Співачка-богиня, яку вона полюбила

Концерти, записані ще у прадавньому архаїчному форматі VHS чи в теперішньому варіанті DVD, чомусь відносять до продукції типу «лише для фанатів». Воно й не дивно, адже перший варіант на касетах ще добрих років десять тому вважався раритетною знахідкою, а власників шедевральних «One year and a half from the life of Metallica» чи «Meeting people is easy» з Radiohead вважали просто щасливцями.

Перемігши у війні форматів, DVD подарував безліч можливостей, а тотальний Інтернет відкрив всі замки на скринях найрізноманітнішого відео - від повноцінних телешоу до сотень тисяч роликів, знятих любительськими камерами. Але щоб концерт, не шоу, бо шоу там насправді ніякого немає, звичайний open-air концерт потрапляв в прокат кінотеатрів і тримався там на рівних з оскароносними шедеврами - для цього потрібні дуже вагомі причини.

Причина перша: в головній ролі найкраща співачка однієї шостої частини Землі. І що б тут не намагалися заперечити організатори всіх можливих всеросійських музичних премій від MTV до Fuzz - це вже доконаний факт, який ще багато років не буде підлягати перегляду. Причина друга: режисер - сама Рената Літвінова. Тут, звичайно, можна довго сперечатися про те, якої якості її режисерські роботи, але те, що це прізвище - бренд, тут без варіантів. Причина третя, яка є одночасно наслідком: фільм «Зелений театр в Земфірі» - перший за цілу купу років фільм-концерт, що йде в широкому прокаті по всьому СНГ, а за кордоном на такі акції останніми сподвигалися, здається, Koяn, ще на зорі 2000-х, наступним буде Скорцезе зі стрічкою про «ролінгів».

Сам фільм всіх, хто має стосунок з Рамазановою не лише за посередництвом радіо-ротацій, втискає в м'яке сидіння кінотеатру і заставляє забути про «не в тему» придбаний напередодні поп-корн. Екран, Зелений театр, музика, очі, слова, інтонації просто поглинають, залишаючи по собі враження, однойменне з останнім альбомом співачки - «Спасибо», що суть «Браво! Біс!» То вже потім, вийшовши в морозний березневий вечір, ділячись враженнями і аналізуючи побачене-почуте, пригадуються деталі та нюанси, випливають подробиці, які важко помітити, переживаючи півторагодинне захоплення.

Монтуючи фільм, Літвінова не надто спекулювала частою зміною планів, як це роблять в більшості лайвових кліпів, заточених під телеротацію. В «Зеленому театрі» переважають крупні плани співачки та майже відсутні моменти, де камера надовго затримується на комусь з музикантів: час від часу чітко видно лише Шурова - під час чергової клавішної фугетки, яка перетинає партитури всіх інших музикантів, та Костю Кулікова, в моменти не пафосних і дуже вчасних та вдалих духових партій. Сама Земфіра на сцені просто прекрасна. Вона відкрита та безпосередня, незграбно та беззахисно пританцьовує біля мікрофона; артистична та відверта водночас, коли між піснями говорить декілька речень; сльозоточива, коли не без напруги видирається в мертві петлі піруетів вокальних висот, особливо під час виконання «Лондона». Ще одним співтворцем концертної атмосфери того вечора був дощ, поливаючи глядачів та музикантів, стікаючи об'єктивом камери, він став безкоштовним і найчеснішим з усіх мінімально використаних спецефектів.

Окремо слід розглядати три вставки, зняті любительською камерою під час інших концертів співачки. В фільмі присутній і легкий стриптиз Земфіри та всіх музикантів під час виконання пісні «Маечки», і жорсткий стейдж-дайвінг в якомусь російському ДК, і один з найкращих моментів фільму - статичний план обличчя співачки під час виконання пісні «Во мне», коли за три хвилини напруженого вдивляння в розмиті пікселі та плавання в мелодії та тексті, дуже важко не погодитися з програмною тезою Рамазанової: «Во мне городаааа...» Ці лінію, з використанням чужих кадрів та різноманітних зйомок, як на мене, вартувало б продовжити, згадуючи те, як вдало вона використана в класичній кіноконцертній картині «Meeting people is easy», але «видно ще час не настав».

Кістяк концертної частини фільму склали хіти з двох перших альбомів Земфіри. Насправді в той вечір музиканти грали також інші речі, про що свідчить бутлег з концерту, який вже місяців вісім активно гуляє мережею. Однак саме в тих, найстаріших і найбільш юнацьких речах, завдяки зміні аранжування, вдалося показати доконаний факт, що «девочка созрела». Нові мелодії, як, до прикладу, розкочегарений до ритму сільських дискотек «Traffic», чи непізнавана з перших тактів «Почему», плюс короткі реверанси класикам: гілланівський рев з «Child in time», виконаний як духове соло та варіації Шурова на тему «Venus», зробили той варіант концертної програми саме таким, який достойний для увіковічення, тобто «instant clasic».

Є в фільмі декілька вставок з інтерв'ю Земфіри. Співачка тут по-іншому щира, ніж там перед тисячами фанів, говорить про глобальне та дуже особисте. Розповідає про відношення до шанувальників, до власної творчості, про те, як закохується в талант, а не в його носіїв, стібнеться над Літвіновою, яка «бере якесь тупе інтерв'ю для журналу», і дуже переконливо говорить, що все це лише початок.

Ну і окрема подяка Ренаті, яка добре знімає лише те, що по-справжньому любить. Колись вона прекрасно знімала лише себе кохану, а от тепер, з відомих причин, має ще одну надзвичайно прекрасну акторку і богоподібну співачку в одній особі, яку варто знімати навіть більше, ніж саму Літвінову.

Музичний фільм «Зелений театр в Земфірі». Режисер: Рената Літвінова. В ролях: Земфіра Рамазанова

Key songs: Traffic, Ариведерчи, Брызги

Альтернатива: Meeting people is easy

Фото з сайту newsmusic.ru