Свавілля на дорозі

У час, коли до Львова завітав президент Латвії, я намагався «пробратися» до центру, розгадуючи дорогою лабіринт, «збудований» «даішниками». Саме тоді я отримав повідомлення, що мого батька збила маршрутка.

Так трапилося, що в останні тижні у Львові збіглася купа проблем, які просто паралізували транспортну систему міста. Перекритий аварійний міст на Левандівку (який, власне кажучи, є аварійним вже років з десять), ремонт декількох важливих вулиць і життя водіїв та пішоходів перетворилося на пекло. Працівники ДАІ зі всіх сил намагаються в цій ситуації бути осторонь міського «гамору в корках», бо тоді вже треба щось робити, а в таку спеку краще відганяти мух жезлом десь на околиці.

Як результат, переїхати з одного кінця міста в інший займає добрих півдня. Додайте до цього неймовірну спеку та «оголені нерви» чи не всіх учасників дорожнього руху.

Саме в цей момент до міста з робочим візитом приїхав президент Латвії та купа інших українських посадовців, яких у нас, чи то долею випадку, чи то за якоюсь аналогією із мотивами закордонних серіалів, називають таким собі гордим словом VIPи. Наші правоохоронці не придумали нічого кращого, як перекрити всю центральну частину міста, а також усі вулиці на ймовірному та неймовірному маршруті президента. Коли перед латвійським президентом до Львова приїжджав ще один VIP - спікер Арсеній Яценюк, «даішники» втнули те саме, і, думаю, спікеру не раз гикалося впродовж того дня, коли його авто осипали прокльонами тисячі львів'ян. Вже після візиту голови парламенту мені розповідали правоохоронці, що спікер дуже розлютився, коли вимкнули світлофори і перекрили вулиці, й навіть наказав все це припинити. Та стався черговий український абсурд: весь день світлофори були відключені, а коли проїжджав спікер - їх вмикали. В цей момент перелякані даішники навіть присідали у своїх автомобілях, аби їх не помітив високопосадовець.

У час, коли до Львова завітав прибалтійський президент, я намагався «пробратися» до центру, розгадуючи дорогою неймовірний лабіринт, «збудований» «даішниками», котрі стояли на кожному куті та скеровували нескінченний потік машин у лише їм відомому напрямку. Саме тоді я отримав повідомлення, що мого батька збила маршрутка. Власне кажучи, він нічого не порушив: просто вийшов з університету, де працює, та спробував перейти вулицю Дорошенка, яка, як ви знаєте, є односторонньою. Він лише ступив ногою на проїжджу частину, як з іншого напрямку руху (нагадаю, вулиця одностороння і була перекрита для руху) його вдарила переповнена людьми маршрутка. В одну хвилю змінилося все: важкі травми та лікарняне ліжко змінили плани багатьох людей щонайменше на півроку. Чи насправді це адекватна ціна для моєї родини та багатьох інших, що опинились у подібних ситуаціях, за приїзд одного президента чи спікера? Повірте, у хвилину, коли бачиш власного батька, який лежить горілиць на бруківці в оточенні перехожих та лікарів, життя вмить змінює власні цінності. Ти готовий світ перевернути, аби «перемотати» все на декілька хвилин назад. Щиро бажаю всім, щоб ніхто з вас ніколи цього не відчув...

Завершую з особистим і спробую пояснити, чому так сталося, що переповнена людьми маршрутка їхала на односторонній вулиці «проти шерсті», вулиці, яку повністю перекрили задля безпеки «високого гостя». Виявляється, водій маршрутки заплатив 30 (!!!) грн працівнику ДАІ і його спокійнісінько пропустили на односторонню вулицю, аби він заробив чергову гривню.

От і скажіть, навіщо терпіти цей цирк? Все місто «в корках», у купи людей, які намагаються доїхати до офісу чи додому, просто не витримують нерви, але виявляться, що можна просто заплатити людині у формі 30 грн та проїхати навіть односторонньою вулицею «під рух», і начхати на президентів.

Я ще досі не оговтався від цього випадку, йдеться ж бо про найріднішу людину. Ситуація з маршрутними таксі у Львові вже давно перейшла усі межі здорового глузду. Авто, котрі не відповідають жодним нормам, хамство водіїв, які палять та матюкаються за кермом під улюблений шансон, та, щонайгірше, абсолютна ігнорування будь-яких правил дорожнього руху. Змінити це на рівні влади та МВС фактично нереально через неймовірно глибоку корупцію (адже бізнес прибутковий і хтось постійно від цього отримує). Проте змінити це на рівні громадської ініціативи можна, і, думаю, настала найвища пора, бо ще трохи і не буде кого возити!

Пам'ятаю, ще студентами, коли були в польському Любліні, ми фотографувалися біля величезних міських автобусів, бо не вірили, що вони зуміють повертати на неймовірно вузьких старих вулицях, а вони могли і повертали. Більше того (це не для «слабонервних») - вони їздили чітко за графіком. Ми, напевно, вже не знаємо, що це означає. Навіть не так: вже є покоління дітей, яке просто не знає, що це таке. (Якщо просто, то це коли одиниця громадського транспорту приїжджає у конкретне місце в час, котрий передбачено заздалегідь, висаджує пасажирів зі зручного автобусу та забирає тих, хто його чекав.) А цього треба лише захотіти.

Невже ми не гідні того, щоб не їздити або на німецькому секонд-хенді, або на українському чи російському бракованому металобрухті? Деколи, коли ми дуже захочемо, ми проявляємо власну гідність і здатні припинити абсурд.

Аби не бути голослівним, пропоную усім, хто зацікавлений у формуванні реального громадського контролю над водіями маршрутних таксі наступне. Кожен з вас має фотокамеру чи може скористатися мобільним телефоном, щоб на мить зупинитися та зазнимкувати маршрутку, яка порушила правила, вказавши дату, час та вулицю. Зробіть таке фото та вишліть його на електронну адресу редакції Інтернет-видання ZAXID.NET - info@zaxid.net

ZAXID.NET щодня розміщатиме ці фото на своєму сайті, зазначивши місце порушення та автора фото. Кожного дня редакція пересилатиме ці фото в обласне управління ДАІ. Ми зобов'яжемо правоохоронні органи перевіряти усі випадки порушень дорожнього руху водіями маршрутних таксі та відповідно на них реагувати.

Це дасть змогу сформувати звичний для західноєвропейських країн громадський контроль та, маю надію, змінить свавілля, яке існує на дорозі, хоча б у межах одного міста. Кожному з нас це займе декілька хвилин в день, але, можливо, це врятує людське життя і точно зробить Львів хоч трішки, але кращим.

Я дуже не хочу, щоб хтось відчув щось подібне до того, що відчув я за ці декілька днів.