Пиріжки зі смертю

На велелюдній вулиці в годину пік бабця продає пиріжки.

Рум’яні й духмяні, та ще й недорогі, тож голодні покупці юрмляться навколо продавчині, беруть відразу декілька, смачно їдять і повертаються купувати ще. Аж раптом хтось допитливий цікавиться: бабусю, чи не відкриєте секрет, із чим ото ваші пиріжки таким смачним?

Чого ж не відкрити, каже бабуля, кладу в начинку те й се, а ще – лайно додаю.

Юрба, звісно ж, відразу розсіюється, крім особливо затятих гурманів і копрофагів.  

Бабуля дивується: чого вони? Їли ж нормально, попит був. Яка кому різниця, лайно чи не лайно, якщо смакує? Було не казати, з чим пиріжки. Менше знаєш – ліпше спиш.  

*

10 липня Львівська міська рада ухвалила рішення про обов’язкове маркування товарів, вироблених у Росії. Кожен такий товар повинен бути позначений прапорцем-триколором і відповідним написом.

Під тиском активістів Економічного бойкотного руху ухвалу міськради виконали великі супермаркети та торгівельні мережі. Помаркували недбало й не все, але хоч якось. Менші крамниці й кіоски вирішили, що їх це не стосується. Часто продавці кажуть, що не бачать у маркуванні сенсу – мовляв, кому треба, той прочитає виробника на етикетці.

«Я не розумію, навіщо це треба робити?!» - обурилась одна продавчиня, почувши про маркування. Її цілком улаштовує, що покупець бере біля каси вироблений у Росії снікерс або жуйку.

Це треба робити, бо товари з Росії – це пиріжки зі смертю. Не вашою, звісно, поки що. Поки що – зі смертю людей, які воюють за вас на Донбасі.

Купуючи снікерс, російську книжку, настільну гру, бензин чи черевики, ви оплачуєте дещицю їхньої смерті. Опосередковано, звісно – російський виробник заплатить із української виручки податки в російський бюджет, а потім ваші гроші повернуться в танках, градах, смерчах і смертях.

Комусь по барабану. У когось це викликає глибоку стурбованість, утім, не достатню для того, щоб відмовитись від улюбленої жуйки. Але хтось, довідавшись про російське походження товару, не схоче його купувати. Й ці небайдужі мають право бути попередженими.

Скільки в Україні, у Львові зокрема, людей, що відмовляться дарувати свої гривні (нехай навіть копійки) Путіну? Я думаю, що більше, ніж думають скептики.

Пропоную перевірити. Чи для цього доведеться бити вікна, я не знаю. Не хотілося б. Можливо, крамарям варто просто виконати ухвалу міської ради?