Про новий Основний закон

В країні повним ходом йде конституційний процес. Якщо хтось цього не помітив, то в цьому немає нічого дивного. Адже документ, від якого залежить якою буде Україна, розробляється не публічно, з залученням вкрай обмеженого кола осіб. Можливо когось це здивує, але народні депутати, яким голосувати за нову Конституцію, її ще не бачили.

Особисто я, як і більшість громадян цієї держави, дізнаюся про напрацювання Конституційної комісії з засобів масової інформації. Зате проект змін до Основного закону вже має у своєму розпорядженні Венеціанська комісія і Президент. Але не громадяни України, яким жити за цим документом, і не депутати парламенту, яким цю Конституцію приймати. Але, навіть те, що про проект змін до Конституції дізнаюся з висновків Венеціанської комісії, відверто не тішить. А саме:

1. В ньому передбачене право на розпуск Президентом України місцевих рад усіх рівнів. Норма, м’яко кажучи, сумнівна і з точки зору самої філософії поняття «демократія», і з огляду на принцип незалежності місцевого самоврядування. Одні намагаються подати це як прогресивну європейську практику, хоча жоден глава держави в Європі таких повноважень не має. В Польщі, на яку нам постійно вказують, повноваження органів місцевого самоврядування можуть бути припинені рішенням Сейму за поданням Ради міністрів. Інші кажуть, що це такий запобіжник від сепаратизму. Тепер уявімо собі ситуацію: якби у Турчинова були повноваження розпустити Верховну Раду АР Крим – це б налякало місцевих депутатів? Та їм у Сімферополі взагалі було по барану, що там на материку. Але, я точно знаю, що дві роти спецназу – це набагато сильніший інструмент боротьби з сепаратизмом, ніж рядок у Конституції. І це стосується будь-якої держави світу. Уявімо іншу ситуацію: якби у Януковича була можливість припиняти повноваження органів місцевого самоврядування – що було б з місцевими радами західних областей під час Майдану?

2. Проект змін до Конституції передбачає надання Президенту України права фактично на власний розсуд припиняти повноваження так званих префектів (тобто місцевих державних урядників), що для парламентсько-президентської республіки є нехарактерним. За прикладом тієї ж Польщі, префект, він же воєвода, є представником виконавчої влади, який призначається і звільняється Радою міністрів. Тобто – урядом. Іншими словами, підхід, який пропонується в змінах до Конституції України – перетягування повноважень. А це – майже гарантований конфлікт між Президентом і Кабінетом Міністрів. Прикметно, що вищезазначені положення проекту розкритиковані у висновку Венеціанської комісії.

3. «Особливий статус» для «ДНР» і «ЛНР». Скільки б Євросоюз не спростовував свої слова про те, що вимагав особливого статусу для терористів, скільки б наша влада не говорила, що Україна залишиться унітарною державою, проект змін до Конституції говорить про інше. Венеціанська комісія говорить, що статус певних територій може визначатися окремим законом. А це може бути передумовою до розвалу унітарності. Іншими словами – це гібридна федералізація, замаскована складними юридичними формулюваннями, однак яка є неприйнятною для нас. Через це, маю сумніви, що такий проект змін до Конституції отримає у сесійному залі 300 голосів. Якщо це навіть відбудеться, то не відомо якою ціною, але точно відомо, що наслідки для державотворення можуть бути катастрофічними.

Дивує і те, що презентація роботи Конституційної комісії проходить у п’ятницю в другій половині дня, коли частина людей подумки або вже вдома, або на відпочинку. Це - технологія не нова.