ТОП західноукраїнських альбомів. №25: «Глибини Над і Я» («Хвилини 1 000 мільйонів»)

Метою цього топу є лишень бажання ретроспективно поглянути на історію розвитку чи занепаду деяких відомих і не надто західноукраїнських гуртів та їх альбомів. Це не глобальне дослідження, що претендує на повну об’єктивність або, боронь Боже, істину в останній інстанції. Я лише спробую на свій смак та ризик рангувати альбоми гуртів за певним порядком: від двадцять п’ятого місця до вершини топу.

Оскільки важко порівнювати платівки, записані відомими музикантами, особливо, коли в доробку гурту альбом вже не перший, і дебютну спробу запису формально інді-гурту. Тому для укладення топу бралися до уваги як музична вартість альбому, так і його вчасність, та те, наскільки платівка показувала тодішній стан гурту, впливовість цього запису і його важливість для загального музичного процесу, що складався в регіоні. Цей топ - лише пропозиція ще раз переглянути власні аудіоколекції та переслухати знакову музику, яка часом каже більше, ніж всі архівні довідки про «той час», який звучав саме так.

На скромному 25-му місці широко відома в дуже вузьких колах група з волинського міста Ковеля «Хвилини 1 000 мільйонів» та їх альбом 2005-го року - «Глибини Над і Я».

Причини, через які нині «покійний» гурт не здобув широкої популярності, ховаються в самій музиці, яку грали ці хлопаки. Музиканти зіграли занадто розумно, аби здобути популярність посеред тієї частини «нефармалітету», яка полюбляє важку та агресивну музику. З іншого боку, те покоління, яке може сприймати, а, основне, відчувати арт-кор та сладж платівки «Глибини Над і Я», починає виростати лише за останніх декілька років. За великим рахунком, сам гурт і його дуже вартісна та проривна робота виявилися просто нікому не потрібними. Що найсумніше.

Музиканти продавали альбом під час власних концертів та за посередництвом мережі, адже продаж такої платівки в магазині явище зовсім не рентабельне. На диску всього лиш п'ять композицій загальною тривалістю тридцять три хвилини. Перша ж піснь (саме так це слово варто вживати, зважаючи на епічне дихання речей та манеру співу вокаліста) «Ізоморфні сходи» обвалюється на вуха скаженим скрімом, рваними перепадами ритм-секції та вже на самому початку оголює один із найсерйозніших козирів гурту - сопілку, яка не звучить тут лише як архаїчний фетиш, аби надати саунду гурту якогось псевдоетнічного відтінку, а виступає окремим інструментом зі своїми цікавими партіями, що не виділяються над загальним музичним ходом композицій, а навпаки - органічно вплітаються в них. Для тих, хто витримав шквал першої композиції і вирішив таки дослухати платівку до кінця, кожна наступна піснь буде лише маленьким одкровенням музично-есхатологічного змісту, особливо широкомасштабна композиція «Магія мертвих». Після доброго півдесятка мелодійних зламів, спершу на п'ятій хвилині виплеснеться течія із найвитонченішим світанковим переливом нот, використанням яких саме в такій послідовності не постидалися б навіть самі Thee Silver Mt. Zion Memorial Orchestra & Tra-La-La Band, а остаточна мантра «спокій кришталю відчинить двері», що поступово переростає в істеричне місиво зойків, демонструє лише те, наскільки цікавим та різноплановим був музичний кругозір цих ковельських скаженців. Наступні «бойовики» - «Надолонні сторінки» та «Боротьба під сонцем» - суцільні титанічні промови тих, хто має потугу і бажання підняти лице проти тих, хто зверху, це шаленство стрибків від короткотривалої лірики до блискавичного жорстокого шматування, адже насправді часова межа між цими явищами така ж коротка, як один такт барабанної збивки. Остання ж «Піснь» починається як якийсь не надто вигадливий пост-рок, грати який тепер намагається кожен другий десятикласник, але на час запису альбому такий розвиток ходу музичної платівки, та ще й в Україні, яка не стоїть і не стояла в авангарді музичного процесу, є лише ще одним доказом того, наскільки неординарні музиканти творили в прикордонному Ковелі, адже «Піснь», як музична одиниця, вартує майже всього альбому, настільки сильно вона змушує переосмислити локальні та тимчасові вартості.

Загальний настрій альбому - відреченість, іншість та непотрібність. Пісні «Хвилини 1 000 мільйонів» подібні на суміш викривальних закликів Прометея, звернених як до олімпійських небожителів, так і до його ж щоденних зойків на тій скалі. Ліричний герой альбому «Глибини Над і Я» не страждає невідомою ще тоді, у 2005-му, хворобою ЕМО-відчуженості, він не позер і не актор у щоденній виставі «Скільки зла і несправедливості в цьому світі». Внутрішній привид цієї музики викрикує свої несамовиті зойки чесно і востаннє, його мелодійне самоспалення і розчинення в останній пісні серйозне і намацальне, воно не матиме продовження, адже той крик, який «ніхто вже не почує», залишиться без відповіді, і саме в цьому справжність і нетеатральність цієї епічної драми на платівці «Глибини Над і Я».

Символічно те, що ця платівка і була тим останнім зойком цього перспективного гурту, історія якого канула в лету, так і не досягнувши хоч якогось розголосу і популярності.

Шкода.

Key song: «Піснь»