«Слабонєрвниє на виход»

Так і хочеться заволати до тих своїх колег по публіцистичному сектору, котрі надто легко піддаються на провокації інших авторів чи безіменних дописувачів на форуми. Початківцям у цій царині варто взяти до уваги два правила: по-перше, завжди знайдеться хтось агресивно незадоволений нашою «писаниною»; по-друге – ми не для них пишемо.

Коли в журналі «Новинар» я взявся розповідати українцям про толерантність, то дізнався, що: моя дружина або теща (так і не зрозумів, як це може бути «або») - росіянки. А ще таке: «У Павліва просто пару років тому закінчився грант на галицький сепаратизм, а новий (ФСБешний?) проект має назву «талєрантнасть». Тоді у тому ж часописі я висловив занепокоєння небезпечною мутацією поняття патріотизм і внаслідок прочитав на форумі: 1. «павлив - аццкий жигун. Духовный потомок тех галичайников, которые предали УНР и заключали союз с Деникиным», 2. «Я ще і ще раз переконуюся...ти, павлів, справжнє бидло, ти гірший за рос. шовініста...», 3. «Висновок - Павлів є антиукраїнським мутантом». І ще багато іншого.

На ZAXID.NET прочитав, що найкраще мені вдаються «воплі енд соплі в якості інтелектуальних здобутків». Від читачів цього блогу я дізнався про своє «небажання (чи невміння) працювати»; що «естетичної насолоди від цих (тобто моїх - авт.) сентенції ніякої» і що взагалі я - рагуль.

Не погоджуюсь. Але й не переймаюся.

Якби я брав до серця всі негативні оцінки форумістів, то вже давно б посивів, полисів і відростив нижче грудей, а вище геніталій - «клубок нервів». Але на провокуванні, як і на контр-провокуванні, я вже зуби з`їв. Тому енергію, витручену з леговиська комфорту шпильками читачів, намагаюсь спрямувати в якесь конструктивне русло. Наприклад, сортування і шуфлядкування негативів і позитивів писання статей в Інтернеті і ознайомлення з реакцією читачів. Зізнаюся, що процес сортування і шуфлядкування приносить мені не лише користь, але й насолоду.

Спочатку беру позитив, лагідно його розглядаю і делікатно кладу до горішньої шуфляди. Потім випорпую з купки відповідний йому негатив і, прискіпливо оцінивши поглядом-скальпелем, запихаю до шуфляди долішньої.

Фор екзампл. Підписуючи статті своїм прізвищем, тобто виставляючи на загальний осуд свій розум чи дурість, своє красномовство чи косноязикість тощо, я принаймні чиню мужньо. Це позитив. Ті читачі, що мене критикують, ховаються за різними «ніками» - або соромляться, або бояться, або «їх ім'я нікому нічого не скаже». Це негатив.

Інтернет дає нам можливість посилати в міжнародний простір свої сигнали, шукаючи таким чином знаних і незнаних однодумців. Це позитив. На ці наші сигнали відгукуються здебільшого ті, кого ми більш чи менш виправдано вважаємо придурками. Це негатив.

Посортувавши таким чином зрозумілі негативи і позитиви, можна перейти на наступний рівень гри. Де відділення позитиву від негативу є складним, або й неможливим.

Ну, наприклад. Публікація статей в Інтернеті відбирає їм у значній мірі ореол поважності і значимості, як це було ще донедавна з публікаціями у тиражних газетах або шанованих часописах. Чого тут більше - позитиву чи негативу?

Завдяки Інтернетові невідомий автор може зробити собі ім'я. Або демонструючи непересічний розум і цікаві знання, або «експлуатуючи» знані і авторитетні імена, що зазвичай провокує прихильників цих людей. Загалом же така можливість несе в собі більше позитиву чи негативу? На «форумі» може висловитися особа, котра не дозволяє собі цього під час публічних дискусій, де треба стати віч-на-віч із об'єктом критики чи його прихильниками. Це добре чи зле? Ну і так далі.

Отже, спілкування в Інтернеті - це не тільки розширення обсягу особистої свободи, не лише втеча від самотності, але й прекрасна інтелектуальна гра. І ця гра не для «слабонєрвних».