«Співай давай»
IQ

«Співай давай»

Чому партія «Голос» допомагає «старим політикам»?

Станіслав Безушко, 15 липня 1759 2

«Співай давай» – цю фразу найчастіше чутно, коли стояти в натовпі під час «Туру змін» від партії «Голос». Незважаючи на політичний контекст туру, більшість людей приходить заради безкоштовного концерту. Як би лідери партії не намагались переконати нас, що це не «гречка», але саме так все виглядає. Якщо концерт і не є підкупом виборців, то точно є «цукеркою» для заманювання. Але цю цукерку ще треба вміло використати.

Оголосити, що ти – новий політик чи маєш нове бачення, – дуже просто. На кожних виборах маємо бодай одну партію, яка асоціює себе з новим віянням. Цей шлях проходила «Наша Україна», УДАР, «Самопоміч» та навіть БПП. Де вони зараз і який у них рейтинг – відомо усім. Перші та другі – вже історія, треті – скоро стануть, а четвертим – ребрендинг не допоможе.

Недостатньо говорити, що ти новий і гарний. Потрібно по-іншому працювати і пропонувати щось нове. На роль нової і «не такої» партії претендує «Голос». Члени партії, чи радше кандидати, висунуті нею по списку та в мажоритарних округах, постійно декларують, що вони не такі, не так працюють і будуть кращими.

На будь-яку критику вони ображаються і заявляють про чорний піар. Звичайно, що намагання «збити» їхній рейтинг є, але не потрібно всю критику сприймати в багнети. Їх бажання слухати тільки своїх друзів вже дало результат – вперше за виборчу кампанію рейтинг просів. До того ж вони самі дають приводи для атак та постійної критики.

Молоді, успішні, активні, багато зробили – так коротко можна охарактеризувати більшість людей, які йдуть від партії «Голос» до Верховної Ради. Але коли розглядати їхню кампанію цілісно, дивитись на партію, а не на окремі особистості, оцінювати поведінку та методи роботи, заяви і гасла, то враження міняється. Від позитиву нічого не залишається.

Концерт як «цукерка» для заманювання виборців працює прекрасно. Незалежно від міста тисячі людей приходять, щоб послухати Святослава Вакарчука. Проте не як політика, а як артиста. І він сам це ставить в основу свого виступу: «Свою роботу я робив та роблю професійно, й сьогодні це вам покажу». Так завершується невеликий монолог про бачення політики партії від Вакарчука. Саме тут публіка стає активною і починає реагувати, бо за кілька хвилин буде концерт.

Але навіть тут можна було б витиснути більше. Проте виступ лідера не вражає навіть прихильників партії. Не вражає тому, що він ні про що, містить багато лівацьких чи популістичних гасел. Говорити про те, що люди отримують великі платіжки, а вони зменшать витрати на комуналку, не пояснюючи як – це чистої води популізм. Як саме партія це робитиме говорять тільки окремі кандидати в мажоритарних округах. З одного боку, на виступі перед концертом у тебе немає часу, щоб це прокомунікувати, а з іншого – люди стоятимуть до останнього, бо безкоштовного концерту «Океану Ельзи» ще п’ять років не буде точно.

І тут ховається велика маніпуляція від партії. «Менші платіжки за тепло» – це гасло люди сприймають буквально, що у грудні вони заплатять не три тисячі гривень, а одну чи дві. І тільки окремі кандидати пояснюють, що йдеться про енергомодернізацію будинків, що триватиме не рік і не два, потребуватиме вкладень коштів від мешканців та участі в різних кредитних програмах.

У сучасному світі люди очікують на швидкі результати. Довгі стратегічні речі вже не в моді. Вони мають бути в уряді та політиків, але люди хочуть вже і зараз. Маніпулюючи очікуваннями людей, нова партія нічим не ліпша від старих. Краще зразу чітко пояснити, що ви пропонуєте робити і набрати 5%, ніж маніпулювати й отримати 15%, щоб потім втратити підтримку і розказувати, що такого не говорили.

Косплеїти Вакарчука – це ще одна проблема для більшості кандидатів, що викликає більше сміху, ніж захоплення. Намагання виступати і поводитись як Вакарчук не додає впевненості людям, а навпаки їхні дії стають штучними і неприродними. Люди це бачать і висміюють. Це, з одного боку, банальність, а з іншого – люди голосуватимуть не тільки за лідера партії. Якщо ви – нова політична сила і пропонуєте нові правила, то не повинні бути зациклені на лідерові. Проте наразі тільки окремі мажоритарники показують себе як самодостатні люди і кандидати з власною думкою та баченням ситуації. Переважно це ті, хто був активним у політичному і громадському житті до цієї виборчої кампанії.

Інші намагаються виїхати на образі Вакарчука і Сергія Притули. Але округ у Верховній Раді представлятиме не Святослав чи Сергій. Ця проблема тягне за собою ще одну – створення «теплих ванн» при зустрічі з виборцями. Тільки окремі кандидати ідуть на постійний і системний контакт з виборцями, приходять у некомфортне середовище, слухають незручні запитання та відстоюють свою думку. Більшість надіється на образ Вакарчука та Притули, зустрічаються у комфортних для себе умовах і з аудиторією, яка і так їх знає чи розуміє. Партія, яка говорить, що почує голос кожного, вибирає, хто має бути цей кожний.

Плюсом стало те, що «Голос» поїхав на Східну Україну. Але привезли вони туди те саме, що й для виборців Західної України. Ті самі тези, та ж риторика і той самий підхід. Це не викликає захоплення у людей, навпаки – сміх, обурення та спротив. Бажання використати підхід команди Зе, коли вони вдало скористались пізнаваністю Зеленського, не працює. Бо останній був відомий для всієї України у різних вікових групах та різних регіонах. Вакарчук та Притула не були і не є такими. Вони мають свою нішу і свою аудиторію, за рамки якої не виходять.

Боротьба з олігархами – це ще одна популістична теза від партії, яка не потрібна виборцям, бо вони очікують на інше, і більшість просто не розуміє, що саме партія робитиме. Рішення, які вони пропонують, – це довгострокова перспектива, результат від якої люди зможуть відчути, в разі успіху, через 2-3 роки. Наразі заяви партії сприймаються як копія гасел Петра Порошенка п’ятирічної давності. Плюс говорити про боротьбу в містах, де більшість працює на заводах та підприємствах цих олігархів, – це недалекоглядність. Люди сприймають такі заяви і на свою адресу, бо можуть втратити роботу, а пояснювати, що і як зміниться, партія не має часу, бо всі прийшли на концерт.

Зустрічі, що відбуваються перед концертом, – це переважно розмова з командою і волонтерами, які працюють у конкретному місці. А коворкінги змін – фактично штаби і місце зустрічі тієї ж команди. Плюс використання слова іноземного походження не додає плюсів, бо люди просто не розуміють, що таке коворкінг і що там відбувається. Хіпстерська й урбаністична культура нічого не дала «Самопомочі» і малоймовірно, що дасть «Голосу», тому для чого її використовувати – не зрозуміло.

До того ж у багатьох регіонах на партію працюють люди, які раніше були в «Самопомочі» і далеко не нові обличчя для місцевих мешканців. Розчарування в одній партії і їх діяльності заторкує й «Голос», бо люди не розуміють, кого нового їм пропонують. Це виглядає так: якщо не вийшло зі Садовим, то спробуємо з Вакарчуком. Постійні перебігання від партії до партії, які голосно критикуються, є нормальним для «Голосу» на регіональному рівні.

Що ж варто міняти? Потрібно зменшити кількість Вакарчука. Він не найкращий спікер, погано орієнтується в питаннях, про які говорить. На його тлі старі партії і політики виглядають професіоналами та викликають більше довіри, що вони успішно і використовують. Робити інформаційні кампанії за порушеними питаннями, а не флешмоби без голосних букв. Люди на округах голосують за окремих кандидатів, а не Сергія чи Святослава – змінити акценти в рекламі. Потрібно перестати крутити одну й ту саму пластинку: ми не даємо «гречки» на безкоштовних концертах, ми проти впливу олігархів на телебачення за постійної появи на каналах олігархів у позитивних сюжетах. Навчитись використовувати свою «цукерку» правильно.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук