Почухайте спинку! (випадкова рецензія)

Ви чули радісний спів снігурів узимку? Якщо не чули, то можете мені повірити: цей спів може здатися радісним лише естетам. Снігур голосно ф'юкає, тріскотить і нікого до себе не приваблює.

Взагалі-то, до графоманії я ставлюся цілком стримано, ба навіть толерантно. І справді, це не найгірша з людських маній. Наприклад, раптово бізнесмену середньої руки починає нервово смикатись брова й виринають рими. І вже здається бізнесмену, що якщо не висловить він усе це на папері, то помре. А коли напише, то починає йому здаватись, що як не оприлюднить він усе це 10-тисячним накладом під глянцевою обкладинкою на крейдованому папері, то світ втратить у його особі як не Пушкіна, то Тютчева вже точно. Однак добре вже те, що «впарити» читачеві графоманію у добровільному порядку дуже складно. Читач наш зазвичай не читає навіть поезії. Куди ще йому графоманію?

І знову-таки, повторюю, це не найгірша манія. Гірше - це, приміром, затримувати зарплатню найманим працівникам або влаштовувати сафарі на невинних людей у лісах Кіровоградщини. Чимало існує небезпечних занять у цьому світі.

Втім, живуть у нашій країні люди, які йдуть в обхід. Я про графоманів, які пишуть вірші для найменших читачів. І тут настає край будь-якій стриманості, ба навіть толерантності.

Є в Україні заслужений чоловік - академік, астроном світової слави і директор Київського планетарію Клим Чурюмов. Його ім'ям названо навіть дві зірки і комету. І цілком заслужено, адже він їх сам відкрив на нічному небі. Але невідь-чому цей гідний чоловік заповзявся писати вірші для дітей українською мовою. Тобто ступив на територію незбагненну, де зірки його геть зрадили і звели на манівці.

Я вже кілька днів читаю його книжку-абетку віршиків «Малятам про тварин». (Ой, це не єдина дитяча книжка Чурюмова, а одна з багатьох.) І роблю я це тому, що наосліп читати своїй доньці абищо вважаю справою небезпечною і, сказати б, токсичною. Читаю своїми очима і намагаюсь поглянути на них поглядом дитячим. Ось, наприклад,

Снігур прилетів із північних країв,

Приваблює всіх його радісний спів.

Зима ще лютує і сніг на дворі.

Але вже прикрасили ліс снігурі.

Ви чули радісний спів снігурів узимку? Якщо не чули, то можете мені повірити: цей спів може здатися радісним лише вибраним естетам. Снігур голосно ф'юкає, тріскотить і нікого до себе не приваблює. І чим прикрасили ліс снігурі? Але я не прискіпуюсь до фактів. Чесно. Я навіть вважаю, що цей віршик - один із найвдаліших.

Акула побачила в морі предмет,

Відразу ж зробила крутий пірует.

Не гаючи часу, предмет проковтнула -

А то був стілець та старих два баули. -

Пише академік і навіть якось не замислюється, що предмет у першому рядку був один, а на виході опинилося три. І як пояснити дитинці, яка щойно починає вивчати букви, що таке «предмет», «пірует» і особливо «баул»?

І, звісно ж, куди подітись від засилля банальних дієслівних рим «будувать-здобувать», «гуляють-мають», рим неточних і неоковирних «три-води», «це А-навчання», «зміг-рік», збігів трьох і більше приголосних, ламання наголосу й інших класично-графоманських атрибутів? Для Чурюмова це не просто добрий тон, а стала особливість поетики.

Однак вдається також наш автор і до речей, м'яко кажучи, радикальних. Він заходиться змінювати десятиріччями усталені ціннісні орієнтири наших діточок. Ось вам равлик - створіння миле й беззахисне, яке носить у себе на спині хатку. У моєму дитинстві був віршик, у якому равлика просили виставити ріжки, а потім ділилися з ним у різних версіях то маслом, то сиром, то картоплею. У Чурюмова равлик - шкідник виноградних садів.

Листя виноградне любить їсти Равлик,

І завжди гуляти йде на виноградник.

Знає, як знайти там найсмачніший лист!

І садкам велику шкоду завдає цей гість.

Віршик про хруща взагалі варто було б заборонити окремим рішенням морального НЕК! Там за бажання, якщо відкинути всі поетичні умовності, можна вичитати пропаганду гомосексуалізму і навіть інцесту:

Прилетів раз Хрущ на свято,

Завітав в хатину свата.

Каже: «Ось вам подарунок -

Мій гарячий поцілунок!»

Є у книзі «Малятам про тварин» і речі з претензією. Приміром, на якусь розважливу філософічність, де внутрішня напруга досягається мінімальними зображальними засобами.

Цап з Козою йшли додому

Та відчули легку втому.

Вони сіли, відпочили,

Відновили свої сили.

У віршику про зозулю - цілий космос, у якому в гармонійному вузлі сплелися прийдешнє й вічне, життя і смерть, журба і радість, сміх і гріх:

«Зозуле, скажи нам», - так бавляться діти, -

«Залишилось скільки нам жити на світі?»

Зозуля кує: «Мої любі малята,

Вам жити і жити ще дуже багато!»

Є речі, що геть ламають усі стереотипи про світ живої природи. Від них стає по-особливому моторошно і лячно за дитину та її психологію:

Граються Свинка і Пес у дворі,

Щука спокійно лежить у відрі.

Гавкає Пес, посміхається Свинка.

Щука їх просить: «Почухайте спинку!»

Що робить щука у відрі? Щука задихається і стоїчно готується прийняти смерть. Тому й лежить спокійна. А перед смертю ще бажає отримати дещицю риб'ячого задоволення. Здається, я правильно зрозумів?

Багато у Чурюмова суто абсурдистських знахідок і ненавмисних прозрінь, де, наприклад, віслюк погоджується пити лише чисту воду, бо «теж, як і люди, не хоче хворіти!». Звіряткам приділяються то властиві їм ролі, то вони стають геть антропоморфними і проводять у лісі трибунал, де ведмідь висловлює вовкові догану. Дуже часто автор приписує тваринам якусь кондову совєтську правильність і колективізм:

Пінгвіни на збори крокують по льоду.

Зібралось, здається, чимало «народу».

Вирішують дуже важливе питання,

Де взимку Пінгвінам шукать харчування!

Однак вінцем є віршик на літеру «я», що підводить під усім цим недитячим кошмаром жирну риску:

Побачила Ягня Лисиця з-за паркану

І каже: «Підійди, тобі дам два банани».

Розсудливе Ягня ніяк не реагує,

Лисицю хитру це нервує і дратує».

Чому не реагує Ягня? - думаю я. - Тому що розсудливе чи тому що тупеньке? А лисиця чому нервується? Чи не тому, що їй просто страшенно незручно в цьому віршику?

Цитувати й іронізувати з цього текстового терору можна безкінечно довго. Можна навіть приділити йому більше часу й оцінити ширший масив творчості поета-астронома. Наприклад, книгу «Малятам про фахи», де є такий-от віршик:

Єпископ проповідь читає,

Молитись Богу закликає!

Але чи насправді це потрібно? Ні, це зовсім нікому не потрібно. Особливо дітям. Їм усе це не потрібно передусім.