Ще раз про «Посольство Боже»

Ніхто не переконував вкладати гроші у фонди, не вмовляв, не погрожував. Але всі мали про це інформацію. І я чув на власні вуха, як пастор Леся казала: «Пастор Сандей РУЧАЄТЬСЯ за Кінгс Кепітал»...

Останнім часом багато пишуть про церкву «Посольство Боже» (церква Сандея Аделаджі) та афери, пов'язані з нею. Я, чесно кажучи, не дуже довіряю нашим засобам масової інформації, але негативним (у більшості) новинам про цю церкву не здивувався зовсім, оскільки знайомий з нею непогано. Приблизно рік тому життя моє полетіло шкереберть, була повна апатія і депресія, підсилена застарілим алкоголізмом. Якось я в такому-от стані зайшов до одного хорошого знайомого, з яким не раз випивав. Один перед одним особливих секретів з своїх проблем ми не робили. Він сказав, що вже місяці два не п'є, ходить в одну дуже цікаву церкву, повірив у Бога і тепер взагалі дуже щасливий і самодостатній. Я цьому щиро зрадів і захотів стати також щасливим та самодостатнім. Ніяких проблем, запевнив мене товариш, двері церкви відкриті для всіх.

Треба кілька слів сказати про мої стосунки з Богом. Я колись (ще в дитинстві і ранній юності) вірив в нього, а потім уклав із ним, так би мовити, пакт про ненапад. Тобто я вірив, що він десь там існує, але його не чіпав - і він мене теж. До церкви ходив хіба що на Великдень. Цього мені вистачало. Що думав з цього приводу Бог - мене не дуже хвилювало.

Рік тому зібрання «Посольства Божого» відбувалися в кінотеатрі «Сокіл». Я, трохи переляканий, очікуючи чого завгодно, прийшов туди зі своїм приятелем. І що ви думаєте? Я ще ніколи в житті не бачив стільки щасливих людей одночасно! Всі були усміхнені, привітні, радо вітали мене у своїх лавах. Саме служіння не здалося мені дивним, бо я багато бачив американських фільмів про їхні протестанські церкви (це там, де купа негрів з притопом і прихлопом виспівує всякі прикольні пісеньки). Трохи дивувало, що ніхто не хреститься (як виявилося, це зайве). І молитов як таких не було взагалі. Замість молитви - просто набір звуків, щось схоже на абламаблагуглибуглибульмуль і т д. І так - повний зал людей, причому дуже голосно! Я у своїй наївності вже подумав, що у зал «Соколу» напустили якихось галюциногенних газів (як при штурмі Норд-Осту), але мені швидко пояснили, що колись давно-предавно у людей була тільки одна, спільна для всіх мова, вона давно втрачена, але живе у підсвідомості кожної людини. Отже, людина, звертаючись до підсвідомості, дістає звідти потрібні слова і так звертається до Бога. Ну і ще трошки здивувала мена мова пастора Лесі, яка вела богослужіння. Це було чимось середнім між мовою сантехніка дяді Васі і перекупки з Привокзального ринку, себто - повно росіянізмів, жаргону, щоправда, зовсім без матів. Я подумав, що, зрештою, це не страшно. Бо, як мені сказали, пастор Леся - надзвичайно добра і чуйна людина. Допомагає всім стражденним і ображеним долею - бездомним, пиякам, наркоманам. Для цього в Пустомитах є притулок, де можуть жити ті, хто не має постійного житла, або ті, хто просто хоче пожити окремо від свого постійного оточення, яке відвертає від спілкування з Богом. Крім того, щосереди вони власним коштом годують безпритульних, а у будні діє так звана школа, де розтлумачують Біблію. І ще є група молоді, яка ходить до шкіл, де розповідає дітям старших класів про шкоду наркоманії, алкоголізму й абортів.

Не знаю, чи ви мені повірите, але звідти я вийшов, наче окрилений. Я вже не один в своїй біді, є багато людей, які можуть мені допомогти! Крім того, зі мною Бог, який все мені пробачив, який (як мені сказали) завжди мене любитиме і у всьому допоможе!

У такій ейфорії я прожив майже два тижні. Тричі на тиждень ходив на богослужіння. Знайшов на антресолях Біблію, навіть прочитав сторінок тридцять. Допомагав жіночці, яка готувала обіди для жебраків, носити зі супермаркету продукти. Розговорився з нею, це виявилася колишня алкоголічка. Ні грама спиртного і мінімум три години в день молитов - її нинішній раціон. Дуже мене здивувало, коли вона розповіла, що її доросла донька колись їй сказала: «Краще б ти, мамо, продовжувала пити, аніж ходити у цю церкву!»

Я не міг цього зрозуміти. Як так - людина пила більше двадцяти років, кинула, а рідних щось не влаштовує? Але з часом і мене самого почали розбирати сумніви...

У церкві проповідували абсолютну віру в усе, що говорять і наказують пастори. Без сумнівів і застережень. Все, що вам розказують, - абсолютна істина! Тільки так і не інакше! А найсвятіша людина у світі - пастор Сандей Аделаджа, проповіді якого дуже бажано переглядати по відео чи на комп'ютері хоча б через день (диски продавалися серед прихожан), бо у цих проповідях розкривається справжня істина! Бог вас любить і завжди допоможе. Він звертається до вас через ваших пасторів, які теж бажають вам тільки добра. Всі інші християни, які не належать до «Посольства Божого», - нещасні люди, які не мають доступу до істинної церкви. І справжнє щастя для кожної людини - допомагати обездоленим, не так матеріально, як духовно, себто розказувати про Бога, істинну церкву - «Посольство Боже», і найкращу людину на землі - Сандея Аделаджу, який своїми справами врятував від загибелі сотні й тисячі алкоголіків і наркоманів.

Матеріально ж потрібно допомагати своїй церкві - кожен мусить віддавати десяту частину від своїх доходів. І хоч ніхто не стояв з бухгалтерськими книгами над прихожанами, ніякий облік доходів людей не вівся, але люди були щирими і справді жертвували немалими грішми.

Ще не можна було ходити на цвинтар, коли там правлять служби (на Великдень). Бо це (було приведено цитати з Біблії) гріх - говорити з мертвими. Не можна мати вдома образів. Лише молитися, молитися, слухати проповіді Сандея, а потім знову молитися. А на що ж жити? За що сім'ю годувати? Як? Ви не знаєте? Існує ж багато фондів, в які більше половини прихожан вклали свої гроші (якщо немає грошей - можна квартиру в банк закласти). Вистачить і на життя, і на десятину церкві. Ніхто не переконував це робити (вкладати гроші у фонди), не вмовляв, не погрожував. Але всі мали про це інформацію. І я чув на власні вуха, як пастор Леся казала: «Пастор Сандей РУЧАЄТЬСЯ за Кінгс Кепітал»...

Я не довго там витримав. Я зрозумів, що щасливого зомбі з мене не вийде. Бо тупо вірити я не вмію, я мушу все зважувати, над усім думати, у всьому сумніватися. Бо я не хочу кожен день молитися і слухати проповіді негра. Я не можу дозволити зробити зі себе людину, яка допоможе алкоголікові чи наркоманові, а потім мимоволі призведе до того, що він позбудеться своєї квартири. Я зрозумів доньку жінки, яка казала: «Мамо, краще б ти продовжувала пити». Я переконаний, що в людині головне - здатність мислити, а не тупо вірити всім красиво викладеним байкам, якій пхають у ваші вуха. Краще час від часу впадати у депресію, ніж ходити вічноусміхненим ідіотом.

Треба жити так, як підказує тобі власна совість, а не так, як це написано в Біблії. І мені тепер шкода цих всіх "щасливих" людей, які колись зустріли мене у «Соколі». Справа не в тому, що багато з них втратили свої гроші чи квартири. Вони втратили основну ознаку людини - думати і сумніватися.

Фото з сайту www.kiev.pravda.com.ua