Церебральний комунізм

Стрьомний кіпіш, що планерує країною завдяки індуктивним тамбурмажорам з піонерськими іменами Юля+Вітя, ще раз закликає до редукції такого явища природи, як помаранчевий Майдан. Знову виникає неупереджене запитання: «а чи була дівчинка?»

Відповідь на таке запитання важко відшукати в каналах історії. Мейбі, років через 10-ть глас телевізійний донесе народу звістку про «реальність» подій 2004 року. А, можливо, й через 50-ть років люди ще будуть вірити, що над Майданом ширяв Дух Святий, кувалась нова українська раса, а лев лежав з ягнятком і жував травичку.

Ну а доки піплам важко звикнути до думки, що Майдан, можливо, був грандіозною медійною міражкою для сільпо без сільради, ті ж люди продовжують соцреалістичними ханде-хохами закопувати високі словєса про ідеали революції.

Кислотною агіткою до такого дихотомічного западла були мітинги 14 вересня у Львові. Саме у Львові. Тільки у Львові. У цій колисці вкраїнської цивілізації актори погорілого театру імені полтвського П'ємонту показали трешову виставку для представників старшого покоління та бомжів патріотичного крила. Діти неприхованого совка: Шкіль і Кендзьор, Денькович і Олійник застигли на персональних трибунах в очікуванні чи то годо, чи то бого, чи то огого.

Клоунами вони підпрацьовували під час Майдану, ще більшими клоунами вони підвалюють під нові президентські вибори. А «свідомим» бабуськам і дідуськам того тільки й треба. Позиряти на чукотський серіал, який розтягнувся від Сяну до Дону, поспівати пісень і поплакати. Ще 5-10 років і більшість учасників мітингувальних подій 14 вересня буде штурмувати лоно Авраамове та показувати медалі «За звільнення Хрещатика».

Це дуже добре розуміють і юліанці, і ющенківці. Народ вимирає й виникає одне питання: «хто ж буде голосувати за безсмертні душі нардепів?» Для більшості нашоукраїнців наступні парламентські вибори можуть пролетіти над вухами. І Ющенко, тим більше, пролетить на президентських виборах й поїде в Піндосію розводити колорадських бджіл. Піпли їм цікаві лише в якості електорату чи публіки, перед якою вони можуть засвітитись своїми «талантами» і командирським голосом.

А з перспективою на майбутні 10-15 років молоде покоління затискають в рейки конформізму, кар'єризму і кредитів. Це навіть легше робити, ніж за Сталіна. Непотрібно ні ГУЛАГу, ні Магадану, ні Бєломорканалу. Навіть, той «уявний" Майдан - це такий собі своєрідний вияв комунізму. Людина - ніщо, ідеали революції - все. Хто не вірить у заповіти Майдану, той на крайняк - с... остання.

Президенство Тимошенко, якщо воно ще буде і якщо йому не перейде дорогу Юлькіна «смерть у Лас-Вегасі», також буде одноразовим. Її 2-ге рулювання країною буде неактуальним. І вона це дуже добре розуміє. Тимошенко і Ющенко - вимираючий вид, який незабаром буде позувати в Червоній книзі. Може тоді вони розкажуть, що ж насправді зашифрувалось під французьким плащиком Майдану?

Дивно, але в період ліквідації останніх месій народу (про що писалось в «Українських снах»), ще один мухомор вирішив своїм блаженним личиком закосити під помазану іпостась. Ним виявився Литвин, який у тому ж Львові розчесав присутнім про безспосередню причетність своїх органів до народження президента Ющенка, помаранчевого Майдану і Клари Цеткін.

Ще вибори київського мера довели доведення партійної агітації до клізми в кінці тунелю, а тут якийсь Литвин зі своїм лямуром до народу. Нових ідей, думок, стратегій та квестів ніби не має і тому легше забашляти виборцям, ніж паритись з креативом. Тим більше, що маніпуляції одновимірною масою успішно тривають на усіх телеекранах, де її затанцьовують, годують, карають, виправдовують і серіалять на усіх парах.

Комуністичне єдіномисліє успішно вбивається в країні при наявності ілюзорної свободи слова. Тільки комунізм тепер називається політкоректним словом «демократія» і прикривається ідеями входженням в Євросоюз. Ностальгія за спокійним минулим окупувала усі частоти і пропонує дружбу з Росією. І народ вимирає заради світлого майбутнього кіндерів Каті Ющенко, яка успішно перечекає економічну кризу в трипільскій хатинці з дешевим газом та цілодобовою гарячою водою.

Ілюзія бардаку в Україні тільки ще раз закликає до дедукції такого запитання: «чи насправді професійні актори Тимошенко і Ющенко такі тупі, як їх показують в телевізорі?» Відповідь на цей серіальний ребус можна бути взнати тоді, коли нарешті покажуть «правду» про так звану смерть Гонгадзе, вбивство Чорновола, отруєння (?) Ющенка і Майдан.

А на тлі слова «ніколи» Льоня Кучма, який усе більше стає схожим на Горлума, широкомасштабно святкує своє 70-річчя в палаці «Україна». Він герой нашого часу. Ну й Пінчук, який під презервативний шумок привозить в Україну підстаркуватих зірок світової музички, які окейно доповнюють ностальгію за комуністичним минулим і вирулюють в не менш світле комуністичне майбутнє. Симоненко може спати. Ющенко, Тимошенко і Янукович успішно виконують заповіти Ілліча.

Покласти кучу народу перед своїми нерукотворними пам'ятниками, що може бути кращим для міні-диктаторів з тяжким совковим минулим?

За незрозумілої відсутностні на ютубі треку The Ventures «Vibrations», який совєти стирили на заставку «Міжнародної панорами», звучить Pixies «Where is my Mind?» (www.youtube.com/watch?v=nlHrP4xlbzU&feature=related)