Рік в обласній раді. Чого більше: невдач чи здобутків

Минув рік моєї каденції депутата Львівської обласної ради… Пригадую, як в одному з «високих» кабінетів області зимою цього року мені з деякою іронією сказали таке: ну побудь ще декілька місяців романтиком та ідеалістом, потім змінишся і усе зрозумієш, станеш «нормальним», як усі. На жаль чи на щастя, час минув, а «нормальним» я не став.

Рік, що минає був важким і цікавим водночас. Описати його декількома словами важко, та узагальнити деякі речі можна. Цей рік був роком сподівань. Сподівань, що ця «постмайданна» каденція обласної ради буде особливою. Пам’ятаю той трепет, з яким я заходив у стіни місцевого парламенту, коли лунав Гімн при відкритті сесії. Думалося, ну тепер, маючи 100% проукраїнський склад ради, ми зможемо кардинально змінити ситуацію на Львівщині. На жаль, мушу сказати, що мої очікування значно перевищили реальний стан справ за цей рік.

Перше, що впало в очі – недостатні повноваження обласної ради в господарських процесах області. Попри реформу місцевого самоврядування, яка зараз особливо актуалізувалася, визначальну роль в організації більшості процесів Львівщини відіграє місцева обласна державна адміністрація – президентська вертикаль, вплив на яку обласні депутати мають досить опосередкований.

За моїми спостереженнями деякі чиновники ЛОДА розглядають депутатів, як людей, які повинні затверджувати обласний бюджет та обласні програми, які вони (чиновники адміністрації) розробили, а далі не заважати працювати. Підтвердженням цьому було багато програм, які виносилися департаментами на сесії без чіткого розподілу коштів, з серйозними елементами «ручняка». Задля справедливості варто зазначити, що таке «дуалізм» влади: вибрана обласна рада і призначена обласна адміністрація діє більшість років незалежності. Зрозуміло, що враховуючи останні реформи децентралізації та вимоги суспільства і часу, необхідне перенесення виконавчих повноважень на місця. Рік роботи в обласній раді тільки утвердив мене у цій думці.

Звичайно, «кивати» тільки недосконалу систему місцевої влади не до кінця справедливо. Розчарування продовжилися під час розгляду частини уже згаданих мною обласних програм. На жаль, мушу констатувати, що частина депутатів, які увійшли в ті чи інші профільні депутатські комісії, могли мати цілі не тільки в служінні інтересам громади. В багатьох програмах, які розглядалися Львівською обласною радою, визначальне право затверджувати ті чи інші об’єкти для фінансування залишилися за профільними комісіями. Дивно було спостерігати, коли на засіданнях деяких комісій представники різних фракцій синхронно погоджували ті чи інші об’єкти, відкрито обіцяючи один одному: ти за мій проголосуй, а я проголосую за твій. Що це, якщо не лобізм і корупція?! Фракція «Самопоміч» і в подальшому буде категорично виступати проти ручного режиму і за постатейний розпис усіх обласних програм.

Ще одна дражлива тема – приватизація. Цього року у керівництва області було тверде бажання привести рекордне роздержавлення майна спільної власності. Ці наміри прикривалися бажанням поповнювати обласний бюджет. При тому, що планували продати більше 30 об’єктів, виручка прогнозувалася близько 50 млн грн. Тобто львівська громада назавжди повинна була втратити майно, а натомість здобути 50 мільйонів, а це лише чверть(!) обласної програми ремонту доріг. Я вважав і далі вважаю, що продавати майно громади потрібно лише у крайньому випадку, та і то виключно через, а не шляхом викупу за заниженою ціною, як це планувалося весною цього року по більшості будівель. Обласна влада повинна думати, як ефективно використовувати свої приміщення для соціальних потреб області в сфері медицини, освіти та інших, а решта приміщень вигідно здавати в оренду за ринковими цінами. Обласні очільники також повинні дбати про розвиток громадського сектору – здавати за пільговою ціною приміщення для патріотично-виховних та інших суспільно важливих громадських організацій.

Однією з ключових проблем, з якою я зіткнувся в обласній раді, виявилася добре відома проблема львівських лісових Карпат. Про це не написав і не сказав хіба що лінивий. Усі обласні депутати останні 15 років починають і закінчують свою каденцію обіцянками навести порядок з масовою і часто неконтрольованою вирубкою лісів. А віз, як то кажуть, і нині там. Єдиним практичним заходом, на який розродилася обласна рада – прийняття здебільшого декларативного рішення про важливість контролю і т.п., і про необхідність прийняття нової програми підтримки лісовідновлення в Львівській області. Проблему погіршує те, що більшість лісів (державного і військового призначення) реально не контролюються областю. Наша фракція напрацювала низку заходів, які ми будемо добиватися включити у нову обласну «лісову» програму, що, переконаний, зможе частково навести порядок із львівським лісом.

Кричущою є ситуація з ліками в обласній медицині. З року в рік обласна рада виділяє десятки мільйонів гривень на закупівлю безкоштовних медичних препаратів для мешканців області, а люди і далі купують навіть пластирі за свої кошти. Цілий рік ми билися над оприлюдненням інформації про залишки безкоштовних ліків для людей у наших обласних комунальних закладах і нарешті нещодавно ОДА видала наказ публікувати такі дані. Наступним нашим кроком повинно бути оприлюднення на сайті обласної ради чи якомусь іншому сайті онлайн інформацію про наявність ліків в тій чи іншій лікарні.

Одним словом, невдач і недопрацювань поки більше ніж здобутків, але з Божою і людською поміччю вірю ми зможемо переломити ситуацію в області. Крок за кроком кожен з нас повинен міняти країну, починаючи з себе, і відступати нам нікуди.

Слава Україні!