Садовий: Лише дія - шлях успіху і перемог

24 серпня у Львівській міській раді пройшло урочисте засідання з нагоди 21-ї річниці Незалежності України.

З вітальним словом виступив міський голова Львова Андрій Садовий: «Сьомий рік підряд, я маю велику честь вітати львів’ян з Днем незалежності. Але цього року чомусь складно було знайти відповідні слова для хорошої урочистості з Дня народження нашої держави. Ми дуже багато трудилися, щоби з честю представити Львів для дуже багатьох гостей, які до нас приїхали з багатьох країн світу: з Японії, Китаю, дуже багато європейців, з Америки, Канади. Насправді для багатьох з них це було відкриття. Як писали в західній пресі «спляча красуня Сходу, яка прокидається», «останні діамант, який для себе світ ще не відкрив». Яке піднесення було у Львові та Україні, коли всі разом співали гімн нашої держави, коли мільйони прапорів були по всій державі . Здавалося, що ось, ця мить, і піде-піде-піде розквіт. А потім - удар в спину: закон про мови. І розчарування, в багатьох опустились руки, була зневіра.

Мені недавно потрапили в руки  дослідження соціологів «Як живеться українцям». І як дивишся, як живеться українцям, то, як правило, є дуже багато нарікань: і те погане, і то недобре, і так воно є.  Я хочу поставити запитання для себе і для всіх нас. Як жили наші діди й прадіди? Чи їм було важко? Кому було простіше? Хто себе міг краще реалізувати?

Я знаю свого дідуся та свою бабусю. Тоді були важкі і непрості часи. Те що вони мені розказували, я думаю, що розказували і кожному з нас. Насправді, вони горді за всіх нас, тому, що вони діяли, щоб ми з вами жили в українській державі, яка де-юре є, і святкували незалежність нашої держави, щоб ми не боялися за те, що ми говоримо рідною мовою і мати за це проблеми.

100 років назад, що це було? Січові Стрільці, які йшли на смерть, вони знали, що вони помруть. Вояки УПА, вони боролися і з одним агресором, і з другим, вони йшли на смерть. Священики, які йшли на катування, знали - вони помруть за Україну. Дисиденти, яких гноїли в тюрмах, концтаборах. Вони це все робили для нас з вами, вони не думали про себе, вони не думали, чи буде їм добре чи погано, вони думали про нас з вами.

А як ми сьогодні? Ми сьогодні розчаровані чи ми стаємо дорослішими і розуміємо,  що шлях побудови України - дуже складний шлях, де є багато перепон, де є багато проблем. Власне, Бог любить той народ, ту державу, яка долає ті труднощі, бо, власне, в боротьбі людина формується, вона стає сильнішою. Це є можливо не прості запитання, на які кожен з нас має дати для себе свою власну відповідь. Тому що, в першу чергу, активні люди мають бути прикладом, бо дія - це є шлях успіху для перемог.

Країни, які сьогодні святкують сто, двісті, триста років своєї незалежності, - вони мають тупикові шляхи свого розвитку, вони мали шалені перепони, але вони через все це пройшли. В моєму розумінні нинішній двадцять один рік - це є дуже швидка хода. Ми дуже швидко дорослішаємо. Ми живемо в сучасному модерному світі, ми хочемо все швидко, все негайно. Ми захоплюємось перемогою збірної, а якщо тільки якась проблема - то ми розчаровуємося, опускаємо руки.

Не маємо права цього робити, пам’ятаючи тих, хто за нас йшов на смерть свідомо, за наш сьогоднішній день. Немає в світі так, що нас чекають в обіймах, ми повинні бути свідомі, що нам не будуть кидати пелюстки по нашій дорозі, а буде терен, будуть колючки. Але власне мудрість, наша з вами мудрість, спільна праця, рутинна, буденна, - це є успіх. Робота в громадських організаціях, в своїх професійних середовищах, активна співпраця з нашою церквою, - це є той шлях який виведе нас до того світлого дня, про який мріяли наші діди й прадіди. Я вірю, я в це вірю!

Я недавно перечитав мудрі слова митрополита Андрея Шептицького. Він дуже красиво говорив в своєму творі  «Як будувати рідну хату?». Він казав, що образ цієї всенаціональної Хати-Батьківщини має бути певним абсолютним ідеалом. При цьому народ має розуміти, що йому ніколи не вдасться повністю досягнути цього ідеалу. Однак постійне прагнення до цього ідеалу і буде шляхом до величі та процвітання.

Ми сьогодні святкуємо сторіччя Пласту, ми маємо за честь приймати провідників Пласту. Сто років назад: з чого це починалось? Молоді хлопці, дівчата, які заснували українську організацію. Це є позитивний приклад. І я гордий з того, що мій син сьогодні в Пласті, мої діти хочуть бути пластунами. Це є дуже важка праця дуже багатьох людей, що ми через це пройшли, що ми є. Це є звичайно велика подяка Богу, що він нас любить, що він тримає нас в своїй опіці.

Мені позавчора Богдан Гаврилишин подарував свою книжку, і починається ця книжка з мудрого речення: «Світ – великий, Україна – одна! Я бажаю багато здоров’я, Божої ласки. Слава Львову! Слава Україні!», - виголосив міський голова Львова Андрій Садовий.