сказати, коли і чому сталася ця зміна?

- Леонід Данилович зрозумів, що Київський Патріархат має велику підтримку народу, і тому без Київського Патріархату неможна будувати українську державу. Я думаю, що і нинішній Президент це зрозуміє, він же Президент український, а не російський губернатор, і ми його як Президента українського підтримуємо.

- Чого Ви очікуєте від зустрічі з Віктором Януковичем?

- Ми хочемо донести до нього думку, що держава має ставитися однаково до всіх конфесій, а не так, як зараз – позитивно до Московського Патріархату, і як до чогось другорядного та тимчасового – до інших. Потім – у нас є питання щодо нового проекту закону про свободу совісті та релігійні організації, який нас не влаштовує – ми про це писали йому разом зі всіма керівниками християнських Церков. Є ще багато чого, що ми хотіли б з ним обговорити.

- Які у Київського Патріархату претензії до проекту закону про свободу совісті?

- Цей проект закону передбачає надання Церкві статусу юридичної особи. На сьогодні статус юридичної особи мають єпархії, парафії, учбові заклади, монастирі, а Церква як така – ні. Чому сьогодні нас не влаштовує надання такого статусу? Тому що почнеться боротьба за майно. Ми побоюємося, що Московський Патріархат почне претендувати на храми Київського Патріархату. Виникне велике напруження, яке було на початку 90-х років у Західній Україні, коли йшов розподіл храмів між православними і греко-католиками. Ми не хотіли би, щоб по всій Україні почалася нова хвиля такого протистояння.

- Чи виправдана думка, що так само відкриті конфлікти між конфесіями можуть траплятися відтепер, оскільки фактично ліквідований Держкомнацрелігій, який раніше виступав арбітром у суперечках?

- Пониження статусу Держкомнацрелігій теж, на наш погляд, нерозумне, тому що яким би безправним не був цей комітет раніше, все-таки за його допомогою ми безпосередньо вирішували багато проблем, і в результаті мали мир і злагоду. Комітет сприяв тому, щоб не було конфліктів. А тепер – хто буде цим займатися, до кого нам звертатися?

- Так само Церкви висловлювали невдоволення ліквідацією Національної комісії з питань захисту суспільної моралі. Але у суспільства думка щодо цього органу була неоднозначна, інтелігенція взагалі ставилася до нього здебільшого вороже.

- Ми не згідні з тим, щоб ліквідували цю комісію. Ми бачимо, що мораль падає, і Церква цим стурбована, і суспільство стурбоване. Суспільство, як і Церква, повинно брати участь у вирішенні цієї проблеми. А хто тепер буде цим займатися?

- У чому виявляється падіння моралі?

- Розриваються шлюби. Це великий недолік, що не існує міцної сім’ї. Якщо не існує міцної сім’ї – суспільство слабке. Пропаганду насилля, розбещеності, неправди ми вважаємо падінням моралі. А ще – одностатеві шлюби. Слава Богу, Україна не дійшла до їх офіційного визнання, але ж в Європі деякі держави вже дійшли, і нам хочуть це нав’язати. Церква буде до кінця боротися проти цього, попри позицію держави, бо Церква ставить на перше місце Бога і Його заповіді.

- Але чи правильно робити це шляхом заборон? Це ж боротьба з наслідками, а не з причинами.

- Це так. Ми боремося з наслідками. Ми боремось зі СНІДом, і з пияцтвом, і з наркоманією, і з іншими пороками, але треба знати причини цих негативних явищ. У чому вони полягають? А в тому, що нема виховання дітей і молоді. Церква наполягає на тому, щоб у школах викладали християнську етику. Тоді діти будуть знати, що таке добро, і що таке зло. Бо зараз уже добро і зло плутають: часом зло називають добром, а добро - злом. Оце і є боротьба з причиною – виховання дітей. Але оскільки сім’ї зараз слабкі, або їх взагалі нема, то хто виховує дітей? Вулиця, розбещена література, телебачення, Інтернет.

Я хочу звернути увагу на такий приклад: як найчастіше йде боротьба зі СНІДом? Пропонують презервативи. Хіба це боротьба? Ні, це підтримка розбещеності. Ви вже вважаєте, що це є нормальний спосіб життя – а це ж ненормальний!

Людина повинна мати, насамперед, страх перед Богом – не рабський страх, не тваринний страх, а страх перед порушенням заповідей Божих. Дитина виховується спочатку страхом покарання за вчинене зло, а потім вона починає розуміти Бога і любити Його, і вже з любов’ю робить добро, а не через страх. Має бути страх і любов.

- Чи здатна сьогодні Церква протистояти всім тим негативним явищам, про які Ви казали?

- Вона бореться, і боремося ми спільно. Всеукраїнська Рада Церков вже не один раз виступала з заявами на захист суспільної моралі. Але, оскільки пороки є, значить, працюємо ми мало і не на всю потужність.

- Чи підтримує Київський Патріархат занепокоєння через передачу Софії Київської Міністерству культури? Є версія, що це зроблено з намірами передати її потім Московському Патріархату.  

- Ми побоюємося цього. Але ми не думаємо, що це буде здійснено, тому що Київський Патріархат виступатиме проти усією своєю силою. Софія Київська належить Україні, належить Українській Церкві, а не Російській. Зараз іде боротьба і за Софію, і за Десятинну церкву, і за Лавру, а все це підігрівається з боку Москви. А ми не згідні з намірами Москви збагачувати російську культуру коштом української. Я думаю, Софійський Собор передадуть Українській Церкві, але коли вона буде єдиною. Але, разом з тим, має зберегтися і музей.

- До якого рівня може дійти протистояння, якщо Софію все ж таки спробують передати одній з конфесій?

- Зараз тяжко передбачити, що може відбутися. Але краще не експериментувати.

- Для Російської Православної Церкви втрата Києва – це величезний удар, і можна зрозуміти, чому вона ні за що добровільно не дасть автокефалію Українській Церкві. Як Вам свого часу вдалося переконати Патріарха Алексія дати УПЦ самостійність і незалежність? Хіба в Москві не розуміли, що це тільки перший крок і обов’язково буде другий?

- Тоді республіки Радянського Союзу, зокрема Україна, стали вимагати більших прав. Становище Москви було безвихідне – нічого іншого їй просто не залишалося. Оскільки Україна вже отримала 1990 року більші права, ніж вона мала раніше, я, як Митрополит Київський, поставив перед Собором того ж року питання про надання і Українській Церкві прав, відповідно до положення України у Радянському Союзі. Архієрейський Собор пішов на це, і ми отримали права самостійності і незалежності Церкви.

Коли 1991 року Україна проголосила повну державну незалежність, ми знову поставили питання про відповідні права Української Церкви – автокефалію. Але тоді Москва не прийняла нашого прохання, і Українську Церкву розділили. Так званий Харківський собор – це була робота Москви і спецслужб. Якби не було Харківського псевдо-собору, я думаю, Церква розвивалася би зовсім по-іншому. Якби Українську Церкву не розділили, і українські конфесії не почали боротьбу між собою, замість того, щоб боротися за незалежність, ми б подолали опір Москви і отримали б визнання автокефалії. 

- Чи є речі, про які Ви жалієте відтоді?

- Я не жалію ні про що. Тоді я вчинив правильно, відстоюючи незалежність Церкви. І Митрополит Володимир, я думаю, зараз це розуміє. Якщо утворюється незалежна держава – мусить бути і незалежна Церква. Таким шляхом йшли всі православні держави: і Росія, і Греція, і Грузія, і Болгарія, і Румунія, і Сербія. Чому Україна має бути винятком?

Цей шлях обрав не я, його обрала Церква, бо це ж рішення було прийнято на Помісному Соборі, і весь єпископат, всі монастирі, навчальні заклади, духовенство і народ підтримали його. Я тільки очолював цей процес, але умови для нього створилися історично. І тому цей наш шлях – правильний. Тому ми впевнені, що переможемо.

- У Московському Патріархаті завжди стверджують, що обряди, які справляє Київський Патріархат, не є дійсними. Що каже на це Київський Патріархат?

- Це облудливе твердження. Бо в Символі Віри написано: «Визнаю єдине хрещення на відпущення гріхів». Єдине хрещення. І той, хто перехрещує, порушує Символ Віри. Він просто богохульник, тому що це хула на Святого Духа. Все це ми виклали у нашій Історико-канонічній декларації, і ніхто не може знайти аргументи, щоб це спростувати.

- РПЦ нещодавно відкоригувала свої вимоги щодо участі священнослужителів у виборах. Малася на увазі, зокрема, можливість їх участі у виборах в Україні…

- Ми проти втручання Церкви в політику і не благословляємо участь духовенства у виборах. Але оскільки зараз іде мова про виділення земельних ділянок під будівництво храмів, про будівництво храмів як таких, краще було б, якби представники Церкви були представлені в місцевих радах – тільки заради того, щоб вирішувати подібні питання. І то – ми благословляємо священиків на участь у виборах тільки там, де народ хоче побачити священика у місцевій раді.

- Але оскільки висування кандидатів у депутати можливе лише за підтримки певної партії, священик, який агітує за себе, там само агітує і за партію.

- Депутати місцевих рад від Київського Патріархату позапартійні. Я не знаю, як вони туди проходять, тому що ми не займаємося цими питаннями. Але нам відомо, що їх підтримували різні партії. 

- Кардинал Гузар подав у відставку, і тепер має можливість добре підготувати свого наступника і допомогти йому зміцнити авторитет – серед вірних і в країні взагалі. Неодноразово доводилося чути думку, що Київський Патріархат – це Церква Патріарха Філарета, й існує доти, доки є Патріарх Філарет…

- Ні, Київський Патріархат буде існувати і після Філарета. Я повинен сказати, що особи в історії відіграють роль, але вони нічого не можуть зробити, якщо їм нема на що спиратися. Казати, що особи визначають все – неправильно. Наприклад, не Кравчук, Єльцин і Шушкевич розвалили СРСР – так склалися обставини, а вони були лише на чолі подій. Не Філарет створив Київський Патріархат – Київський Патріархат виник через бажання православних українців мати свою Церкву, і тоді знайшлася особа, яка очолила цей рух. І цей рух вже не зупинити. Будьте впевнені – коли Господь мене покличе в інше життя, тоді знайдеться новий Патріарх для Української Церкви. Нічого трагічного не відбудеться.

- Серед української еліти стало модним бути вірянами, хоча вірять вони, мабуть, менше, ніж відвідують храми. Як відрізнити по-справжньому віруючу людину від тієї, яка просто ходить в храм?

- Якщо людина виконує заповіді Божі і діє по совісті, то навіть якщо вона і не часто ходить до церкви, вона є віруючою людиною, тому що живе за вірою. А коли людина показує себе віруючою, ставить свічки, а совісті не має, або її не слухає, то віра цієї людини не є правдива, тому що вона живе не за вірою. Після розпаду Радянського Союзу багато людей навернулися до Церкви, причому щиро. Вони будують храми, допомагають, виконують свої християнські обов’язки. Але до цього долучаються й інші, які віри не мають, а пристосовуються до часу.

Таке вже було в історії Церкви. Коли за часів Римської імперії Церква була гнана, в Церкві були тільки вірні, бо невіруючий не хотів йти на муки. А потім, коли Константин Великий проголосив християнство державною релігією, в Церкву пішли всі, хто хотів користуватися з нових умов. І тому часто потрапляли туди люди, які за світоглядом були не християнами, а язичниками.

- Характеризуючи сьогоднішню владу, прийнято згадувати, що її представники сформувалися на Донбасі, і наділяти їх специфічними «донецькими» рисами, такими, як, наприклад, жорсткість чи прагматичність. Ви теж сформувалися на Донеччині – чи відчуваєте в собі щось «донецьке»?

- (сміється) Це все неправильно. І на заході є люди з рисами, які Ви описали, і в інших регіонах. Я взагалі не вважаю, що тільки один регіон здатен давати Україні керівників. Хіба у нас перший президент з Донецька? Ні, з Рівненщини. Другий президент – з Чернігівщини, третій президент – із Сумщини, і тільки четвертий – з Донеччини. Тож не обов’язково вихідці з Донецька мають керувати країною. Кого Господь допускає, кого обирають, той і стає її керівником.

- А стають завжди обдаровані?

- Обдарування бувають різні: бувають позитивні – бувають негативні (сміється). 

Фото з офіційного сайту УПЦ КП