Ринок землі: зрада чи перемога?

Маємо Закон про обіг земель сільськогосподарського призначення (Про ринок землі).

Це зрада – чи перемога? Чого нам від нього чекати?

Цивілізований ринок землі потрібен. Такий закон працював би добре в правовій, справедливій державі. Якщо б його прийняли після належної підготовки обліку земель та забезпечення прав власності.

Все це мало робитися від часу запровадження мораторію на продаж земель у 2002 році. Але за 18 років держава майже нічого не зробила.

Як цей закон запрацює в наших теперішніх реаліях?

Відчуття досить тривожні. Особливо в людей, котрі пам’ятають дику, брудну приватизацію державної власності наприкінці 90-х років. Коли майже все майно держави опинилося в руках тих, кого зараз називаємо олігархами.

Добре, що «олігархічний» земельний закон, прийнятий у першому читанні вдалося суттєво покращити. Що прийнято більшість ідей, які експертна група Української Галицької Партії напрацювала і пропагує вже два роки.

Але УГП розробила цілісну стратегію ринку землі, спрямовану на розвиток середніх та дрібних приватних фермерських господарств. Натомість Верховна Рада лише внесла деякі добрі зміни в поганий проект закону.

І основне – ми пропонували запобіжник проти спекуляцій. Щоби при перепродажі первинний власник землі отримував значну частку прибутку від подальших продаж, тобто – заробляв на зростанні ціни. Але цього не зробили.

Теперішній закон не прийнятий в інтересах власників паїв, це очевидно. Аферисти мають нелімітований капітал і дуже професійних психологів та маніпуляторів. Вони знайдуть, як обійти заборони і обмеження. Як скупити найкращі землі та сконцентрувати власність. Вся ця армія негідників накинеться на тих, кого телевізор кількадесят років зомбує і відівчив думати.

Бо мудрого не обдуриш, і не пограбуєш. Але нашій державі мудрі громадяни не потрібні.

Що найбільше тривожить?

1. Не забезпечено інвентаризації всього земельного фонду держави. Не забезпечено базових прав власників – щоби всі сертифікати на право власності відповідали фактичним координатам земельних наділів, були належно оформленими і знаходилися в руках цих власників. А не в сейфах орендарів.
2. Влада не провела широкої інформаційної кампанії для власників земельних наділів про їхні права та обов’язки. Бо власність також і зобов’язує.
3. Недостатньо продумані та внесені в закон запобіжні механізми як проти маніпуляцій та обдурювання власників паїв, так і проти схем концентрації земель у приватній власності теперішніх орендарів-латифундистів.

Усі обмеження та запобіжники можуть бути нейтралізовані в майбутньому шляхом голосування поправок в «ручному режимі». На порядність теперішніх депутатів та чиновників годі сподіватися.

В нашій антинародній державі варто очікувати найгірших сценаріїв, тому закон мав би бути чітким і добре продуманим. Натомість в другому читанні обговорювали документ, який депутати побачили в останній момент перед засіданням.

Добре, якщо закон справді будуть запроваджувати поступово, поетапно.

Є надія, що до того часу влада в Україні зміниться на більш відповідальну та компетентну, яка матиме єдиний пріоритет – добро українців. І всі загрози та недопрацювання вдасться виправити.

Те, що за ці 18 років не зроблено належної підготовки, не наведено порядку з обліком і власністю на землю – це пряма відповідальність і провина Кучми, Ющенка, Януковича, Порошенка, Тимошенко, Яценюка, Гройсмана та всіх інших керівників уряду за цей час. Всі вони чекали на можливість дерибану і заробітку. Чи нарешті дочекалися – це залежить від мудрості власників паїв і від порядності наступної влади.

На цю що є – годі сподіватися.