Сумнівні перспективи виборів в Україні

Тема проведення виборів в Україні активно циркулює публічним простором. Час від часу з'являються інсайди, що президентські й парламентські вибори можуть відбутися уже влітку чи восени 2025 року. Потенційні учасники виборчих перегонів, незважаючи на воєнний стан, зберігають певну мінімальну активність. А соціологи публічно й непублічно заміряють суспільні настрої. Зокрема, оцінюють шанси Залужного виграти в Зеленського. Та чи дійсно ми перебуваємо напередодні старту нового циклу виборчої кампанії?

Повномасштабна війна поставила на паузу звичний політичний процес в Україні. Якщо б російського вторгнення 24 лютого 2022 року не сталося, українці уже жили б в іншій реальності – з новим складом парламенту і, можливо, з новим президентом. Громадськість з розумінням ставиться до того, що вибори під час війни проводити не можна. Електоральна легковажність і поспішність у нашому випадку може мати катастрофічні наслідки. Адже від того, наскільки професійною, компетентною, україноцентричною буде наступна влада, залежить виживання української нації і держави. Щоб унеможливити повторення російської агресії й належно підготувати Україну до будь-яких неприємних сюрпризів з боку Москви, потрібна висока управлінська якість, стратегічне мислення і базові морально-етичні принципи. Та в політиків і їхнього оточення можуть бути інші – більш егоїстичні та менш глобальні міркування.

Частина політологів переконана: якнайшвидше проведення виборів дійсно може бути вигідне партії влади й особисто Володимиру Зеленському. Річ у тому, що Офіс президента, на відміну від інших політичних гравців, здійснює активну політичну діяльність. Транслює певні меседжі, формує порядок денний, впливає на інформаційну політику. Швидкоплинна виборча кампанія, яка стартує відразу після завершення воєнного стану, надасть об’єктивні переваги Зеленському. Його політичним суперникам потрібен буде час, щоб згуртувати команду, визначитися з програмними засадами, знайти фінансовий і медійний ресурс. Без цього важко повноцінно вступати у виборчу кампанію і претендувати на перемогу.

Це не означає, що інші потенційні учасники виборчих перегонів повністю пасивні. Мінімальна політична активність зберігається. Колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великобританії Валерій Залужний намагається не зникати з інформаційного поля та час від часу висловлюється з низки важливих питань. Хоча ексголовком чітко не розповідав про свої політичні амбіції, здається, вони в нього таки є. Порошенко і Тимошенко теж підтримують мінімально необхідну політичну активність.

Також не варто списувати з політичних рахунків Кирила Буданова, мерів великих міст, націоналістів і військове середовище. У нових реаліях намагаються вижити олігархічні групи і колишні члени ОПЗЖ, які нікуди не зникли. Навпаки, вони працюють над створенням нових політичних проєктів та пошуком оптимальних способів власного позиціонування. Імовірно, що хтось з них обере вже перевірений шлях інфільтрації у старі політичні сили й купування там прохідних місць. А частина ОПЗЖ піде шляхом «Грузинської мрії» й осідлає гасло «порозуміння з Москвою».

Та все ж «свято демократії» має незначні шанси завітати в Україну, принаймні в найближчі кілька місяців. Головна причина – примарність ілюзій щодо перемир'я в російсько-українській війні.

Оптимістичні надії на проведення виборів у 2025 році з’явилися після перемоги Дональда Трампа. Ніхто не мав уявлення про те, як саме новий американський президент завершуватиме війну «за 24 години». Але були примарні сподівання, що він після перших невдач спробує говорити з Росією з позиції сили. Та поки що виглядає так, що Путін водить Трампа за носа. А Білий дім ніяк не наважується натиснути на Кремль. Та ще й продукує російські наративи про першопричини війни.

На лінії фронту згадка про вибори викликає в українських воїнів переважно скептичну посмішку. Тут думають не про рейтинги кандидатів у президенти чи популярність політичних сил, а як вижити й захистити державу. Коли російські загарбники лізуть вперед і навіть не думають спинятися, то вибори в країні – останнє, що спадає на думку.

Доказом того, що літо-2025 не стане літом виборів, є внесення президентом Зеленським у Верховну Раду законопроєктів щодо продовження в Україні дії воєнного стану й загальної мобілізації ще на 90 днів, тобто до 6 серпня. Звісно, існує якийсь мізерний відсоток вірогідності, що через низку обставин Путін буде змушений погодитися на перемир’я. Може, врешті-решт у Трампа увірветься терпець чи прокинеться гордість. Але навіть якщо припинення вогню відбудеться, шлях до виборів може бути значно довшим і складнішим, ніж дехто вважає.

Норми закону передбачають, що протягом місяця після закінчення воєнного стану ЦВК повинна оголосити вибори. У випадку з виборами парламенту виборчий процес має тривати 60 днів, а виборами президента – 90 днів. Насправді вкластися в такі терміни після завершення бойових дій майже нереально. Щоб виборчий процес більш-менш відповідав нормам закону, а результати виборів сприймалися суспільством, ЦВК потрібно принаймні шість місяців. За цей час держава має встигнути виконати величезний обсяг роботи. Навести лад зі списками виборців, які втратили свою актуальність. Забезпечити можливість голосувати для військовиків. А також організувати процес голосування для мільйонів біженців, які перебувають за кордоном. Для цього там треба відкрити до однієї тисячі виборчих дільниць, що в десять разів більше від нинішньої кількості.

І навіть якщо ЦВК зуміє вирішити ці завдання, залишається головна проблема, яка не залежить від волі України. Перемир'я на фронті має бути сталим і стійким. Якщо Росія регулярно його порушуватиме, постане питання про неможливість гарантувати безпеку виборчого процесу і рівноправний доступ до нього. А це потягне за собою питання легітимності та інші наслідки. Голова ЦВК Олег Діденко справедливо зауважив у нещодавньому інтерв’ю «Українській правді», що повоєнні вибори – це не місце для експериментів. Будь-які зловживання можуть спричинити внутрішні конфлікти. А, зважаючи на загострене почуття справедливості і значну кількість зброї, це значно посилює небезпеку.

З огляду на нинішні реалії, перспектива проведення виборів у 2025 році в Україні виглядає все більш примарною. Звісно, у когось може виникнути спокуса штучно прискорити цей процес. Але зараз не найкращий час для таких імпровізацій.