Що не так з українськими сміттєвими полігонами

Питання сміттєвих полігонів в Україні стоїть чи не найгостріше у порівнянні з усіма європейськими країнами. Справа в кількості та невідповідному екологічному стані більшості з них.

Масштаби проблеми неналежного захоронення твердих побутових відходів можна проілюструвати простим порівнянням: якщо для Європейського Союзу норма кількості сміттєвих полігонів — до 500 на країну, то в Україні станом на 2018 рік лише санкціонованих полігонів налічувалося 6,5 тисячі, чверть із яких не відповідає екологічним стандартам. Ще понад 35 тисяч звалищ — стихійні, вони не мають жодних правових підстав для свого існування та просто забруднюють довкілля.

Під сміттям перебуває цілих 7% території нашої країни, а це як площа невеличкої європейської країни.

Тут у читача, певно, виникає закономірне запитання: чому український та європейський досвід поводження з ТПВ настільки різниться?

Першу відповідь знаходимо у вмісті баків з ТПВ

Річ у тім, що в Україні на полігони потрапляє понад 90% усіх продукованих відходів, і лише близько 7% йде на переробку.

У той час, коли середній відсоток сміття, яке захоронюють на полігонах у Європі, варіюється в межах 38%, інші 62% повторно переробляють або використовують як паливо для отримання електричної чи теплової енергії.

Досягти таких показників європейці змогли завдяки практиці сортування та роздільному збору відходів. Реалізація ідеї того, що захороненню підлягає лише сміття непридатне до переробки чи спалення, дозволило Швеції та низці інших скандинавських країн відправляти на захоронення лише до 5% від усього об’єму відходів.

Українці ж наразі тільки починають робити перші кроки у формуванні звички сортувати сміття. Проте завдяки таким містам, як Львів, із його вдалим досвідом впровадження сортування ТПВ, інші українські міста мають взірець та гарний приклад для наслідування в цьому питанні. Чим швидше українці перейдуть до сортування, тим ефективнішим буде впровадження сучасних інструментів для зменшення кількості сміття, яке йде на захоронення.

Друга причина криється у неготовності людей платити відповідну ціну за утилізацію відходів. А ще майже 25% населених пунктів не мають централізованого вивозу відходів.

Часто недоброчесні перевізники, щоб заробити, вивозять сміття на несанкціоновані звалища або взагалі вивантажують у лісосмугу. Усе це підтримується і мовчазною згодою населення, адже багатьом українцям досі важко перебудувати у себе в голові радянську модель мислення щодо вивозу сміття за безцінь. Час усім зрозуміти — за сучасне поводження з відходами треба відповідно платити.

На жаль, майже чверть населення України, переважно це жителі сільської місцевості, не мають організованого вивозу сміття, тож громади або окремі жителі самотужки позбуваються відходів, створюючи нові звалища. І з цією проблемою, як на мене, треба боротися першочергово.

Крім величезних об’ємів несортованих відходів та стихійних сміттєзвалищ, Україна поступається Європі й неналежною експлуатацією наявних полігонів.

Ігнорування на державному рівні питання захоронення відходів триває ще з радянських часів. Більшість санкціонованих наявних полігонів дісталися нам у спадок від Союзу. По-хорошому, ці сміттєзвалища мали б вже давно закрити та рекультивувати. Часто їх експлуатували або й досі експлуатують без дотримання будь-яких норм. Там продовжують накопичувати сміття, і це, безумовно, загрожує довкіллю і здоров’ю людей, які живуть поблизу таких звалищ.

Але їх продовжують експлуатувати й досі без дотримання норм

Про стратегію

Маючи понад десятирічний досвід роботи в управлінні сміттєвими полігонами в США, я впевнено можу сказати, що Україна потребує створення сучасної стратегії планування й будівництва нових полігонів та рекультивації старих.

Основою для створення стратегії має стати перегляд кола відповідальних за поводження з ТПВ та налагодження їхньої координації.

Тут я прихильник чіткого законодавчого регулювання та централізованого вивозу відходів на один-два полігони середніх чи великих розмірів у кожній області.

Такий підхід дозволить, по-перше, закрити левову частину безперспективних малої потужності полігонів, якими буквально всіяна територія нашої країни. Допоможе краще контролювати процеси захоронення, стежити за дотриманням норм.

По-друге, обмежить утворення стихійних звалищ, адже потреба в них просто відпаде, якщо буде знайдено розумні інфраструктурні та логістичні рішення для кожного регіону, області, групи громад.

Поява нових централізованих полігонів є довготерміновою інвестицією в екологічне покращення. Сучасні технології будівництва та оснащення полігонів дають можливість захоронювати відходи безпечно для довкілля.

Зокрема за сучасними вимогами полігон оснащують протифільтраційною системою з відводом й очисткою інфільтрату. Основу новостворених полігонів застеляють ізоляційним матеріалом: бентонітовим настилом, поліетиленовою геомембраною та геотекстилем, таким чином створюючи протифільтраційний екран. Цей бар’єр між утвореним інфільтратом та ґрунтовими водами дозволяє уникнути просоченню шкідливих речовин у підземні води.

На сміттєзвалищах старого зразка бар’єрні системи відсутні, тому інфільтрат, насичений продуктами розкладу різних відходів, може безперешкодно потрапляти в довкілля та забруднювати його. Про безпечність стихійних звалищ, яких в Україні рекордна кількість, годі й говорити.

На полігонах, які вичерпали свій ресурс, і не були належним чином рекультивовані, зростає ймовірність пожеж. Біогаз, у складі якого є метан, легко займається, якщо сміття не перешароване належним чином. Також метан потрапляє в атмосферу й забруднює повітря.

Коли старі звалища чи полігони закривають та проводять рекультивацію, їх оснащують спеціальними системами забору та відводу біогазу, ізолюють, мінімізуючи так вплив на довкілля. Ба більше, такий газ можна використовувати для генерування теплової чи електричної енергії, як це практикують у багатьох країнах Заходу.

Зрозуміло, що закриття старого полігону, його рекультивація, пошук території та будівництво нового потребують чималих капіталовкладень. Ми самі підписуємо собі фінансовий вирок, ігноруючи потенційну вартість наслідків продовження експлуатації старих сміттєзвалищ у майбутньому. Бо платити доведеться, і зазвичай ці суми є дуже суттєвими. Тому розумно вчасно вкластись у будівництво нового полігону.

Чим швидше влада на всіх рівнях візьметься за розробку рішень для розв’язання проблеми сміттєзвалищ в Україні, тим з меншими втратами, матеріальними та екологічними, ми можемо пройти непростий шлях модернізації системи утилізації відходів. А там і до західних практик — рукою подати.