Рік без Марека

Маркіян Іващишин був моїм добрим товаришем і другом для багатьох. Ми дуже тісно були пов'язані. Разом створили «Дзиґу», а після неї ще багато різних проектів, годі пригадати усі. Маркіян все продовжував творити, а я пішов у бізнес і вже в ролі мецената підтримував ці проєкти.

Рішення піти в депутати я прийняв теж завдяки Мареку. Чесно кажучи, не планував зв’язуватися з політикою. Бо вважав, що громадянського суспільства і бізнесу достатньо, щоб реалізовувати класні проєкти, розвивати середовища, місто. В одній із наших останніх розмов Маркіян мене висварив, запитавши: скільки ще можна бути білим та пухнастим? Настав час чистити авгієві стайні. І я пішов, аби той успіх, якого нам вдалося досягнути у бізнесі, розвитку громадянського суспільства, міста спробувати перенести у політику на державні масштаби.

Ми познайомилися з Мареком, коли я був молодим, нарваним студентом і шукав, куди ж свою енергію скерувати. Мій армійський друг привів мене у Студентське братство, яке тільки формувалося. Активісти збиралася біля пам’ятника Іванові Підкові в центрі Львова, і там я зустрів Маркіяна. Це було коло людей близьких мені за духом, цінностями, приваблювало таким протестним рухом. Марек власне очолив братство у Політехніці, згодом я ініціював створення студентського братства у своєму Торгово-економічному інституті. Ми не мали досвіду, не уявляли, які можуть бути наслідки нашої роботи, але були такі відважні.

Нас хотіли виключити з університетів за нашу діяльність. Адже основна ідея братства, яке ми заснували, була політична вимога — незалежність України. І ті вимоги, з якими ми вийшли на Революцію на граніті, були скеровані на побудову незалежної держави. Зрештою, Марек незабаром сам кинув університет.

Ми пройшли Маркіяном дуже важкі часи війни з Медведчуком, Козаком, Хом’яком, коли з нас намагалися зробити організовану злочинну групу групу – злісних неплатників податків. За версією Медведчука, я був організатор, а Маркіян – співучасник цього «страшного злочину». Нам шили статтю до 7 років за несплату податків, потім це все розтягнулося по судах. Ми з Мареком сміялися, що не одна адвокатська фірма у Львові виросла і зробила свій бізнес за рахунок наших справ. Ця судова тяганина тривала кілька років. Маркіян тоді гідно пройшов це все.

Тоді творився просто правовий «безпредєл». Це були царі і божки, на чолі з Медведчуком, які вирішували усю українську політику. А тепер без гугла спробуйте згадати, хто зараз керівник митниці чи податкової. Важко? А ми колись про це мріяли, щоб ніхто не знав, хто на керуючих посадах. Бо якщо у людей все нормально, їм не треба знати імена чиновників. Це ознака того, що проблем з тими інституціями у них немає.

Ми з Маркіяном завжди підтримували один одного. Коли є беззастережна довіра, питання підтримувати чи не підтримувати, не стоїть. Це само собою зрозуміло. У одному інтерв’ю Марека запитали, яку пораду він би дав українцям. На що Маркіян відповів: «Вірити і тішитись, що ми, українці, живемо у часи великих змін». Він був один із тих Великих, хто ці зміни маленькими кроками і невтомною працею творив щодня. Друже, дякую за честь бути твоїм товаришем.